Єврейська література

Євре́йська література

• Єврейська література

- л-ра мовами іврит (давньоєвр.) та ідиш. Почала розвиватися у 2 тис. до н. е. давньоєвр. мовою. Створювалася протягом тисячоліть у різних країнах, що пояснюється своєрідністю істор. долі євр. народу. У 20 ст. Є. я. мовою іврит розвивається гол. чин. в Ізраїлі (див. Ізраїльська література). Сучасна Є. л. мовою ідиш існує в СРСР, Румунії, США, Ізраїлі, Франції та ін. країнах. Давній період Є. л. (12 ст. до н. е. — 2 ст. до н. е.) репрезентує Старий Завіт Біблії. Ряд текстів, включених до нього, виходить за рамки реліг. (напр., "Пісня пісень". "Екклезіаст" — зб. афоризмів і роздумів про марність людських діянь і непорушність законів природи). В період еллінізму Є. л. зазнала певного впливу пізньоантичної культури. Філон Александрійський у своїй творчості намагався поєднати іудаїзм з досягненнями грец. філософії. Йосиф Флавій написав ряд праць з історії євреїв ("Єврейська давнина" та ін.), залишив цикл полемічних творів.

Завоювання римлянами Палестини (1 ст. до н. е.), зруйнування Єрусалиму стали причиною розселення євреїв по країнах Європи, Азії, Африки. Виникла л-ра діаспори. Відтоді починається новий етап в історії Є. л., що характеризується протилежними тенденціями: з одного боку, — намаганням зберегти герметичність традиц. культури, з другого, — активізацією процесів акультурації й асиміляції євреїв у країнах їх поселення.

Середньовічна єврейська література розвивалася в країнах Бл. Сходу й Піренейського п-ова давньоєвр., арамейською й араб. мовами. Вона в основному тлумачила Біблію. У 4 ст. завершено Єрусалимський, у 5 ст. — Вавілонський Талмуди — зб. коментарів, записів моральних, правових і реліг, норм, наук. відомостей, а також легенд і переказів. Осередками євр. культури в різні часи епохи середньовіччя були Іспанія, Італія, Німеччина. В Іспанії пам'яткою середньовіччя є релігійно-філософ. трактат "Путівник блукаючих" Маймоніда. Світська Є. л. починає розвиватися з 10 ст., зазнаючи впливів з боку араб. культури та європ. л-р. Найвідоміші її представники творили в середньовіч. Іспанії — Соломон ібн Гебіроль, Ієгуда Галеві, Хасдаї ібн Шапрут, Мойсей ібн Езра, а також Самуїл Ха-Нагід. Вершина середньовічної євр. прози — "Ти мене умудряєш" Ієгуди Алхарізі.

В Італії був широко відомий поет Іммануїл Римський. У творах ряду письменників того часу відбилися мотиви раннього Відродження. У 14 ст. в Німеччині набули поширення твори мовою ідиш (склалася в 12 — 13 ст., є євр. адаптацією нім. діалектів). На основі пісень, що їх виконували нар. співці на рубежі 14 і 15 ст., створено поеми "Книга Самуїла" і "Книга Царства". На поч. 16 ст. в Італії І. Бохер написав романи "Бова-королевич" та "Париж і Відень". У 16 ст. твори мовою ідиш з'явилися у Польщі. Після 16 ст. Є. л. занепадає, що значною мірою зумовлено переслідуванням євреїв у традиц. центрах їх розселення. У 17 ст. відроджується Є. л. мовою іврит, розвиваючись переважно в Німеччині, Англії і Нідерландах. Разом з тим вона створюється- мовами тих країн, де оселилися євреї. Важливе значення для розвитку нової л-ри мовами іврит та ідиш мав просвітит. рух Таскала (2-а пол. 18 ст.).

