Білоруська література

Білору́ська літерату́ра

• Білоруська література

- л-ра білорус. народу. Виникла на грунті спільного для трьох братніх народів — російського, українського, білоруського — письменства Київ. Русі. Формування білорус. народності і білоруської мови відбувалося в період перебування білорус. земель у складі Великого князівства Литовського (13 — 17 ст.). У цей час виникає власне Б. л., розвивається світська л-ра, особливо літописи, ділова писемність. На території сучас. Білорусії не тільки поширювалась перекладна л-ра, а й створювалися оригінальні пам'ятки церковної та світської писемності ("Повчання" Кирила Туровського). У 14 — 16 ст. з'явилися такі оригінальні твори, як "Литовська метрика" (14 — 15 ст.), три редакції Статуту Великого князівства Литовського (1529, 1566, 1588). У 16 ст. Франциск Скорина вперше на східнослов'ян. землях організував друкування книг. У 1517 — 19 він видав білорус. мовою в Празі Біблію; пізніше, перевівши свою друкарню у Вільно, видав "Малую подорожную книжицю" (1522) і "Апостол" (1525). У своїх коментарях і передмовах Скорина пояснював зміст незрозумілих слів і термінів, високо оцінював роль освіти. Велике місце в л-рі 16 ст. займала творчість латиномовних поетів (Миколи Гусовського, Яна Віслицького та ін.). Поема Гусовського "Пісня про зубра" (1522) була відома в європ. країнах. У 16 — 17 ст. набула поширення полемічна публіцистика ("Діаріуш" Афанасія Филиповича, "Катехізис" Симона Будного, "Апокрисис" Христофора Філалета, "Тренос" Мелетія Смотрицького, твори Василя Тяпинського, Логвина Карповича та ін.). Полемічна література була гострою зброєю ідеол. боротьби, спрямованої проти католицизму. Розвивалася істор.-мемуарна л-ра ("Щоденник" Федора Євлашевського, "Листи" Філона Кміти-Чорнобильського тощо), поезія (Андрій Римша), ораторська проза. З кін. 16 ст. набув популярності нар. ляльковий театр батлейка. У 1697 польс. уряд заборонив білорус. мову в офіц. вжитку. Писемна л-ра занепала. Осн. виявом поетич. творчості у цей час був фольклор. У період, перехідний між давньою і новою Б. л., провідним худож. напрямом було барокко, що поширювалося під впливом польс. та укр. л-р. Перші твори білорус. драматургії — інтермедійні сценки в шкільних драмах лат., польс., слов'янорус. мовами, пізніше — п'єси Каєтана Марашевського, Михайла Цяцерського та ін. Розвивалася силабічна поезія, яку започаткував Симеон Полоцький, з'явився жанр інтимної лірики. Возз'єднання Білорусії з Росією в кін. 18 ст. сприяло дальшому розвиткові Б. л. Велику роль у цьому відіграла творчість представників т. з. передромантизму (О. Рипінський, Я. Варшавський, Я. Чечот). В 1-й пол. 19 ст. романтичні риси поєднувалися з доромантичними — з класицизмом і сентименталізмом. Поезія була представлена такими жанрами, як поема, віршоване оповідання (билиця, гутарка), балада та ін. В серед. 19 ст. виступив поет і драматург В. Дунін-Марцинкевич, який започаткував реалізм у Б. л. Основи революц.-демократичної публіцистики заклав К. Калиновський. Цілком на реалістичних позиціях стояв Ф. Богушевич (поетич. збірки "Дудка білоруська", 1891; "Смик білоруський", 1894). Значний вплив на розвиток нової Б. л. мала творчість рос. революц. демократів, а також Т. Шевченка, І. Франка та ін. На 80-і pp. припадає діяльність письменників-демократів Я. Лучини, А. Гуриновича, А. Абуховича. Л-ра поч. 20 ст. тісно пов'язана з революц. і нац.визвольним рухом. Новий етап у розвитку л-ри почався з революції 1905 — 07. У 1906 Цьотка видала чотири книжки, в т. ч. збірки віршів "Хрещення на свободу" і "Скрипка білоруська", у яких прозвучав відвертий заклик до революц. повстання. Найповніше в дожовтн. період прагнення та ідеали білорус. народу висловили Янка Купала, Якуб Колас і М. Богданович. Книги Янки Купали "Жалейка" (1908), "Гусляр" (1910), "Дорогою життя" (1913), Якуба Коласа "Пісні-жалі" (1910), "Оповідання" (1912), "Рідні образи" (1914), зб. М. Богдановича "Вінок" (1913) свідчать про утвердження в л-рі принципів реалізму, народності й демократизму. Їх розвивали далі у своїй творчості Змітрок Бядуля, Ц. Гартний, А. Гурло, К. Буйло, М. Горецький, А. Гарун.

