ВОЛИНСЬКИЙ ГОВІР

ВОЛИ́НСЬКИЙ ГОВІР

• ВОЛИНСЬКИЙ ГОВІР

, волинські говірки — говір укр. мови. Належить до її пд.-зх. наріччя. Пошир. на Пд. Волин., Ровен. та Житом. і Пн. Львів., Хмельн. та Вінн. областей. Характерні риси: збереження а після м'яких приголосних (з'ат'), подекуди перехід наголошених и в е (тéхо) і е в а (нáбо), звуження ненаголошеного о в оу та у (ноугá, суб'í), ствердіння р (варý), протетичний (приставний) г, рідше в (гóко, ворáти); закінчення -ові (-еві) в давальному відмінку однини іменників 2-ї відміни чоловічого роду (волóв'ї) та ін. Деякі фонетичні й лексичні риси В. г. є в творах Лесі Українки (напр., у "Лісовій пісні" та листах), лексичні — у Б. Харчука, О. Богачука та ін.А. М. Залеський.