ВАСИЛЬЧЕНКО Степан Васильович
ВАСИ́ЛЬЧЕНКО Степан Васильович
• ВАСИЛЬЧЕНКО Степан Васильович
(справж. прізв. — Панасенко)
[27.XII 1878 (8.I 1879), м. Ічня, тепер Черніг. обл. — 11.VIII 1932, Київ]
- укр. рад. письменник і педагог. Нар. в сім'ї селянина-шевця. Закінчив 1898 Коростишівсь ку вчител. семінарію, вчителював на Київщині й Полтавщині. У 1904 навчався в Глухівському учител. ін-ті. За виступи проти місцевих властей зазнав переслідувань. Під час революції 1905 переїхав на Донбас у с. Щербинівку, брав участь у робітн. демонстраціях, був заарештований. Після виходу з Бахмутської тюрми (1908) повернувся до Ічні, займався літ. працею. В 1910 переїхав до Києва, де протягом чотирьох років вів відділ театр. хроніки в газ. "Рада". Переважно в цьому часописі В. друкував свої твори, які ввійшли до його перших збірок "Ескізи" (1911) та "Оповідання" (1915). В роки 1-ї світової війни перебував на фронті. Основна проблематика творчості В. — життя дореволюц. села. У кращих оповіданнях він відтворив зростання політ. свідомості розбудженої революц. подіями бідноти ("Мужицька арихметика", 1911; "Осінній ескіз", 1912), розкрив невичерпні духовні сили трудового народу, його високу моральність, обдарованість ("У панів", 1910; "На хуторі", 1910; "На розкоші", 1914), виявив щире уболівання за знедолених сільс. дітей ("Циганка", 1910; "Волошки", 1911; "Дощ", 1912; "Дома", 1912). Широке відображення у худож. доробку В. знайшла учительська тема. У "Записках вчителя" (1898 — 1905) та новелах "Вечеря", "З самого початку", "Божественна Галя", "Гріх" та ін. (1910 — 11) письменник реалістично зобразив тяжке становище сільс. вчительства і водночас показав визрівання у своїх героїв гнівного протесту проти деспотичних порядків. В оповіданні "Над Россю" (1911), співзвучному гуманістич. тональністю новелам А. Чехова ("Вчитель" та ін.), В. змалював тип учителя того часу — чесного і розумного, непокірного і протестуючого. Написаний загалом у традиційній оповідній манері 19 ст., цей твір засвідчує характерні риси творчості В. — ліричні авторські відступи, настроєвість, глибокий драматизм, лаконізм викладу, використання народнопісенної образності. Під безпосередніми враженнями від 1-ї світової війни В. написав "Окопний щоденник", оповідання "Чорні маки" (обидва — 1917), "Отруйна квітка" (1918) та ін., в яких відтворив жахи імперіалістичної "кривавої бойні". Автор п'єс (переважно одноактних) "На перші гулі" (1911), "В холодку" (1914) та ін., органічно близьких за тематикою і худож. засобами його прозі. Оновлення оповідної традиції, що полягало в активізації авторського слова, в творчості В. поєднується із запереченням побутовізму, психологізацією образу, з антропол. аспектом дослідження характеру. Романтичні тенденції у нього пов'язані з сусп. ідеалами майбутнього. В укр. л-рі В. представляє жанр реалістич. соціально-психол. оповідання з виразним лірич. началом.
Після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції В. одразу включився в творення соціалістич. культури. У 1920 подорожував з хоровою капелою "Думка" по містах і селах Лівобережної України. У 1921 працював вихователем і завідувачем дит. будинком, 1922 — 26 — учителем трудової школи в Києві. У творах цього періоду ("Приблуда", "Авіаційний гурток", обидва — 1925; "Олив'яний перстень", 1927, та ін.) показує зародження почуття колективізму в юних громадян Країни Рад, єднання міста і села, поетизує романтику праці як творчості; утверджує принципи соціалістич. моралі. Для худож. світобачення письменника стає характерним історико-перспективний погляд на паростки нового, соціально значущого в рад. дійсності. Поглиблюється оптимізм В., набуваючи характеру пристрасного життєствердження; якісно новими рисами збагачується його гумор, пройнятий тепер світлими лірич. відтінками. Явищем у л-рі став цикл "Осінні новели" (1923 — 32), присвячений революц. подіям 1905. У ньому В. показав, як під впливом робітн. класу революціонізуються сел. маси, з'являються нові люди, що сприйняли ідеї соціалізму ("Осінній ескіз", "Чайка" та ін.). Кілька років письменник працював над повістю про Т. Шевченка (завершив лише першу частину "В бур'янах", вид. 1938), в якій розповів про дитинство поета, формування його особистості. Помітне місце в пожовтневій творчості В. займають п'єси ("Під Тарасове свято", 1924; "Кармелюк", 1927; "Минають дні", вид. 1939). Йому належать кіносценарії за фольклорними мотивами ("Бондарівна", "Ой, не ходи, Грицю") та власними творами ("Петруня" та ін.), фейлетони, переклади творів рос. письменників — М. Гоголя (зб. "Оповідання", 1930), М. Лєскова, О. Серафимовича. Творчий доробок В. рад. періоду свідчить про плідне ідейно-естетичне освоєння ним проблематики нового життя, нових форм, нових художніх засобів. Його повісті й оповідання перекладено рос. та багатьма ін. мовами народів СРСР, зарубіж. країн. Іл. див. на окремому аркуші, с. 128 — 129.
♦ Тв.: Твори, т. 1 — 4. К., 1959 — 60; Твори, т. 1 — 3. К., 1974; Талант. Оповідання та повісті. К., 1986; Твори. Оповідання, повісті, драматичні твори. К., 1988; Рос. перекл. — Избранное. М., 1956.
■ Літ.: Грудницька М., Курашова В. Степан Васильченко. Статті та матеріали. К., 1950; Деркач Б. Степан Васильченко. К., 1957; Костюченко В. А. Степан Васильченко. К., 1978; Олійник В. П. Творчість Степана Васильченка. К., 1979; Хропко П. П. З виру народного життя. К., 1979; Майстер прози поетичної Степан Васильченко. Збірник. К., 1983; Шумило Н. М. Проза Степана Васильченка. К., 1986.
Б. А. Деркач.