Значного розвитку набула Б. л. після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції. Зачинателями рад. л-ри були як письменники старшого покоління — Янка Купала, Якуб Колас, Змітрок Бядуля, М. Горецький та ін., так і літ. молодь — А. Бабарека, М. Чарот, А. Александрович, В. Дубовка, П. Трус, А. Дудар та ін. — члени літ. об'єднання "Маладняк". Важливе місце в 20-і pp. займала поезія, присвячена революції і героїці громадян. війни, першим паросткам нового життя. Гімном революц. народові, непорушній дружбі робітників і селян була поезія М. Чарота. Його поема "Босі на пожарищі" (1921) — перший у Б. л. значний твір про події Жовтня і громадян. війни. Популярність здобули байки К. Крапиви. Розвивалась і худож. проза, переважно оповідання, пізніше — великі епічні твори: повісті "Соловей" (1927) Змітрока Бядулі та "На просторах життя" (1925 — 26) Якуба Коласа, його романи: "У поліській глушині" (1923) та "У глибині Полісся" (1927), романи Ц. Гартного "Соки цілини" (т. 1 — 4, 1922 — 29), М. Зарецького — "Стежки-доріжки" (1927), К. Чорного — "Земля" (1928), оповідання М. Линькова, П. Головача, п'єси В. Голубка та ін. Поети кін. 20 — поч. 30-х pp., оспівуючи соціалістич. працю, колгоспний лад, переборювали певну декларативність, прагнули до реалістичного зображення фактів. Своєрідним поетичним репортажем стала поема Янки Купали "Над рікою Оресою" (1933) — про буд-во соціалізму на селі. Будівника нового життя зобразив П. Бровка у зб. "Прихід героя" (1935). Етапними стали т. з. левковський цикл Янки Купали ("Алеся", "Льон", "Гості", "Україна" та ін.) і цикл віршів А. Кулешова "Юнацький світ" (1939 — 40). Великих успіхів у зображенні історії народу, глибоко драматичних конфліктів у душі селянина, пов'язаних з колективізацією, досягла проза: повісті Якуба Коласа "Відщепенець" (1930 — 31), С. Баранових "Межі" (1930), романи К. Чорного "Вітчизна" (1931) і "Третє покоління" (1935), М. Зарецького "Перевесло" (1932), П. Головача "Крізь роки" (1934), оповідання М. Линькова, Е. Самуйльонка, Б. Микулича та ін. Особливе місце зайняла п'єса К. Крапиви "Хто сміється останнім" (1939) — яскрава сатирична комедія, в якій викриваються ворожі рад. суспільству риси — кар'єризм і наклепництво. У 30 — 40-і pp. літ. діяльність почали П. Панченко, А. Астрейка, А. Бєлевич, Е. Огнєцвєт та ін.

