Абхазька література

Абха́зька література

• Абхазька література

- л-ра абх. народу. В її основу лягла усна народна творчість абхазців — казки, епічні сказання, пісні тощо. Фольклорні сюжети й мотиви, запозичення з нартського епосу, з легенди про Абрскила — абх. Прометея, історико-героїчних пісень, з казок використовуються в А. л. і нині. Абх. писемна л-ра належить до молодих літератур народів СРСР. Велику роль у розвитку абх. писемності відіграло створення абх. абетки (1862) і поява першого абх. букваря (1865). У 1892 опубліковано "Абхазьку абетку", складену Д. Гуліа і К. Д. Мачаваріані; новий абх. буквар склав А. Чочуа (1909). Рідною мовою в Абхазії видавалися спочатку назч. і церк. книги. У 1912 Д. Гуліа опубл. абх. мовою у Тбілісі першу книжку віршів. Він же — редактор першої (з'явилася 1919) абх. газети "Апсни" ("Абхазія"). З його ім'ям пов'язано зародження і абх. прози (оповідання "Під чужим небом", 1919). Статті С. Чанби "Єдність", "Сухумі і Травня" та ін. започаткували абх. публіцистику (1919). Після встановлення в Абхазії Рад. влади (березень 1921) в А. л. з'являються нові імена: В. Агрба, Л. Квіцініа, І. Папаскірі, О. Демердж-Іпа та інші. У 1928 створено Абхазьку секцію Грузинської асоціації пролетарських письменників. У 20 — 30-х pp. провідною в А. л. стає поезія. З новими віршами виступив Д. Гуліа. У 1925 І. Когоніа видав зб. поем "Стародавні сказання", одним з перших в А. л. створив образ В. І. Леніна. В поемах "Хмич-мисливець", "Абатаа Беслан", "Навей і Мзауч" та ін. він звернувся до нар. творчості. Значним внеском в А. л. були поеми "Шарізан", "Даур" та вірш "Ленін" Л. Квіцініа, "Кинджал" Ш. Цвіжби, вірші К. Агумаа, Б. Шинкуби, Ч. Джонуа, О. Джонуа, Л. Лабахуа. Значних успіхів досягла драматургія. У п'єсах "Апсни-Ханим", "Випадок з минулого", "Кераз" С. Чанби, "В глухій давнині" В. Дарсалія, "Коротання ночі" М. Хашби, "Посієш вітер — пожнеш бурю" В. Агрби, "Визволення Кучита" С. Бжаніа, "Інапха Кягуа" М. Кове та ін. основне місце зайняла істор.-революц. та соціально-побутова тема. Про колективізацію в абх. селі — драма "Перемога" В. Агрби. У 30-і pp. з'являються епічні жанри — повість, роман. Зростанню А. л. сприяло створення СП Абхазії (1933), заснування літ.-худож. журн. "Апсни капш" ("Червона Абхазія"). Ширше освоюються досягнення л-р братніх народів СРСР. Успіхів у прозі досягли В. Агрба — повість "Народження колгоспу „Вперед"" (1931), С. Чанба — повість "Сейдик" (1934), І. Папаскірі, який створив перший в А. л. роман ("Темир", 1937), Д. Гуліа — роман "Камачич" (1940). Провідне місце в А. л. часів Великої Вітчизн. війни посіла поезія Д. Гуліа, К. Агумаа, Ч. Джонуа, І. Тарби та ін. У повоєнний час активно розвиваються різні літ. жанри, розширюється тематика творів. П'єси "Привиди" (1946) Д. Гуліа, "Данакай" М. Лакербая свідчать про успіх абх. драматургії. Романи І. Папаскірі "Шлях Хімур" (1948; 1967 вийшов під назвою "Жіноча честь"), "Біля підніжжя Ерцаху" (1953) — вершина повоєнної абх. прози. З'явився вірш. роман Б. Шинкуби "Мої земляки" (1947 — 50). Почали видаватися журн. "Алашара" ("Світло", 1955) та дит. журн. "Амцабз" ("Полум'я", 1957). Будівнича праця рад. людей, дружба народів, боротьба за мир та багато ін. тем розробляється в цей період у віршах і поемах Д. Гуліа, Б. Шинкуби, І. Тарби, Ш. Цвіжби, О. Ласурія, О. Джонуа, К. Чачхаліа, Б. Гургуліа. Романи І. Тарби "Відоме ім'я" та "Сонце сходить у нас" присвячені сучас. абхазькому селу. До трагічного минулого убихського народу звертається Б. Шинкуба в романі "Він був останній". Широко відомі прозові твори М. Папаскірі, М. Лакербая, О. Гогуа, Д. Ахуби, О. Дженіа, М. Хашига, Ш. Аджинджала та ін. Абх. драматургія повоєнних років представлена п'єсами Ш. Пачаліа ("Гунда"), Ш. Чкадуа ("Два професори", "Зубний біль"), О. Ласурія і С. Хуатландзіа ("Миша в клуні"), Ч. Джонуа ("Подарунок за неочікувану звістку"), В. Дарсалія ("Біля джерела"). Активно працюють поети Г. Губліа, П. Бебія, М. Ласурія, Н. Тарба, К. Ломіа та ін. Розвиваються абх. критика і літературознавство — Х. Бгажба, Ш. Інал-Іпа, Ш. Салакая, В. Дарсалія, С. Зухба та ін.

Абхазько-українські літ. взаємини започаткувалися наприкінці 20-х pp. 20 століття. Про Абхазію в різні роки писали Д. Тась (оповідання "Апсни", 1927), Д. Бузько (повість "Нащадки хоробрих", 1933), В. Сосюра, М. Трублаїні, С. Крижанівський, С. Тельнюк, П. Ребро, Л. Тендюк, О. Новицький, О. Ющенко та ін. Укр. мовою вийшли "Абхазькі народні казки" (1973), збірники абх. поезії "Дітям" (1974), "Спів Апсни", "Квіти Абхазії" (обидва — 1979), романи "Камачич" Д. Гуліа (1979), "Він був останній" Б. Шинкуби (1983), "Сонце сходить у нас" І. Тарби (1984) та ін. Українська тематика порушується у творах Д. Гуліа ("Великий Тарас"), Б. Гургуліа ("Тарас Шевченко"), О. Джонуа ("Українське квітуче дерево"). Абх. мовою з'явилися "Слово о полку Ігоревім", твори Т. Шевченка, М. Коцюбинського, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, А. Малишка та ін. — у перекладах Д. Гуліа, П. Бебія, Ш. Цвіжби, К. Ломіа, Ш. Ласурія та ін. Абхазько-українські літ. взаємини дослідив Є. М. Іщенко (кн. "Від серця до серця", Сухумі, 1973, абх. мовою). Укр. мовою твори абх. письменників перекладали Є. Іщенко, П. Сліпчук, С. Тельнюк, О. Новицький, Ф. Гарін, П. Ребро, В. Гетьман, С. Стриженюк та ін.

■ Літ.: Очерки истории абхазской литературы. Сухуми, 1977; Дарсалия В. В. Абхазская проза 20-х — 60-х годов. Тбилиси, 1980.

Є. М. Іщенко