Англійська література

Англі́йська література

• Англійська література

- л-ра англійців, створювана на тер. Великобританії. Легенди і міфи англосаксів, які завоювали країну у 5 — 6 ст., а також місцевих кельт. племен стали основою англійської усної народної творчості. Найдавніші пам'ятки А. л. збереглися у пізніших записах, серед них — героїчна поема "Беовульф" (кін. 7 ст., запис 10 ст.), ліричні фрагменти з Ексетерського кодексу (серед. 11 ст.), в яких відтворено етичні й соціальні ідеали ранньофеод. суспільства. З християнізацією англосаксів (6 ст.) поширювались елементи латиномовної культури: істор. хроніки ("Церковна історія англів", 731), богословські твори та реліг. поеми. Першими зразками англосаксонської прози стали твори короля Альфреда (9 ст.). Особливості розвитку А. л. в 11 — 13 ст. пов'язані з завоюванням країни норманнами (1066). A. л. в англо-норманський період (1066 — 1350) стає тримовною: зберігається усна англосаксонська традиція; латиною (крім клерикальної л-ри, "вченої писемності" та історіографії) створюється антицерковна сатир. поезія мандрівних співців — вагантів; франц. мовою, яка стала мовою пануючого класу й держави, — куртуазна поезія і рицарський роман. Поширюється лірика трубадурів, віршовані романи і новели, в яких поряд з поетизацією феод. привілеїв втілені й гуманістичні ідеали.

Створення єдиної англ. нац. мови (серед. 14 ст.) сприяло піднесенню худож. творчості: з'являються рицарські романи англ. мовою ("Сер Гавейн і Зелений Рицар"), розвивається драма. Сусп. зрушення, зростання ролі селян. ідеології позначилися на проблематиці й критич. пафосі дидактико-алегор. поеми В. Ленгленда "Видіння про Петра Орача" (1362). Головним твором А. л. в період, перехідний від середньовіччя до Відродження, є "Кентерберійські оповідання" (1387 — 1400) Дж. Чосера. В багатьох віршованих новелах цієї книги реалістично зображено англ. життя 14 ст., відчутний вплив гуманістичного світосприймання. Дж. Чосер стояв біля витоків сучас. англ. літ. мови. Феод. війни 15 ст. загальмували розвиток л-ри, проте в цей час досягають розквіту англ. й шотл. нар. балади (цикл "Діяння Робіна Гуда"). Визначною пам'яткою є прозовий переказ кельт. легенд Т. Мелорі "Смерть Артура" (1469, вид. 1485). В 16 ст. в А. л. поширюються ідеї Відродження. Видатним мислителем раннього періоду англ. Відродження був Т. Мор. Його "Утопія" (латинською мовою опубліковано 1516, англійською — 1551) найповніше передає сутність суспільних ідеалів гуманістів. На поч. 16 ст. формується ренесансна поезія, представниками якої були Т. Уайєт і Г. Саррі. Епічна поема Е. Спенсера "Королева фей" (1590 — 96), сонети й пасторальні романи Ф. Сідні завершили реформу англ. поет. метрики. Найвищим досягненням поезії кін. 16 ст. стали сонети B. Шекспіра. Гсстра літ. боротьба точилася в прозі англ. Відродження. Поряд з романами Дж. Лілі "Евфуес" (1579 — 80) і Ф. Сідні "Аркадія" (1590), автори яких прагнули показати ідеальних героїв, з'являються авантюрні романи Т. Делоні, пікарески (див. Крутійській роман) Т. Неша.

