ВИШНЯ Остап

ВИ́ШНЯ Остап

• ВИШНЯ Остап

[справж. — Губенко Павло Михайлович; 1(13). XI 1889, х. Чечва, тепер с. Грунь Охтирського р-ну Сум. обл. — 28.IX 1956, Київ]

- укр. рад. письменник-сатирик і гуморист. Закінчив 1907 Київ. військ.-фельдшерську школу. З 1917 навчався в Київ. ун-ті (не закінчив). Друкувався з 1919 (під псевд. П. Грунський, з 1921 — Остап Вишня).

В газ. "Вісті ВУЦВК", "Селянська правда", журн. "Червоний перець" та ін. виданнях виступав з фейлетонами, усмішками, сатир. нотатками з приводу найрізноманітніших явищ, подій, фактів внутр. і міжнар. життя.

У 20 — 30-х pp. видав збірки "Діли небесні" (1923), "Вишневі усмішки (сільські)" (1923), "Кому веселе, а кому й сумне", "Ану, хлопці, не піддайсь!" (обидві — 1924), "Вишневі усмішки кримські" (1925), "Лицем до села" (1926), "Вишневі усмішки кооперативні", "Вишневі усмішки літературні", "Вишневі усмішки театральні" (всі — 1927), "Вишневі усмішки закордонні" (1930) та ін. Перше 4-томне видання "Усмішок" вийшло 1928. Звертаючись переважно до тогочасної сільс. дійсності, В. то з гумором, то з іронією, а також вдаючись до сатири, висміював приватновласницьку психологію, реліг. забобони, пияцтво, недовіру до нового, колективістського буття тощо. Він викривав канцелярщину, формалізм як вияви бюрократизму в роботі сільських Рад ("Пропащі люди", "Не викрутяться") і своїми творами утверджував нові, соціалістичні принципи сусп. життя, закликав селян до навчання, обстоював право жінки брати участь у громад. діяльності.

Своєрідно, по-вишнівськи дотепно написані його літ. і театр. усмішки (напр., про О. Довженка, Г. Юру), як і рецензії-пародії на окремі літ. твори. В. — майстер політ. сатири. Його фейлетони спрямовані проти контрреволюц. еміграції, зокрема укр. бурж. націоналістів, ворожих акцій імперіалістич. держав, перших лиховісних дій фашизму.

У роки Великої Вітчизн. війни широкої популярності набула гумореска "Зенітка" (1944). Зб. памфлетів і фейлетонів "Самостійна дірка" (1945) стала наслідком поїздки у зх. області України наприкінці війни, коли там ще лютували бандерівські банди. Тут, як і в пізніших антинаціоналістичних фейлетонах і памфлетах ("Прем'єр-міністр", "Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся" та ін.), В. нещадно висміював ворогів укр. народу. У повоєнний період видав книжки "Весна-красна" (1949), "Вишневі усмішки" (1950), "Мудрість колгоспна" (1952), "А народ війни не хоче" (1953), "Великі ростіть" (1955) та ін. Сатирик змальовує образи ледарів, людей із залишками егоїстичної, приватновласницької психології ("Тяжка хвороба", "Дилда"), безініціативних, байдужих до справи колгоспних керівників ("Про бур'яни", "Лобогрійка", "Думало"), недбальців і формалістів ("Зоре моя, вечірняя...", "У ніч під Новий рік"), з іронією оповідає про бюрократичні методи роботи в районі ("Директивна нарада"). Створені письменником образи негативних персонажів (колоритні, художньо яскраві), сюжети, комічні й сатиричні ситуації здебільшого взяті з життя. Соковита, барвиста мова, лаконічні, влучні народні вислови, дотепні діалоги персонажів, ущиплива іронія, а водночас і засоби гротеску, фарсу, сатирич. перебільшення — все це визначає своєрідний худож. світ усмішок В., їхню естетич. красу й оригінальність. У повоєнні роки В. дедалі частіше виступав у жанрах гумористич. оповідання (твори для дітей, зібрані в книжці "Великі ростіть", 1955) та нарису. Він з теплим чуттям любові змалював образи передових колгоспників ("Народна гордість", "У Макара Онисимовича Посмітного" та ін.) і робітників ("Запорожці"), відобразив соціалістичні перетворення на західноукр. землях ("Наша земля! Радянська земля!"), розповів про героїчне місто на Неві та його мужніх людей ("Ленінград і ленінградці").

Цими творами письменник започаткував новий художній жанр — нарис-усмішку. Ліричним гумором пройняті мисливські усмішки В., в яких промовляє людина, залюблена в природу, наділена високим чуттям патріотич. гордості за рідну землю, багата душею, оптимістична, кмітлива й дотепна. "Мисливські усмішки" (1954) відкривають читачеві щедротний світ природи, вчать берегти її красу, множити її багатства. В. перекладав М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, В. Маяковського, Є. Петрова, В. Овечкіна, Я. Гашека, Б. Нушича, Марка Твена, О' Генрі та ін. Твори В. перекладені багатьма мовами народів СРСР, зарубіж. країн. Незаконно репресований 1934. Реабілітований 1955. Іл. див. на окремому арк., с. 128 — 129.

♦ Тв.: Усмішки, т. 1 — 4. Х., 1928; Твори, т. 1 — 2. К., 1956; Твори, т. 1 — 7. К., 1963 — 65; Твори, т. 1 — 5. К., 1974 — 75; Фейлетони. Гуморески. Усмішки. Щоденникові записи. К., 1984; Вишневі усмішки. К., 1985; Рос. перекл. — Ярмарка. Л., 1927; Избранное. М., 1958; Думы мои, думы мои... М., 1959; Избранные произведения, т. 1 — 3. М., 1967; Вот так и пишу. М., 1984.

■ Літ.: Бурляй Ю. Народний письменник. "Радянське літературознавство", 1957, № 5; Дзеверін і. О. Остап Вишня. В кн.: Літературні портрети, т. 1. К., 1960; Рильський М. Остап Вишня. В кн.: Рильський М. Твори, т. 9. К., 1962; Дузь І. Остап Вишня. К., 1965; Живий Остап Вишня. Збірник спогадів про письменника. К., 1966; Журавський А. Ф. Ніколи не сміявся без любові. Сторінки життя і творчості Остапа Вишні. К., 1983; Зуб І. Остап Вишня. В кн.: Вишня Остап. Фейлетони. Гуморески. Усмішки. Щоденникові записи. К., 1984; Гончарова І. С., Дорошенко В. О., Шапіро Е. М. Остап Вишня. Бібліографічний покажчик. Х., 1959.

І. В. Зуб.