тулубець
Тулубе́ць, -бця
м.
1) ум. отъ тулуб.
2) Внѣшняя оболочка, покровъ. Кавун щось вигризло, тільки тулубець остався. Лебед. у. Аж там лежить жаб'ячий тулубець. Рудч. Ск. II. 103.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- тулубець — тулубе́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- тулубець — ТУЛУБЕ́ЦЬ, бця́, ч. Зменш. до ту́луб 1. Незабаром горобенят не стало: валялися тільки одні головки та тулубці... (Панас Мирний). Словник української мови у 20 томах
- тулубець — -бця, ч. Зменш. до тулуб 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- тулубець — Тулубе́ць, -бця́; -бці́, -бці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- тулубець — ТУЛУБЕ́ЦЬ, бця́, ч. Зменш. до ту́луб 1. Незабаром горобенят не стало: валялися тільки одні головки та тулубці… (Мирний, І, 1949, 153). Словник української мови в 11 томах