На межі 16 — 17 ст. розвивається есеїстика (Ф. Бекон). Зростання міськ. культури доби Відродження сприяло розквіту театр. мист-ва. Тогочасна драматургія синтезувала античні традиції з нар. драмою й театром середньовіччя. Образи трагедії К. Марло передували трагічним характерам В. Шекспіра. Драматургія Шекспіра — найвище досягнення англ. ренесансної культури, новий етап у пізнанні реальності, це нещадна оцінка як феод. сваволі, так і моралі нового бурж. суспільства, глибоке худож. осмислення величі й трагізму епохи Відродження. Перехідним явищем між пізнім Відродженням і новою літ. епохою стали драми Б. Джонсона, комедії Ф. Бомонта і Дж. Флетчера. На поч. 17 ст. криза ренесансного гуманізму відбилася у барокковій поезії Дж. Донна і в творах Дж. Беньяна. Рисами барокко позначені і твори Дж. Мільтона, епічні поеми якого "Втрачений рай" (1667) і "Повернений рай" (1671) були формою вираження передових громадян. ідеалів епохи. Сусп. суперечності визначили характер і зміст А. л. останньої третини 17 ст. Знаменним явищем доби Реставрації (1660 — 88) стали аристократич. комедії В. Вічерлі і В. Конгріва. В кін. 17 ст. в А. л. зародився класицизм, представлений віршами й драмами Дж. Драйдена, якого вважають і засновником англ. літ. критики. Ідеї Просвітительства вплинули на розвиток трьох осн. напрямів у л-рі 18 ст.: класицизму, реалізму й сентименталізму. На ранньому етапі Просвітительства поряд з класицистичною поезією (О. Поп) набувають поширення жанри нарису й памфлета (Р. Стіл, Дж. Аддісон). Першим просвітительським реалістич. романом в А. л. був "Робінзон Крузо" (1719 — 21) Д. Дефо. Сатиричні твори Дж. Свіфта різко викривали вади бурж. суспільства, ставили під сумнів надії просвітителів на сусп. прогрес ("Казка бочки", 1704; "Мандри Гуллівера", 1726). З епістолярних романів С. Річардсона починається історія родинно-побутового психол. роману ("Памела", 1740 — 41; "Кларісса", 1747 — 48). Комічні епопеї Г. Філдінга "Джозеф Ендрюс" (1742), "Історія Хома Джонса, найди" (1749) широко відтворили картини тогочасної дійсності, стали вершиною просвітит. реалізму в А. л. Елементами гострої соціальної сатири пройняті романи Т. Смоллетта. У 2-й пол. 18 ст. виник і поширився сентименталізм. Романи Л. Стерна і О. Голдсміта, зосереджені на внутр. суперечностях людських характерів, свідчать про відхід від просвітит. раціоналізму. В драматургії 18 ст. зберігаються певний час традиції класицист. трагедії (драма Дж. Аддісона "Катон", 1713), виникає бурж., або т. з. міщанська драма ("Лондонський купець", 1731, Дж. Лілло). Визначальною є сатирич. тенденція (комедії Г. Філдінга; "Опера жебрака", 1728, Дж. Гея; соціально-побутові комедії Р. Б. Шерідана). Видатним літ. явищем була творчість нар. поета Шотландії Р. Бернса. Наприкінці 18 ст. на зміну раціоналістич. естетиці просвітителів приходить естетизація емоційного начала. Поезія Дж. Макферсона і Т. Чаттертона, готичні романи Х. Уолпола, А. Радкліф — яскраве втілення мотивів передромантизму. Незадоволення результатами Франц. бурж. революції, розчарування в бурж. цивілізації і прогресі, в ідеології Просвітительства виливається в кін. 18 — на поч. 19 ст. у могутній романтичний рух. Родоначальником романтизму в А. л. був В. Блейк. Поети "озерної школю ("лейкісти") В. Вордсворт, С. Колрідж, Р. Сауті оновили поетич. жанри і стиль ("Ліричні балади" Вордсворта і Колріджа, 1798), розробили засади романтичної філософії мистецтва. Для ідейної еволюції "лейкістів" характерне схиляння до політ. консерватизму, що гостро засуджувалося молодшим поколінням романтиків. Співцем романтич. ідеалів свободи був Дж. Н. Г. Байрон, якому світова поезія 19 ст. завдячує новим типом літ. героя, розвитком ліро-епічних ("Паломництво Чайльд Гарольда", "Дон Жуан"), драматичних ("Каїн", "Манфред"), сатиричних ("Бронзовий вік") поем. Яскраві образи борців за свободу людства створив П. Б. Шеллі, захоплений ідеями утопіч. соціалізму. Високі теми кохання, краси, мист-ва порушував у ліриці Дж. Кітс. Творцем жанру істор. роману був В. Скотт, який збагатив роман новою концепцією історизму, поєднавши у своїх творах романтич. естетику й реаліст. тенденції. Тонкий психологізм притаманний романам Дж. Остін. Критичний реалізм як головний напрям літ. процесу утверджується в А. л. в 30 — 40-х pp. 19 ст. В історії Англії — це роки напруженої соціальної та ідеологічної боротьби. В період найвищого піднесення чартист. руху масове визнання демокр. читача здобула поезія чартистів (Е. Джонс та ін.). Видатними представниками критичного реалізму в А. л. були Ч. Діккенс, В. Теккерей, сестри Бронте, Е. Гаскелл, які, за визначенням К. Маркса, "розкрили світові більше політичних і соціальних істин, ніж усі професіональні політики, публіцисти і моралісти разом взяті" (К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. 10, с. 620). Провідною темою творчості англ. романістів було викриття соціальної нерівності, економічної й духовної експлуатації людини. В творчості таких письменників 2-ї пол. 19 ст., як Е. Троллоп, Дж. Еліот, пізніше Дж. Мередіт, Т. Гарді, зростає увага до інтелектуального й духовного життя героїв, до психол. аналізу. В руслі демократич. ідей розвивається натуралістичний роман Дж. Гіссінга й Дж. Мура. Естетичну критику капіталізму з боку теоретика мист-ва Дж. Рескіна продовжили прерафаеліти. їхні ідеали поділяли прихильники естетизму на чолі з О. Уайлдом. В поезії 19 ст. переважала постромантична традиція (А. Теннісон, Е. і Р. Браунінги, А. Хаусман та ін.). На межі 19 — 20 ст. з'являється цілий ряд літ. течій. До драматичних колізій вдаються неоромантики Р. Л. Стівенсон і Дж. Конрад. Елементи символізму притаманні поезії й драмам В. Б. Єйтса та О. Уайлда. Ідейно-худож. суперечливість характерна для творів Р. Кіплінга. Прихильник імперської завойовницької політики, Кіплінг, однак, об'єктивно показав її негативні наслідки. Утопічний роман "Вісті Нізвідки" (1891) В. Морріса і його поезія висвітлюють соціалістичні ідеї. Процес всебічного оновлення переживає реалізм кін. 19 — поч. 20 ст. Г. Дж. Уеллс у соціально-фантастичних і філос. романах розвінчує реалії капіталістич. прогресу епохи імперіалізму. Правдиву картину життя бурж. Англії зображено в трилогії Дж. Голсуорсі "Сага про Форсайтів" (1906 — 21). Найвищим здобутком реалізму була драматургія Дж. Б. Шоу — засновника англ. соціальної драми, в творчості якого зображено конфлікт між гуманістич. ідеалами і реальністю бурж. світу.