Після возз'єднання Зх. Білорусії з Рад. Білорусією в єдиній соціалістич. державі в Б. л. прийшли М. Танк, В. Тавлай, П. Пестрак та ін. Громадян. пафос, істор. оптимізм, патріотизм — характерні риси л-ри років Великої Вітчизн. війни. Важливого значення набула в цей час худож. публіцистика й сатира — статті Янки Купали, Якуба Коласа, М. Линькова, фейлетони К. Чорного, сатиричні вірші К. Крапиви, П. Глєбки та ін. Героїзм рад. людей, трагедія рідної землі — ці мотиви з великою силою зазвучали в поемі А. Кулешова "Прапор бригади" (1942). Патріотичну лірику створюють у ці роки П. Бровка, М. Танк, П. Глєбка, П. Панченко та ін. Глибиною зображення боротьби, проникненням у духовний світ солдата відзначаються романи К. Чорного "Чумацький шлях" (1943) і "Великий день" (не закінч.). У повоєнний час білорус. письменники продовжували розробляти тему війни (вірші й поеми М. Танка, П. Панченка, А. Велюгіна, К. Киреєнка, О. Писіна, М. Аврамчика). Було створено значні епічні полотна: романи "Глибока течія" (1948) І. Шамякіна, "Мінський напрямок" (1949 — 52) І. Мележа, "Розлучаємось ненадовго" (т. 1 — 2, 1953 — 54) О. Кулаковського, "Незабутні дні" (т. 1 — 4, 1948 — 58) М. Линькова. Тему боротьби нар. мас зх. областей Білорусії проти білополяків розробляли Якуб Колас (поема "Хата рибалки", 1947), П. Пестрак (роман "Зустрінемось на барикадах", т. 1 — 2, 1951 — 54), А. Кулешов (віршована хроніка "Грізна пуща", 1955). У цей час було написано твори про трудові будні народу, який відроджував країну, — вірші М. Танка, П. Панченка, А. Велюгіна, поеми А. Кулешова, П. Бровки, повість Я. Бриля "У Заболотті світає" (1950), роман М. Последовича "Світло над Липськом" (1949 — 52), комедія А. Макайонка "Вибачте, будь ласка" (1953). З серед. 50-х pp. в Б. л. виразно виявляється прагнення до поглибленого осмислення історії й сучасності. Істор. тему розробляв В. Короткевич (романи "Колосся під серпом твоїм", 1968, "Чорний замок Ольшанський", 1979 — 80, та ін.). У романах "Застінок Малинівка" А. Чернишевича (1964), "На порозі майбутнього" (1961) і "Містечко Устронь" (1967 — 68) М. Лобана, "Люди на болоті" (1961), "Дихання грози" (1965) І. Мележа (які ввійшли до його трилогії "Поліська хроніка"), "Петроград — Брест" І. Шамякіна (1983) історично переконливо відтворено події рос. революції 1905 — 07, Великого Жовтня і громадян. війни, колективізації. Глибоким гуманізмом, цілеспрямованістю відзначаються кращі твори білорус. прозаїків про війну — повісті "Третя ракета" (1962), "Сотников" (1970), "Обеліск" (1971), "Дожити до світанку" (1973), "Знак біди" (1982), "Кар'єр" (1986) В. Бикова, романи "Сосна при дорозі" (1962), "Вітер у соснах" (1967), "Сорок третій" (1974) І. Науменка, "Птахи і гнізда" Я. Бриля (1963), трилогія "Плач перепілки" (1972), "Виправдання крові" (1977) та "Свої й чужі" (1985) І. Чигринова, публіцистич. кн. "Я з вогняного села..." (1975, автори — А. Адамович, Я. Бриль, В. Колесник), "Повернення в огонь" В. Хомченка (1978), "Хатинська повість" А. Адамовича (1972), "У війни не жіноче обличчя" С. Алексієвич (1985). Ця ж тема характерна і для сучас. драматургії: п'єси "Трибунал" А. Макайонка (1970), "Рядові" А. Дударєва (1984) та ін. Тему життя й боротьби трудящих Зх. Білорусії за возз'єднання з Рад. Білорусією продовжували розробляти В. Адамчик (у романах "Чужа батьківщина", 1977; "Рік нульовий", 1982; "І скаже той, хто народиться", 1985), В. Колесник (у романі "Посланець Прометея", 1979) та ін.

