ВОДЕВІЛЬ

ВОДЕВІ́ЛЬ

• ВОДЕВІЛЬ

(франц. vaudeville)

- драм. жанр: легка комедійна, переважно одноактна п'єса з анекдотичним сюжетом, в якій дотепний діалог поєднується з піснями-куплетами і танцями. У Франції в 15 — 16 ст. В. називали сатир. нар. пісеньки, в другій пол. 17 ст. — короткі театральні п'єси, до яких вводилися ці пісеньки. Як особливий вид сценічного видовища В. сформувався в кін. 18 ст., активно розвивався у 19 ст. Найвідоміші франц. автори — Е. Скріб, який написав понад 150 творів цього жанру, Е. Лабіш та ін. В Росії В. походить із комічної опери (найпопулярніші з них — "Мельник-чаклун, обманщик і сват" О. Аблесимова, 1779, та "Збитенник" Я. Княжніна, 1783). На поч. 19 ст. з'явилися переробки франц. В., зокрема "Лев Гурович Синичкін, або Провінційна дебютантка" Д. Ленського (переробка зі Скріба, укр. мовою твір переклав М. Кропивницький під назвою "Актор Синиця", 1885). Один з перших рос. В. — двомовна (рос. і укр.) комічна опера О. Шаховського "Козак-віршописець" (1812). Гострі, з елементами сатири, В. створили Ф. Коні ("Петербурзькі квартири", 1840), М. Некрасов ("Актор", 1841; "Петербурзький лихвар", 1844), П. Каратигін, В.Соллогуб та ін. В 30 — 40-х pp. 19 ст. В. виконував функції побут, комедії, аж до появи п'єс О. Островського.

Укр. В. бере початок в інтермедії, вертепній драмі. Його ознаки — реалістичність, нар. характер гумору, широке використання фольклору — виявилися у В. "Москаль-чарівник" І. Котляревського (1819), "Простак, або Хитрощі жінки, перехитрені солдатом" В. Гоголя (1813 — 14 або 1823 — 25), "Бой-жінка" Г. Квітки-Основ'яненка (1840), "На перші гулі" С. Васильченка (1911) та ін. У деяких творах цього жанру наявні викривально-сатиричні тенденції ("По-модньому" М. Старицького, 1887; "На сіножаті" Л. Яновської, 1901; "Вітрогони" К. Ванченка-Писанецького, 1904). Проте з'являлися і В. суто розважального характеру ("Кум-мірошник, або Сатана в бочці" В. Дмитренка, 1884, та ін.). В 19 ст. В. посідав значне місце в репертуарі укр. театр. труп, але поступово втрачав специфічні жанрові ознаки і художність.

У рад. період В. відходить на периферію драматургії, незважаючи на окремі вдалі виступи в цьому жанрі рос. письменників В. Шкваркіна, І. Ільфа і Є. Петрова, Ц. Солодаря та ін., на Україні — М. Савченка, М. Курильчука. Прийоми В. зрідка використовують М. Зарудний, Г. Плоткін та ін.

♦ Вид.: Старый русский водевиль. 1819 — 1849. М., 1937; Русский водевиль. Л. — М., 1959; Українська радянська одноактна п'єса. К., 1958; Український водевіль. К., 1965; Антологія української радянської одноактної п'єси, т. 1 — 3. К., 1980 — 81.

■ Літ.: Український драматичний театр, т. 1. К., 1967; Давидова 1. Малі форми драматургії. К., 1966.

Л. З. Мороз.