Новітній період розвитку А. л. 20 ст. позначений боротьбою реалізму й модернізму. Англ. поезія міжвоєн. періоду відійшла від традиц. форм образності. Коливання між модернізмом і реалізмом визначає худож. особливості романів Д. Г. Лоуренса і О. Хакслі. Виразниками модерніст. філософії мист-ва виступили Т. С. Еліот, В. Вулф, Дж. Джойс. Трагедію "втраченого покоління" реалістично відтворив Р. Олдінгтон. Вірність принципам реалістич. естетики зберігають також майстер сатири І. Во, прозаїки й драматурги В. С. Моем, Дж. Б. Прістлі. Важливу роль у теорії й практиці соціалістич. реалізму на Заході відіграла англ. марксист, критика 30-х pp. (P. Фокс, К. Кодуелл, А. Уест, Дж. Ліндсей). Кардинальні зміни в сусп.-політ. становищі Англії після 2-ї світової війни — втрата колишньої могутності внаслідок краху колоніальної імперії, зростання кризи бурж. свідомості вплинули на проблематику А. л. Реакц. белетристика антикомуніста Я. Флемінга — зразок "шпигунських" романів зх. масової культури. Засади елітарного модернізму захищає Л. Даррелл. Проте магістральною лінією розвитку А. л. повоєнного часу лишається реалізм. До фундаментального критичного аналізу духовного життя сучасників вдаються автори епічних циклів Ч. А. Сноу, Д. Стюарт, Дж. Ліндсей (пенталогія "Британський шлях", 1953 — 64). Поєднання соціально-психол. аналізу й елементів сатири — характерна риса романів Е. Уїлсона, Дж. Кері, П. Х. Джонсон. На конкретному істор. матеріалі побудовані твори Г. Гріна, які викривають амер. імперіалізм і мілітаризм ("Тихий американець", 1955). В 50-х pp. 20 ст. в А. л. пролунала гостра критика духовної обмеженості серед, класу в творах "сердитих молодих людей" (перші романи К. Еміса, Дж. Уейна, Дж. Брейна, драми Дж. Осборна). В 60-х pp. 20 ст. помітним явищем в А. л. став т. з. робітничий роман А. Сіллітоу, С. Барстоу, С. Чапліна. Гостра соціально-політ. проблематика романів Дж. Олдріджа і Н. Льюїса, антиколоніальних романів Б. Девідсона, Д. Стюарта та ін. вела до усвідомлення закономірності справедливої боротьби народу за свободу і незалежність. Важливе місце в естетич. пошуках А. л. належить філос. роману В. Голдінга, К. Уїлсона, А. Мердок, Дж. Фаулза. Сатир. традиції класичного англ. реалізму продовжує М. Спарк. Психол. і філос. проза письменників-дебютантів 60-х pp. П. П. Ріда, М. Дреббл, С. Хілл, попри певні ідейно-худож. суперечності, розкриває широкі можливості реалістич. методу. Постановкою 1956 п'єси Дж. Осборна "Оглянься в гніві" покладено початок "новій хвилі" англ. реалістич. драми. Кращі п'єси Дж. Осборна, Ш. Ділені, Р. Болта, Дж. Ардена, Г. Пінтера свідчать про відродження сусп. значення англ. театру. Необхідність худож. осмислення реальних суперечностей доби зумовила зрушення в розвиткові англ. поезії 20 ст. Серед митців, які вбачали у "поетичній революції" не лише тех. експеримент, а й пошук нових образних рішень, — Р. Грейвс, Д. Томас, Т. Х'юз.