Інша важлива особливість сучас. білорус. прози — посилена увага до морально-етичних та естетичних проблем сьогодення, питань охорони навколишнього середовища, в ній звучить тривога за майбутнє людства. Цим позначені романи "Серце на долоні" (1964), "Атланти і каріатиди" (1974), "Візьму твій біль" (1979) І. Шамякіна, "Пуща" В. Карамазова (1979), "Олімпіада" І. Пташникова (1984), "Великий ліс" Б. Саченка (1984), "Твір на вільну тему" А. Кудравця (1985), повісті та оповідання О. Кулаковського, Т. Ходкевича, Р. Соболенка, В. Гігевича, А. Василевич, В. Домашевича, Г. Далідовича, А. Жука, А. Карпюка, Я. Сіпакова, О. Іпатової та ін. Популярні п'єси драматургів — А. Макайонка ("Затюканий апостол", 1969; "Таблетку під язик", 1972; "Дихайте економно", 1982), К. Крапиви ("Брама невмирущості", 1973), А. Дударєва ("Поріг", 1981), М. Мавзона, К. Губаревича, A. Петрашевича, А. Дзялендзика та ін. У галузі критики і літературознавства відомі праці А. Адамовича, С. Александровича, М. Арочка, В. Борисенка, Р. Берьозкіна, Д. Бугайова, П. Дзюбайла, В. Колесника, Б. Коваленка, М. Ларченка, Ю. Пширкова, Н. Перкіна, О. Лойка, А. Мальдіса, Я. Казеки, В. Гниломедова, B. Івашина та ін. Свідченням великих досягнень Б. л. є присвоєння звання Героя Соц. Праці письменникам П. Бровці, К. Крапиві, М. Танку, Р. Ширмі, І. Шамякіну, В. Бикову, присудження Ленінської премії П. Бровці, І. Мележу, М. Танку, В. Бикову та Держ. премії СРСР — П. Панченку, В. Бикову, А. Дударєву. Кращі твори білорус. письменників відзначені також Держ. преміями БРСР ім. Янки Купали і Якуба Коласа, літ. преміями ім. А. Кулешова та І. Мележа. В 1956 встановлено звання нар. письменник БРСР. Спілка письменників Білорусії — з 1934. Виходять газ. "Література і мастацтва", журн. "Польшя", "Маладосць", "Беларусь", "Неман" (останні два — рос. мовою), "Крыніца" (виходить і рос. мовою — "Родник"). Зв'язки білорус. л-ри з українською розвиваються ще з часів Київ. Русі. Спільними для фольклору трьох братніх народів були билини, істор. пісні. У 14 — 16 ст. взаємозв'язки білорус. і укр. л-р простежуються в літописанні, у різних жанрах церковного й світського письменства. У 16 — 17 ст. встановилися контакти між культур. центрами України (Київ, Острог, Львів) І.Білорусії (Берестя, Полоцьк, Вільно, що був визначним осередком білорус. освіти, л-ри й мист-ва), православними братствами (могильовським і львівським, мінським і київським та ін.). Благотворний вплив на укр. книгодрукування й л-ру зробили Франциск Скорина, Симон Будний, Василь Тяпинський. Багато видатних діячів кін. 16 — поч. 17 ст. (Стефан і Лаврентій Зизанії, Мелетій Смотрицький, Андрій Римша, Логвин Карпович, Симеон Полоцький та ін.) зробили значний внесок і в укр., і в білорус. л-ру. Розвиток провідних літ. жанрів 17 ст. відбувався у взаємозв'язках братніх л-р: укр. віршування — під впливом поезій Симеона Полоцького, білорус. полемічна проза (Логвина Карповича, Афанасія Филиповича та ін.) — під впливом творчості Івана Вишенського, Герасима Смотрицького, Захарії Копистенського. У білорус. фольклор того часу дедалі помітніше проникала укр. пісенна творчість, передусім козацькі і чумацькі пісні. Одночасно і в Білорусії, й на Україні поширювалися духовні вірші й пісні (псалми і канти), колядки й великодні вірші, панегірики, згодом — істор. і ліричні вірші, у 18 ст. — гумористичні (в т. ч. бурлескні) і сатиричні віршовані твори. З'явилися численні твори укр. і білорус. шкільної драми (Митрофан Довгалевський, Климентій Зіновіїв син, Ілля Турчиновський та ін.).