З кін. 19 ст. Є. л. виникає в США. Пролет. поети (М. Вінчевський та ін.) у своїй творчості висловлювали протест проти експлуатації і злиденності. Життя народу в умовах капіталістич. дійсності — в основі творів Ш. Аша, Я. Гордіна. Поет Г. Лейвік, прозаїк І. Опатошу з симпатією писали про Рад. країну, виступали проти антисемітизму, расизму, фашизму. Популяр. стала проза А. Башевіса Зінгера (романи "Родина Москат", 1950; "Раб", 1957; "Фокусник з Любліна", 1965; "Садиба", 1975; "Шоша", 1981, та ін.).

В період між світовими війнами набула розвитку Є. л. у Польщі. В поезії переважали настрої анарх. бунтарства, в прозі — натуралізм (роман "Контрабандисти" О. Варшавського та ін.). Формувалися реалістичні тенденції (І. Перле, М. Бурштейн, М. Грін).

У Румунії Є. л. представлена творами дит. письменника Е. Штейнбарга і поета Я. Штернберга (з 1940 жив у СРСР). У Франції з поезіями соціального, демокр. спрямування виступив Д. Тейтельбойм.

Є. л. в Палестині виникла в кін. 19 ст. в результаті імміграції багатьох письменників (Х. Н. Бялик та ін.), які створили нову л-ру мовою іврит. Осн. тематика їх творчості — побут євр. общин європ. країн, труднощі пристосування до нових умов життя. Соціальні мотиви звучать у поезіях А. Шльонського, О. Пена. З різножанровими творами виступив прозаїк Ш. Агнон. В роки 2-ї світової війни значне місце в Є. л. Палестини посідає тема викриття фашизму, гітлерівських звірств, змалювання боротьби народів проти коричневої чуми. З кін. 18 ст. Є. л. мовою ідиш розвивалася у Росії і на Україні. В 50 — 60-х pp. 19 ст. вона перебувала під впливом передової рос. л-ри, ідей демократизму, боротьби з реліг. обскурантизмом. З поемами на істор. теми виступив І. Гордон. Основоположником класич. Є. л. мовою ідиш, одним із засновників євр. літ. мови став Менделе Мойхер-Сфорім, який у багатьох творах відобразив життя укр. і білорус. євреїв (повісті "Маленька людина", 1864 — 65; "Фішка кульгавий", 1869; "Мандри Веньяміна Третього", 1878), Тоді ж в Одесі творив І. Лінецький (повість "Польський хлопчик", 1868). Ідеї гуманізму притаманні п'єсам і віршам А. Гольдфадена — засновника евр. нар. театру на Україні. У 80 — 90-х pp., з назріванням революц. ситуації.в Росії та на Україні, тема пролетаріату стає головною у творчості поетів І. Бовшовера, М. Розенфельда, Д. Едельштадта, А. Рейзена, прозаїків Д. Пінського, Я. Дінезона. В кін. 19 — на поч. 20 ст. центр. місце в Є. л. займає творчість Шолом-Алейхема — гумориста і сатирика, який реалістично змалював життя євреїв у царській Росії та Америці (повісті "Менахем-Мендл", "Тев'є-молочник", "Хлопчина Мотл", роман "Мандрівні зорі" та ін.). На цей період припадає і творчість І. Переца — письменника лірич. плану, який широко використовував традиції євр. фольклору. На поч. 20 ст. виступили Д. Бергельсон, Ш. Аш, Х. Н. Бялик (писав мовами давньоєвр. та ідиш).

Перші паростки єврейської радянської літератури з'явилися на Україні, де утворилася т. з. київська група письменників, куди ввійшли О. Шварцман, Д. Бергельсон, Дер Ністер, Д. Гофштейн, Л. Квітко, П. Маркіш, І. Добрушин та ін. Поети А. Кушніров, С. Галкін, Е. Фінінберг, І. Фефер, М. Кульбак, прозаїки Ш. Годінер (роман "Людина з рушницею") та ін. відтворювали героїку боротьби трудящих проти царату.

