ВІРЕЛЕ
ВІРЕЛЕ́
• ВІРЕЛЕ
(франц. virelai, від virer — кружляти, повертатися)
- дев'ятирядкова строфа в середньовічній франц. поезії, набула особливого поширення в 15 — 16 ст. У В. 2-й, 5-й і 7-й рядки вкорочені й римуються між собою, а решту рядків охоплює інша рима. Часто вживаною формою В. стала також шестирядкова строфа, у якій вкороченими й заримованими між собою є 3-й і 6-й рядки, а решта римуються попарно (основна рима). Побічна рима другої строфи стає головною римою третьої строфи, побічна третьої — головною четвертої і т. д. Цю строфічну форму використовують і поети в ін. л-рах. Нею скористався, напр., М. Вороний у віршах "Соловейко", "В моїй душі на згас...", "Таємне кохання" та ін. Приклад шестирядково" В. — перша строфа з вірша М.Рильського "Жовтнева пісня":
Ходить пісня берегами, Ходить селами й містами, В золот бубон б'є. Кучерява і смаглява, Як землі моєї слава. Як життя моє.
В. М. Лесин.
Значення в інших словниках
- віреле — невідм., ж. Танцювальна пісня, поширена в Іспанії, Італії та Франції у 12-15 ст. серед трубадурів і труверів. Великий тлумачний словник сучасної мови
- віреле — (фр. virelai — крутитись) — танцювальна пісня, поширена в Іспанії, Італії та Франції XII — XV ст. серед трубадурів і труверів. Словник-довідник музичних термінів
- віреле — ВІРЕЛЕ́, невідм., с. Старовинна музично-поетична форма, близька до балади; відома у Франції з XII ст. Віреле, яке використовували в своїй творчості трубадури, вирізняється трирядковою строфою (третій рядок укорочений), однаковим римуванням та приспівом (з наук.-попул. літ.). Словник української мови у 20 томах