Після возз'єднання Білорусії з Росією створюються передумови для ширшого, якісно нового розвитку літ. взаємозв'язків. Уже в 1-й пол.

19 ст. під впливом "Енеїди" І. Котляревського з'явилися білорус. анонімні поеми "Енеїда навиворіт" і "Тарас на Парнасі"; популярною була білорус. переробка балади П. Гулака-Артемовського "Твардовський"; в Білорусії ставилися п'єси І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка. Особливе значення для розвитку білорус. культури мала творчість Т. Шевченка. Під безпосереднім впливом "Кобзаря" відбувалося піднесення Б. л. кін. 19 — поч. 20 ст. (Ф. Богушевич, Янка Купала, Якуб Колас, Цьотка, М. Богданович). Деякі вірші укр. поета були відомі в Білорусії ще за його життя. Твори Т. Шевченка в перекладах Янки Купали, А. Гурла, Ф. Чернишевича, А. Павловича з'явилися ще в дореволюц. час. Т. Шевченко згадував про Білорусію в листах, щоденнику, в повісті "Музыкант", товаришував з білорус. літераторами (Я. Барщевським, Р. Подберезьким-Друцьким). У 1876 у збірнику "Народні південноросійські казки" І. Рудченка було вміщено цикл казок та анекдотів про білорусів ("литву" і "литвинів"). У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. укр. письменство стає предметом дослідження білорус. учених Є. Романова, Ю. Карського та ін. І. Франко, В. Гнатюк, М. Драгоманов, О. Потебня досліджували білорус. пам'ятки. Спільно з М. Павликом І. Франко був автором проекту "Українсько-польсько-литовсько-білоруського братства" (1885) і "Видавничої спілки". З укр. революціонерами підтримував зв'язок "Гурток молоді польсько-литовсько-білоруської і малоруської". Керівник гуртка А. Гуринович переклав білорус. мовою вірш "Гімн" ("Вічний революціонер") І. Франка. Великий інтерес до творчості Каменяра виявляли Ф. Богушевич, Цьотка, М. Богданович — найактивніший пропагандист і дослідник укр. л-ри в дореволюц. час. М. Богдановичу належать дослідження поетич. майстерності Т. Шевченка (стаття "Краса і сила", 1914), аналіз творчості В. Самійленка, І. Франка, ряд рецензій на укр. твори, переклади творів Т. Шевченка (білорус. і рос. мовами), І. Франка, В. Стефаника, М. Коцюбинського та ін. письменників. В кін. 19 — на поч. 20 ст. активному взаємообміну сприяли укр. діячі, які жили в Білорусії, — Я. Головацький, О. Стороженко та білоруси, які багато років провели на Україні, — Я. Барщевський, Ф. Савич, Ф. Богушевич, М. Косич, К. Лейка, Цьотка, С. Полуян, Я. Журба.