До укр. тематики першим у Великобританії звернувся поет С. Батлер, який доброзичливо згадував козаків у своїй віршованій поемі "Гюдібрес" (1663 — 78). Україною цікавилися, про неї писали у 17 ст. історики Р. Ноулз, П. Ріко, у 18 ст. Дж. Белл і мандрівник Дж. Маршалл, у 19 ст. учений Е. Д. Кларк. У 1816 в Лондоні вийшла кн. "Російський трубадур, або Збірка українських та інших національних мелодій", укладачем і перекладачем якої був Б. Бересфорд. Укр. матеріал у ній репрезентовано піснею-романсом С. Климовського "Їхав козак за Дунай" (у вільному переспіві) та мелодією пісні "Вийшли в поле косарі" (слова додано інші). Одним з перших перекладачів укр. худож. слова англ. мовою був також Дж. Борроу, який 1835 переклав укр. нар. пісні баладного жанру "Ой у полі сніжок порошить" та "Гомін, гомін по дуброві". До 1841 належить перша спроба популяризації укр. дум у Великобританії. Тоді в анонім. рецензії на зб. укр. пісень М. Максимовича 1834 вміщено як ілюстративний матеріал переклад кількох дум і пісень, зокрема думи "Про втечу трьох братів з неволі турецької з Азова". У 1848 в Лондоні Г. Красінський опубл. англ. мовою зб. нарисів "Козаки України" та істор. драму "Гонта". У 50-х pp. 19 ст. в англ. періодиці з'являються прихильні відгуки на нім. антологію укр. нар. поезії Ф. Боденштедта, в 70-і pp. — рецензії на найважливіші публікації скарбів укр. фольклору: зб. чумацьких пісень І. Рудченка і студії про О. Вересая (журн. "Athenaeum", 1874), зб. істор. пісень В. Антоновича і М. Драгоманова [журн. "Saturday Review" ("Суботній огляд", 1875)], зб. укр. істор. пісень у франц. перекл. А. Ходзька (журн. "Athenaeum", 1879). Чимало зробив для популяризації укр. худож. слова М. Драгоманов, який мав тісні контакти з англ. славістами, публікував в англ. пресі статті про культуру України. Активним популяризатором і дослідником рос. і укр. фольклору був В. Ролстон. Велику роль у розширенні знань про укр. мову і словесність відіграли українознавчі праці В. Морфілла, зокрема розділ про укр. і білорус. л-ри в кн. "Слов'янська література" (1883), дві статті про Т. Шевченка та відгук на антологію "Вік". Він першим увів українознавчий матеріал до "Британської енциклопедії" (9-е вид.), дав докладну характеристику укр. мови і л-ри. Під впливом В. Морфілла і В. Ролстона укр. фольклором зацікавилися богеміст А. Вратіслав, перший інтерпретатор укр. казок англ. мовою (переклав і опублікував 9 казок, 1889), і Р. Бейн, який переклав 27 укр. казок і опублікував їх 1894 окремою книжкою.

