БЕККЕТ (Beckett) Семюел

БЕ́ККЕТ (Beckett) Семюел

• БЕККЕТ (Beckett) Семюел

(13.IV 1906, Дублін)

- поет, прозаїк, драматург. За походженням ірландець. Пише англ. і франц. мовами. Закінчив 1927 Трініті-коледж в Дубліні. З 1937 живе у Франції. Брав участь у Русі Опору. Автор книг-есе про М. Пруста (1931), Дж. Джойса (1936), збірок оповідань "Більше уколів, аніж стусанів" (1934), віршів "Кастаньєти відлуння" (1936). Романи "Мерфі" (1938), "Моллой", "Мелон вмирає" (обидва — 1951), "Уотт" (1953) — близькі до "абсурду літератури". П'єси "Чекаючи на Годо" (1952), "Кінець гри" (1957), "Щасливі дні" (1963), "Компанія" (1980), "Огайо — експромт" (1981) та ін. — типовий вияв філософії й поетики модернізму. Більшість творів Б. пройнята песимізмом, відображає духовну кризу бурж. культури. Лауреат Нобелівської премії (1969).

■ Літ.: Якимович Т. К. Драматургия и театр современной Франции. К., 1968; Лібман З. Я. Агонія сміху. К., 1969; Якимович Т. Монодрами пізнього Беккета. "Всесвіт", 1978, № 10; Якимович Т. К. З художнього світу Франції. К., 1981.

В. М. Павленко.