Літ. зв'язки цього часу доповнювалися театральними. Білорусію відвідували трупи М. Старицького і М. Кропивницького, укр. твори включалися в репертуар театру Г. Буйницького. У зміцненні й розширенні білорус.-укр. культур.літ. зв'язків значну роль відіграла білоруська газ. "Наша ніва" та українська періодика ("Нова громада", "Рада", "Українська хата" тощо). "Наша ніва" опублікувала статті Р. Земкевича "Тарас Шевченко і білоруська література", серію "Листів з України" С. Полуяна, матеріали про І. Котляревського, І. Франка, Лесю Українку, М. Драгоманова, Б. Грінченка, А. Тесленка та ін. укр. письменників, рецензії на вистави і літ.-художні вечори укр. театр. труп, переклади творів Т. Шевченка, С. Руданського, В. Стефаника. Прискорений розвиток Б. л. кін. 19 — поч. 20 ст. викликав широкий резонанс у слов'ян. світі. Виникло укр. білорусознавство: праці І. Франка, В. Щурата, М. Возняка, І. Крип'якевича, Ф. Колесси, І. Свєнціцького (його нарис "Відродження білоруського письменства", виданий 1908 у Львові, надрукований 1909 у газ. "Наша ніва" в перекладі Я. Журби). З'явилися перші укр. переклади творів білорус. худож. л-ри ("Тарас на Парнасі", твори В. Дуніна-Марцинкевича, Ф. Богушевича, Я. Лучини, Янки Купали, Якуба Коласа, М. Богдановича, Ядвігіна Ш. та ін.), поширилися особисті контакти літераторів, особливо після революції 1905 — 07 (Цьотка та І. Свєнціцький, М. Косич і О. Русов, С. Полуян і київ. письменники). Книги Цьотки "Хрещення на свободу" і "Скрипка білоруська" (обидві — 1906) вийшли в Жовкві (тепер м. Нестеров Львів. обл.) при безпосередній підтримці І. Свєнціцького. Тоді ж у її перекладі вийшов збірник укр. прози "Гостинець для малих дітей". Глибокий слід у творчості Лесі Українки залишила її особиста дружба з С. Мержинським — одним з керівників Мінської с.-д. орг-ції, членом київ. "Союзу боротьби за визволення робітничого класу". Після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції зв'язки білорус. і укр. л-р наповнилися новим змістом. В 1919 у Києві видано білорус. мовою антологію "Діаманти білоруського красного письменства", до якої ввійшли твори Ф. Богушевича, М. Богдановича, Янки Купали, Якуба Коласа, А. Гаруна та ін. поетів. З серед. 20-х pp. налагодилися контакти між письменницькими орг-ціями, обмін делегаціями. У 1924 літератори Харкова зустрічали В. Дилу і Ц. Гартного. Весною 1925 на з'їзд укр. спілки "Гарт" приїжджали М. Чарот, A. Гурло, В. Дубовка, А. Вольний, а восени цього ж року на з'їзді білорус. "Маладняка" в Мінську були присутні В. Сосюра, М. Йогансен, B. Гадзінський. В березні 1928 відбулися літ. вечори в Харкові, в яких взяли участь Янка Купала, Якуб Колас, Ц. Гартний, М. Чарот, М. Зарецький; газети "Радянське село", "Культура і побут", журнал "Всесвіт" вмістили переклади творів білорус. письменників. Доповіді про роботу своїх письменницьких орг-цій зробили на з'їздах БілАППу (1928) В. Кузьмич, а на з'їзді ВУСППу (1929) П. Головач. В травні 1928 в БРСР перебувала укр. делегація у складі І. Кулика, А. Панева, С. Пилипенка, В. Поліщука, В. Сосюри, П. Тичини, П. Усенка; в Мінську та Орші відбулися літ. вечори. В червні цього ж року Україну відвідала група білорус. молодняківців — І. Барашка, А. Звонак, М. Ніканович, В. Коваль та ін. Білорус. делегації були присутні також на 1-му з'їзді рад. письменників України (1934), на першій укр. поетичній нараді (1936). У 1936 в Мінську відбувся пленум СП СРСР з питань розвитку поезії, у роботі якого взяли участь П. Тичина, М. Бажан, П. Безпощадний, М. Рильський та ін. укр. письменники.

