1. Словник української мови Грінченка

тямувати

Тямува́ти, -му́ю, -єш

гл.

1) Имѣть способность. Борз. у.

2) Помнить. Вх. Зн. 72.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тямувати — тямува́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. тямувати — ТЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., що і без прям. дод., розм. Те саме, що тя́мити. Малим ще, тямую, всі межі я знав. За мамою літом щодень тупцював (І. Франко). Словник української мови у 20 томах
  3. тямувати — -ую, -уєш, недок., перех. і неперех., розм. Те саме, що тямити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. тямувати — ПАМ'ЯТА́ТИ (тримати в пам'яті), ПАМ'ЯТУВА́ТИ розм., ТЯ́МИТИ розм., ТЯМУВА́ТИ розм., ТЯМКУВА́ТИ розм.; БЕРЕГТИ́, ЗБЕРІГА́ТИ (перев. із сл. пам'ять, згадка тощо). Я пам'ятаю вчительку мою, просту і скромну і завжди спокійну (В. Словник синонімів української мови
  5. тямувати — ТЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і неперех., розм. Те саме, що тя́мити. Малим ще, тямую, всі межі я знав. За мамою літом щодень тупцював (Фр., X, 1954, 178). Словник української мови в 11 томах