ВНУТРІШНЯ ФОРМА СЛОВА

ВНУ́ТРІШНЯ ФОРМА СЛОВА

• ВНУТРІШНЯ ФОРМА СЛОВА

- такі особливості морфонологічної будови або семантичної структури слова, які вказують на значеннєвий зв'язок його з ін. словами. Напр., В. ф. с. мастило — це, з одного боку, його смисловий зв'язок з дієсловом мастити, аз другого — словотвірна подібність до слів типу точило, кадило, запинало, яка зводиться до спільного значення: "те, чим щось роблять (мастять, точать, кадять, запинають)". В. ф. с. містить у собі також вказівку на співвіднесеність з ін. словами, на можливості метафоричного вживання (пор. хмара — "щось велике, темне": хмара ворон; світло — "те, що розсіює пітьму": світло правди). Такі приховані додаткові значення слова ("обмеженість чиїхсь можливостей" — у слова "теля", "опецькувата людина" — у слова "пухир", "хитра людина" — у слова "лисиця") розкриваються тільки в худож. контексті. За визначенням О. О. Потебні, В. ф. с. — це відношення змісту думки до свідомості; вона показує, як уявляється людині її власна думка, як уявлення перетворюється на значення. В. ф. с. нерідко визначає характер змін у його семантичній структурі. Напр., слово "лЂто", що означало в давньорус. мові "рік", звузило в укр. мові своє значення переважно до "літня пора року". Історія кожного слова — це послідовність змін у його внутр. формі, його етимологічна структура.

■ Літ.: Потебня О. Естетика і поетика слова. К., 1985.

В. М. Русанівський.