Святом єднання всіх братніх л-р став ювілейний шевченківський пленум СП СРСР у Києві (1939), в роботі якого взяли участь Янка Купала, Якуб Колас, П. Бровка. У 1929 академіком АН УРСР обрано Янку Купалу. Він приїжджав на пуск Дніпрогесу (1932), на відкриття пам'ятників Т. Шевченкові у Харкові (1935) і Києві (1939). У 1937 укр. мовою вийшли "Вибрані твори" Янки Купали. Йому належать переклади білорус. мовою поем Т. Шевченка, оповідань П. Панча тощо; спільно з Якубом Коласом він редагував перше білорус. видання "Кобзаря" (1939). Україні Янка Купала присвятив низку поезій та поеми "Бондарівна" (1912) і "Тарасова доля" (1939). Якуб Колас — автор дослідження "Шевченко і білоруська поезія" (1939), перекладів творів Т. Шевченка; за його редакцією 1954 вийшли білорус. мовою "Вибрані твори" П. Тичини. Якуб Колас неодноразово приїжджав на Україну для участі в літ. святах: 1929 був на ювілеї М. Коцюбинського у Вінниці, виступав з промовою на відкритті пам'ятника Т. Шевченкові в Києві (1939), був на відзначенні 300-річчя возз'єднання України з Росією (1954). Дружні відносини з Янкою Купалою, Якубом Коласом підтримував П. Тичина, перекладав їхні твори, а також твори Ф. Богушевича, М. Танка та ін. білорус. поетів, редагував антологію "Білоруська радянська поезія" (1948). М. Рильський написав цикл віршів "На білоруській землі" (1957), виступав як популяризатор-перекладач і дослідник білорус. поезії (статті "Янка Купала", "Максим Богданович", передмова до збірки творів П. Панченка та ін.). На смерть Янки Купали М. Рильський відгукнувся віршем "Скромні намогильні квіти". Постійні письменницькі контакти сприяли піднесенню й активізації перекладацької справи. Найважливішими перекладними виданнями у повоєнний час в Білорусії були, окрім згаданих, і збірки: "Вірші для дітей" (1952), "Сестрі Україні" (1954), "День української поезії", "Український гумор", "Українські народні казки" (всі три — 1957), "Рука друга" (1973), двотомна антологія "Українська радянська поезія" (1975), зб. оповідань "Стежина без кінця" (1981), антологія дит. л-ри "Від круч Дніпровських" (1984); на Україні — антології "Калинові мости" (1969), "Білоруська радянська поезія" (т. 1 — 2, 1971), зб. "Білоруські народні казки" (1978), декілька випусків зб. "Білоруське радянське оповідання" (1949, 1957, 1979), "Лісова колиска" (1979), "Рідня" (1980), "Сучасна білоруська повість" (1984). В укр. перекладі вийшли збірки творів Якуба Коласа (1951, 1956, 1958, 1970, 1971, 1972), Янки Купали (1953, 1962, 1967, 1982), М. Танка (1959, 1968), М. Богдановича (1929, 1967), Ф. Богушевича (1950), Цьотки (1984), А. Кулешова (1950), Р. Бородуліна (1978), Н. Гілевича (1978), О. Писіна (1984) та окремі твори ін. білорус. письменників. Велике значення для взаємозбагачення братніх л-р мали переклади білорус. мовою творів І. Франка ("Оповідання", 1956), Лесі Українки ("Вірші та поеми", 1957), М. Коцюбинського ("Повісті", 1980), вибраних творів М. Рильського (1952), П. Тичини (1954), М. Бажана (1954), А. Малишка (1962), Остапа Вишні (1964), Б. Олійника (1979), І. Драча (1981), П. Воронька (1983), Д. Павличка (1987), романів і повістей "Бур'ян" А. Головка (1929), "Голубі ешелони" П. Панча (1930), "Роман міжгір'я" І. Ле (1932), "Вуркагани" І. Микитенка (1932), "Вершники" Ю. Яновського (1936), "Прапороносці" (1949), "Тронка" (1974), "Твоя зоря" (1985) О. Гончара та ін. Великою подією