ВЕЯН Андріс

ВЕ́ЯН Андріс

• ВЕЯН Андріс

(справж. — Калнач Донат; 20.IV 1927, волость Нірза, тепер Лудзенського р-ну Латв. РСР)

- латис. рад. поет. Член КПРС з 1966. Закінчив 1950 Ризький пед. ін-т. У збірках "Молодість" (1953), "Сонце піднімається вище", "Школа біля озера" (обидві — 1957), "Роки і сліди" (1964), "Білий корабель у блакитних водах" (1974), "За озером високі гори" (1977) та ін. оспівує розквіт рідного краю, дружбу народів. Зб. вибраних віршів, мініатюр, нарисів і публіцистич. статей "Лубанс мріє про Даугаву" (1987) у значній мірі має автобіогр. характер. Автор вірша "Вітер України" (1970). Т. Шевченку присвятив вірші "Кобзар" (1957), "Нічна розмова Райніса з Тарасом у засланні" (1965); нарис "Так розмовляють з батьком" (1969), статті "Безсмертя великого Кобзаря" (1961) і "Прометей України" (1964). Перекладав латис. мовою вірші Лесі Українки, переклав і упорядкував збірку творів П. Тичини "Сталь і ніжність" (1963). Укр. мовою окремі вірші В. переклав Б. Степашок.

♦ Тв.: Укр. перекл. — Бурштинові краплі. К., 1965; Нічна розмова Райніса з Тарасом у засланні, В кн.: Сузір'я, в. 2. К., 1968; Рос. перекл. — Половодье. Рига, 1970; Время. М., 1979.

Б. К. Звайгзне.