У 1877 у Великобританії вийшла перша стаття про Т. Шевченка "Південноросійський поет" невідомого автора [журн. "All the Year Rounde" ("Круглий рік", 5.V)]. У 2-й лол. 19 — на поч. 20 ст. біографами і перекладачами поета були Ф. Марчант і Е. Л. Войнич. Пізніше його твори перекладали П. Селвер, К. Робертс, Дж. Ліндсей та ін. У 20 — 30-х pp. 20 ст. значну роль в ознайомленні англ. громадськості з укр. л-рою відіграв лондон. наук. тримісячник "Slavonic Review" ("Слов'янський огляд"). У 1924 там було надруковано статтю І. Франка "Тарас Шевченко" (написана 1914). У 1926 журнал вмістив бібліографію праць з укр. мови. В 60-х pp. у Лондоні опубліковано переклади В. Рич з Т. Шевченка. Прогрес. колами Великобританії влаштовуються концерти, літ. вечори, виставки, присвячені Т. Шевченкові, популяризації його творчості сприяє діяльність Т-ва англо-радянської дружби.

Твори на укр. тематику писали М. М. Дові (нарис "В Русинії", 1890; кн. "Дівчина в Карпатах", 1891), Д. Джерард (повісті "Найстрашніший злочин", 1901; "Благородна брехня", 1912), С. Ейдін (повість "Перекотиполе, або Літні дні на Україні", 1902). З післявоєнних видань заслуговують на увагу англомовна зб. присвячених Великій Вітчизн. війні віршів рад. поетів "Шлях на Захід", в якій укр. поезія репрезентована творами М. Бажана, М. Рильського, М. Стельмаха, та зб. "Чотири радянські воєнні п'єси", що включає п'єсу О. Корнійчука "Фронт" (обидві — Лондон, 1945). У 1961 у Лондоні опубл. зб. "25 оповідань з радянських республік", до якої увійшли новели Остапа Вишні, О. Гончара, Ірини Вільде.

Кращі здобутки фольклору і л-ри Великобританії засвоюються укр. л-рою. Староангл. балади перекладав І. Франко. Укр. перекладна шекспіріана була започаткована у 40-х pp. 19 ст. М. Костомаровим і продовжена перекладами П. Куліша, М. Старицького, П. Свенціцького, Ю. Федьковича, І. Франка, в рад. час — М. Рильського, М. Бажана, Бориса Тена, Л. Гребінки, І. Стешенко, М. Лукаша, Д. Павличка, Д. Паламарчука, Г. Кочура, Ю. Лісняка, М. Литвинця, Л. Танюка та ін. У 1950 — 52 видано вибрані твори В. Шекспіра в 2-х томах, 1964 — — в 3-х томах. У 1984 — 86 вид-во "Дніпро" випустило 6-томне коментоване видання, куди увійшли всі драматичні твори та лірика В. Шекспіра. У 1-му томі вміщено ґрунтовну передмову Д. В. Затонського, у 6-му — бібліогр. покажчик М. Мороза "В. Шекспір в Українській РСР". Твори Байрона першим почав перекладати М. Костомаров, який 1841 у 1-му вип. альманаху "Сніп" вмістив кілька його віршів з циклу "Єврейські мелодії"; пізніше з'явилися переклади П. Куліша, П. Грабовського, І. Франка, в рад. час — Є. Тимченка, Д. Загула, Ю. Корецького та ін. Найновіші переклади творів Байрона належать Д. Паламарчуку, М. Кабалюку, С. Голованівському. У 20 — 30-х pp. з перекладами творів А. л. виступили М. Іванов (Ч. Діккенс, Г. Уеллс, А. К. Дойль), М. Лисиченко (Е. Л. Войнич, Р. Хаггард), В. Черняхівська (Ч. Діккенс), Г. Касяненко (Дж. Конрад), М. Йогансен (Р. Кіплінг), Є. Ржевуцька (Дж. Б. Шоу), М. Калинович (Г. Уеллс) та ін.

