АРТУРІВСЬКІ ЛЕГЕНДИ

АРТУ́РІВСЬКІ ЛЕГЕНДИ

• АРТУРІВСЬКІ ЛЕГЕНДИ

- нар. легенди кельт. племен Уельсу, пов'язані з образом напівлегендарного короля бриттів Артура, який самовіддано відстоював незалежність острівних кельтів під час англосаксонського завоювання у 5 — 6 ст. Подвиги короля Артура оспівували кельтські і бретонські барди (8 ст.), про нього розповідає лат. хроніка "Історія королів Британії" (бл. 1137), написана кельт. єпископом Гальфрідом Монмаутським. В 12 ст. на грунті цих матеріалів виник цикл т. з. артурівських романів (або романів "Круглого столу"), засновником якого був франц. письменник Кретьєн де Труа. Теми А. л. знайшли відображення у світовій л-рі і мистецтві: англ. рицарський роман у віршах "Сер Гавейн і Зелений Рицар" (14 ст.), роман "Смерть Артура" Т. Мелорі (15 ст.), алегорична поема "Королева фей" Е. Спенсера (16 ст.), лібретто опери "Король Артур" Дж. Драйдена (17 ст.), поема "Король Артур" Е. Булвера-Літтона, цикл поем "Королівські ідилії" А. Теннісона, поема "Захист Гіневри" В. Морріса, поема "Трістрам з Ліонесса" А. Ч. Суїнберна, роман "Янкі при дворі короля Артура" М. Твена (пародійно-сатиричне витлумачення артурівських легенд), опера "Трістан та Ізольда" Р. Вагнера (всі — 19 ст.), віршована трилогія Е. А. Робінсона "Мерлін", "Ланселот", "Трістрам" (1917 — 28), сценарій Ж. Кокто до фільму "Вічне повернення" (20 ст.). В укр. л-рі мотиви А. л. використала Леся Українка в поемі "Ізольда Білорука" (1913).

■ Літ.: Михайлов А. Д. Артуровские легенды и их эволюция. В кн.: Мэлори Т. Смерть Артура. М., 1974.

О. В. Зернецька.