ІБН СІНА

ІБН СІ́НА

• ІБН СІНА

(Абу Алі Хусейн Ібн-Абдаллах, латинізоване — Авіценна; 16.VIII 980, с. Афшана, побл. Бухари — 18.VI 1037, м. Хамадан, Іран)

- учений-енциклопедист, філософ, лікар і поет середньовіччя. Здобув освіту й сформувався як учений у Бухарі, після завоювання її тюрками (999) переїхав до Хорезма; з 1012 жив в Ірані. Писав переважно араб. мовою (відомо бл. 450 праць), а також мовою фарсі-дарі (23 праці). Найвідоміша праця — енциклопедія теор. і клініч. медицини "Канон лікарської науки" (1012 — 24), що увібрала в себе досвід багатьох поколінь інд., середньоазіат. і антич. лікарів. Протягом шести століть була осн. підручником для студентів-медиків. І. С. залишив 63 трактати з медицини, 9 з яких написано віршами у вигляді поем (зокрема поема "Урджуза" — віршований виклад "Канону лікарської науки"). З філос. творів виділяються "Книга пізнання" (філос. енциклопедія, що поклала початок формуванню наук. термінології) та "Книга зцілення" (за оцінкою А. Кримського, є взагалі кращим втіленням середньовічної наук. думки 10 — 11 ст.). Писав і поетичні твори (касиди, рубаї). Найзначніший з них — "Касида про душу". Гол. теми поетич. творчості І. С. — вічність матерії, поширення освіти та науки. Характерні риси його віршів — афористичність, простота худож.-виражальних засобів, використання філос. термінології. Виступав і як теоретик л-ри (уклав коментарі до "Поетики" Арістотеля). Наук. і літ. творчість І. С. мала великий вплив на класичну перс.-тадж. л-ру, а також араб., узб., частково середньовічні європ. л-ри, на формування класич. фарсі як літ. мови, на розвиток філос. думки народів Сходу та Європи.

На Україні наук. спадщина І. С. відома здавна, про що свідчать лат. переклади його праць з медицини та філософії (вид. у Венеції 1500 — 95), які зберігаються в б-ках Києва, Львова, Харкова. В 19 ст. про творчість І. С. писали у своїх працях проф. Харків. ун-ту В. Надлер — "Культурная жизнь араб.в в первые века геджиры (622 — 1100 г.) и ея выражение в поэзии и искусстве" (X., 1869) та укр. історик медицини С. Ковнер — "История средневековой медицины" (К., 1893). Спадщину І. С. грунтовно осмислив А. Кримський, назвавши її вершиною тогочас. науки. Він же досліджував і перекладав твори І. С., які опубл. у своїй зб. "Пальмове гілля" (ч. 3. К., 1922). Поезію І. С. перекладав і В. Мисик. Портрет с. 286.

♦ Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Кримський А. Ю. Твори, т. 1. К., 1972; [Вірші]. В кн.: Ми. сик В. Твори, т. 2. К., 1983; Рос. перекл. — Канон врачебной науки, кн. 1 — 5. Ташкент, 1979 — 82; Избранное. М., 1980.

■ Літ.: Кримський А. Ю. Троє вчених поетів X — XI вв. Авіценна (980 — 1037). В кн.: Кримський А. Ю. Твори, т. 1. К., 1972; Кримський А. История араб.в и араб.кой литературы, светской и духовной (корана, фыкха, сунны и пр.), ч. 1. В кн.: Кримський А. Ю. Твори, т. 4. К., 1974; Шидфар Б. Я. Ибн Сина. М., 1981; Диноршоев М. Натурфилософия Ибн Сины. Душанбе, 1985.

О. А. Шокало.