У повоєнні десятиліття широко видається англ. класика, перекладаються твори сучас. письменників. Велика роль у цьому належить журн. "Всесвіт". Укр. мовою опубл. лірику Дж. Кітса, П. Б. Шеллі, у перекладній антології світової поезії 14 — 20 ст. (4 томи: "Світанок", "Співець", "Передчуття", "Поклик") уміщено поезії В. Шекспіра, Дж. Донна, В. Блейка, Т. Гарді, Т. С. Еліота, Р. Грейвса та ін.; у "Світовому сонеті" (перекладач і укладач Д. Павличко) — сонети В. Вордсворта, Дж. Мільтона, С. Т. Колріджа та ін. Балади про Робіна Гуда переказав прозою Ю.Юра. Укр. мовою вийшли твори Ш. Бронте, Т. Гарді, Ч. Діккенса, В. Теккерея, Г. Уеллса, Джерома К. Джерома, Дж. Голсуорсі, Дж. Ліндсея, В. С. Моема, А. Дж. Кроніна, Р. Кіплінга, Дж. Олдріджа, Б. Девідсона, Е. К. Маккензі, В. Еша, П. П. Ріда. Серед перекладачів A. л. — О. Терех, Д. Паламарчук, О. Сенюк, М. Пінчевський, П. Шарандак, Л. Гончар, П. Соколовський, В. Гнатовський, Ю. Лісняк, B. Легкоступ, Є. Крижевич, Р.Доценко та ін. Активно досліджують А. л. укр. літературознавці. Творчості В. Шекспіра присвячені праці C. Родзевича, Д. Затонського, Д. Наливайка, М. Шаповалової, Н. Модестової, О. Алексєєнко та ін.; до проблематики поетики літ. жанрів А. л. 18 ст. зверталися М. Соколянський, 19 ст. — Б. Ремізов, Л. Скуратовська, 1-ї пол. 20 ст. — І. Влодавська. Ідейно-худож. тенденції А. л. 20 ст. досліджуються в працях Д. Затонського, К. Шахової, Н. Жлуктенко, С. Павличко, І. Симоненко, 1. Києнко та ін.; історії укр.-англ. літ. і фольклорних зв'язків присвячені праці Н. Родзевич, Г. Нудьги, Р. Зорівчак, Д. Кузика.

■ Літ.: Ивашева В. Литература Великобритании XX века. М., 1984; Аннкин Г. В., Михальская Н. П. История английской литературы. М., 1985; Литература Англии. XX век. К., 1987; Родзевич Н. З історії українсько-англійських літературних зв'язків. "Вітчизна", 1956, № 10; Нудьга Г. А. Українські думи в англійських перекладах і критиці. "Радянське літературознавство", 1966, № 4; Симоненко І. Нові часи — нові герої. Про англійський антиколоніальний роман. К., 1970; Скуратовская Л. И. Из истории английского романтизма, ч. 1. Днепропетровск, 1971; Нудьга Г. А. Дорогами культурних взаємин. "Жовтень", 1975, № 6; Шаповалова М. Шекспір в українській літературі. Львів, 1976; Соколянский М. Г. Западноевропейский роман эпохи Просвещения. К. — Одесса, 1983; Влодавская И. А. Поэтика английского романа воспитания начала XX века. К., 1983.

Н. Ю. Жлуктенко, Р. П. Зорівчак.