в культур. житті Білорусії та України став переклад "Енеїди" І. Котляревського (1969), зроблений А. Кулешовим. Твори білорус. письменників перекладали С. Пилипенко (редактор альм. "Нова Білорусь", 1929), М. Драй-Хмара, І. Микитенко, П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, А. Малишко, Т. Масенко, М. Нагнибіда, П. Воронько, Б. Олійник, Д. Білоус, І. Драч, Р. Лубківський, С. Крижанівський, О. Ющенко, Б. Степанюк, Т. Коломієць, В. Лучук, К. Скрипченко, Г. Вігурська, Г. Кулінич, О. Жолдак, М. Львович та ін. За заслуги в галузі худож. перекладу й пропаганди білорус. л-ри в УРСР та укр. л-ри в Білорусії чимало письменників нагороджено Почесними Грамотами Президії Верховної Ради БРСР та УРСР. У 1972 Кулешову присвоєно почесне звання засл. діяча культури УРСР, а 1974 М. Нагнибіді — засл. діяча культури БРСР. У повоєнний час виникли нові форми зв'язків — тижні й дні нац. л-р, обмін спецвипусками літ. журналів, зустрічі письменників двох республік з читачами прикордонних районів УРСР і БРСР, спільне обговорення літ. питань на пленумах і регіональних нарадах письменників. Перший Тиждень укр. л-ри в БРСР відбувся в червні — липні 1957, білорус. в УРСР — у вересні 1957. Дні білорус. л-ри і мист-ва в УРСР відбулися в червні 1975, укр. л-ри і мист-ва в БРСР — у травні 1976. Тема України і Білорусії знайшла своє відображення у поемах "Батько Дніпро" А. Велюгіна (1955), "Дзвони Хатині" М. Нагнибіди (1973) та ін. Починаючи з 50-х pp. значних успіхів досягло білорус. шевченкознавство (праці С. Александровича, В. Борисенка, М. Ларченка, Ю. Пширкова та ін.) — воно стало галуззю білорус. науки про л-ру. В 60 — 80-х pp. продовжується розпочате в 20-х pp. (твори П. Бузука та ін.) наук. дослідження укр.-білорус. літ. взаємин (Л. Новиченко, С. Крижанівський, П. Охріменко, В. Рагойша, Т. Кобржицька, С. Понізник, Л. Бондар, Е. Мартинова та ін.). Білорус.-укр. літ. зв'язки розглядалися на спец. наук.-теор. конференціях, які почергово проводилися в Білорусії й на Україні (Гомель, 1969; Львів, 1971; Мінськ, 1973; Суми, 1976).

■ Літ.: Гісторыя беларускай дакастрычніцкай літаратуры, т. 1 — 2, Мінск, 1968 — 69; Гісторыя беларускай савецкай літаратуры, т. 1 — 2. Мінск, 1965 — 66; История белорусской дооктябрьской литературы. Минск, 1977; История белорусской советской литературы. Минск, 1977; Александровіч С. Х. Старонкі братняй дружбы. Мінск, 1960; Перкин Н. В семье братских литератур. Минск, 1967; Чайковський Б. Незабутня сторінка дружби. К., 1971; Бондар Л. П. Українсько-білоруські літературні взаємини 1965 — 1975 pp. К., 1977; Мартынава Э. М. Беларуска-ўкраінскі паэтычны ўзаемапераклад. Мінск, 1972; Ахрыменка П. Летапіс братэрства. Мінск, 1973; Кабржыцкая Т. В., Рагойша В. П. Карані дружбы. Беларуска-украінскія літаратурныя ўзаемасувязі пачатку XX ст. Мінск, 1976; Рагойша В. П. І нясе яна дар... Беларуская паэзія на рускай і ўкраінскай мовах. Мінск, 1977; Рагойша В. П. Проблеми перевода с близкородственных языков. Белорусско-русско-украинский поэтический взаимоперевод. Минск, 1980; Палуян С. Лісты ў будучыню. Мінск. 1986; Ватацы Н. Мастацкая література Савецкай Беларусі. 1917 — 1968, т. 1 — 2. Бібліяграфія асобных выданняу. Мінск, 1962 — 71; Ахрыменка П. П. Бібліяграфічны указальнік прац аб беларуска-ўкраінскіх літаратурных і фальклорных сувязях (1865 — 1965). Гомель, 1967.

М. Г. Ярош, T. В. Кобржицька, В. Я. Буран.