В кін. 20 — на поч. 30-х pp. домінувала тема соціалістич. будівництва (романи "Шахти" М. Альбертона, "Степ кличе" Ноте Лур'є, повість "Бур'ян" І. Гордона, драма "Сім'я Овадіс" П. Маркіша, поема "Мінські болота" І. Харіка). Істор. минулому присвячені романи "Сім'я Машбар" Дер Ністера, "Над Дніпром" Д. Бергельсона. Активно виступали прозаїки Ноях Лур'є, І. Кіпніс, С. Персов, поети М. Тейф, А. Гонтар, Б. Олевський, Д. Бромберг, М. Ліфшиц. Провідним жанром поезії стала героїчна поема. І. Гордон звернувся до сел. теми. Дит. л-ра представлена творами Л. Квітка, О. Дріза. В драматургії виступили Д. Бергельсон, П. Маркіш, С. Галкін.

У роки Великої Вітчизн. війни і в повоєнний час Є. л. відтворювала боротьбу народів СРСР проти нім.-фашист. загарбників, трагедію євр. народу (поема "Війна" П. Маркіша, драма "Повстання в гетто" С. Галкіна та ін.). Значний поштовх розвитку євр. рад. л-ри дав журн. "Советіш Геймланд" ("Радянська Батьківщина", з 1961), який об'єднав навколо себе усіх євр. рад. письменників. У 60 — 80-і pp. вийшли поетич. твори (переважно історико-філос., романтичні, ліро-епічні поеми) І. Фефера, А. Гонтара, М. Грубіана, І. Борисова, А. Вергеліса, Д. Хайкіної. Досягнуто успіху в жанрі роману ("Я бачу тебе, Вільнюсе" І. Рабіна, "Довгі тіні" М. Лева, "Наші часи" Т. Гена, "Вічна ліра" С. Гордона, "Кожному поколінню своє" В. Міллера, "Колесо крутиться" Н. Забари, "Пекар з Коломиї" та "Час великих звершень" Г. Полянкера, трилогія І. Фалікмана "Світло приходить зі Сходу", "Чорний вітер" і "Вирок виконано", а також його ж роман "Вогонь і попіл").

Укр. мовою ряд творів Є. л. переклав І. Франко. Серед рад. перекладачів — П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, М. Терещенко, Х. Райцин, П. Усенко, Д. Павличко, І. Драч, Б. Олійник, С. Тельнюк, Л. Горлач та ін. В. Атаманюк переклав і упорядкував антологію "Нова єврейська поезія". Переклади з укр. л-ри на ідиш належать П. Киричанському, М. Могилевичу, Д. Хайкіній, Д. Гофштейну, Л. Рєзнику, Е. Фінінбергу, М. Хащеватському, М. Гарцману та ін. Мовою ідиш вийшло кілька збірок вибраних творів Т. Шевченка ("Збірник для дітей", 1937; "Вибрані твори", 1939), його повість "Прогулка с удовольствием и не без морали" (1939), окремі твори П. Тичини, С. Голованівського, К. Герасименка, С. Олійника та ін. Євр. письменники, критики і літературознавці опублікували ряд праць про Т. Шевченка. Зі статтями про Кобзаря виступили Д. Волькенштейн ("Тарас Шевченко"), І. Фефер ("Великий гуманіст", "Муза Шевченка"), М. Хащеватський ("Шевченко і єврейські поети").

Великому українському поетові присвятили свої твори: оповідання — Г. Орланд ("Ніч у степу"), М. Аронський ("Портрет"), І. Шкаровський ("Останній шлях"); вірші — Д. Гофштейн ("Тарас Шевченко"), І. Фефер ("Балада про пожежу"), М. Талалаєвський ("Як ми читали Шевченка"). І. Фалікман написав оповідання "Чорний брат" (1961) — про дружбу Т. Шевченка з А. Олдріджем.

■ Літ.: Грец Г. История евреев от древнейших времен до настоящего, т. 1 — 12. Одесса, 1904 — 08; Гессен Ю. История еврейского народа в России, т. 1 — 2. Л., 1925 — 27; Добрушин И. Литературно-критические статьи. М., 1964; Серебряный И. Современники и классики. М., 1971; Дубілет М. Й. На літературні теми. К., 1971; Ременик Г. А. Очерки и портрети. М., 1975; Кацнельсон А. Від перекладача. В кн.: З єврейської радянської поезії. К., 1983.

З. Х. Лібінзон. 1. Т. Мазорє.