Аварська література
Ава́рська література
• Аварська література
- л-ра аварців, одна з л-р Дагестану (див. Дагестану літератури). Усна нар. творчість аварців — епічні й ліричні пісні, казки, легенди і перекази, прислів'я і приказки — виникла в давні часи. У 18 ст. поет і філолог Дібір-Каді Хунзахський використав для авар. мови араб. алфавіт і переклав зб. легенд і казок "Каліла і Дімна". В 19 — на поч. 20 ст. з'явилися твори поетів Алі-Гаджі з Інхо, Таджутдіна (Чанка) з Батлаїса, Махмуда з Кахаб-Росо, Ельдарілава з Ругуджі та ін., в яких оспівувалось прагнення до свободи і щастя, поетизувався образ жінки-горянки. Широку популярність мали сатиричні твори Гамзата Цадаси, спрямовані проти пануючих класів і духівництва.
Значного розвитку А. л. досягла після Великої Жовтн. соціалістич. революції. В роки громадянської війни з пропагандистськими віршами виступали Г. Цадаса ("Кого вибирати в Ради", 1921), З. Гаджієв ("Про розгром банд під Хунзахом в 1920 році") та ін. У 20 — 30-х pp. у творчості авар. письменників висвітлювались нові явища дійсності, боротьба з пережитками минулого (збірки віршів Г. Цадаси "Старе і нове життя", 1930; Г. Залова "Голос серця", 1939, та ін.). Першим авар. прозаїком став Р. Дінмагомаєв. У повісті "Кров за кров" (1929) він осуджував криваву помсту, в романі "Герої в шубах" (1932) відобразив класову боротьбу і громадян. війну. З'явилися перші авар. комедії "Местер" Аваярли (Б. Малачиханова, 1924), "Кінець світу" З. Аліханова і З. Гаджієва (1931), "Айдемір і Умайганат" Г. Цадаси (1940). Під час Великої Вітчизн. війни в л-ру прийшли Р. Гамзатов ("Слава, краснодонські сини", 1944), М. Хуршилов ("1942 рік", 1942; "Андаляльці", 1943), М. Шамхалов ("За Батьківщину, за свободу", 1944).
Дружба народів СРСР, боротьба за мир, трудові звершення — гол. теми А. л. післявоєнних років: поезії Г. Залова "Моя Батьківщина" (1948), З. Гаджієва "Зірки над горами" (1950), Г. Цадаси "Вибране" (1951), поема "Рік мого народження" (1951) і лірич. повість "Мій Дагестан" (1977) Р. Гамзатова, повість "Гірське джерело" М. Магомедова (1959). 60 — 80-і pp. є новим етапом у розвитку прози. Життя колгоспного селянства, долю жінки-горянки відображено в романах "Доля" (1966), "Грудку землі вітер не понесе" (1967) Ф. Алієвої. Складний світ сучасника розкриває М. Магомедов у повістях "Передмова до гірської луни" (1972), "Зурнач з Колдоба" (1974). Робітничому класу присвячені повісті М. Магомедова "Тесаний камінь" (1961), М. Суліманова "Сулак — буйна ріка" (1963). В драматургії працюють Ф. Алієва, М. Гаїрбекова, М. Суліманов та ін. Авар. поезія збагатилася новими творами Р. Гамзатова (збірки віршів "Вогнище", 1983; "Пісні Патімат", 1983), Ф. Алієвої (збірки віршів "Тавакал", "Зірки охороняють землю", "Уроки любові", "Тривоги наших днів", усі — 1985) та ін. Розвиваються авар.-укр. літ. взаємозв'язки. Про Україну писав у поемі "Маріам" класик А. л. Махмуд з Кахаб-Росо. На Україні в роки Великої Вітчизн. війни створив повісті "Клятва", "Коричнева змія", "Відступник" P. Дінмагомаєв. Ф. Алієва написала вірш "Салам, Україно!" (1961). Аварською мовою здійснено три переклади "Заповіту" Т. Шевченка (Р. Гамзатов, М. Суліманов, Ш. Мікаїлов). З 1954 по 1958 в альм. "Дружба" друкувалися твори Т. Шевченка в перекладі авар. мовою — "Реве та стогне Дніпр широкий", "Тяжко-важко в світі жити", "Минають дні, минають ночі", "Сова", "Наймичка" та ін. Г. Темірханов переклав п'єсу О. Корнійчука "Платон Кречет" (1960). Окремі твори П. Воронька, С. Стриженюка, В. Івановича, Б. Нечерди переклали аварські поети М. Саїдов, А. Хачалов, Т. Таймасханов. На Україні опубліковано ряд творів Р. Гамзатова, Ф. Алієвої та ін. авар. письменників — у перекладі Д. Бобиря і П. Засенка.
■ Літ.: Магомедов Б. М. Очерки аварской дореволюционной литературы. Махачкала, 1961; История дагестанской советской литературы, т. 1 — 2. Махачкала. 1967; Хайбуллаев С. М. О дореволюционной аварской литературе. Махачкала, 1974; Султанов К. Д. Этюды о литературах Дагестана. М., 1978; Гамзатов Г. Г. Литература народов Дагестана дооктябрьского периода. Типология и своеобразие художественного опыта. М., 1982.
Г. Г. Ханмурзаєв.