ВОЛЬТЕР

ВОЛЬТЕ́Р

• ВОЛЬТЕР

(Voltaire; справж. — Марі Франсуа Аруе; 21.XI 1694, Париж — 30.V 1778. там же)

- франц. письменник, філософ-просвітитель, історик, енциклопедист, член Франц. академії з 1745, почесний член Рос. АН з 1746. Освіту здобув у єзуїтському колежі Людовіка Великого. Літ. діяльність почав вільнодумними віршами, за що був ув'язнений у Бастілії. Там 1717 написав свою першу трагедію "Едіп" (вид. 1719). Творчість В. розвивалася в руслі просвітительського класицизму. Автор 54 драм. творів, найвідоміші з яких — трагедії "Брут" (1731), "Заїра" (1732), "Смерть Цезаря" (1736), "Магомет" (1742) — спрямовані проти деспотизму, тиранії, церк. святенництва. Проблему рівності людей порушив у комедії "Наніна" (1749). У поемах "Ліга" (1723, перший варіант "Генріади", 1728), "Орлеанська діва" (1735, вид. 1755) виступав проти церкви, єзуїтів. Найхарактерніша риса творчості В. — дотепна іронія, сарказм. Критика реліг. фанатизму, церк. догматики, феод. ладу, расової нерівності звучить у філос.-сатир. повістях "Задіг, або Доля" (1748), "Кандід, або Оптимізм" (1759), "Мікромегас" (1752), "Вавілонська царівна" (1768), які належать до найвизначніших явищ у худож. доробку В. Сарказмом, іронічним скептицизмом та цинізмом, за словами І. Франка (Зібрання творів, т. 29, К., 1981, с. 230), пройняті його дотепні епіграми, шаржі, каламбури. В книгах "Історія Карла XII" (1731) та "Історія Росії за Петра Великого" (1759 — 63) згадував про Україну. Особиста бібліотека В. (6902 томи й рукописи) зберігається в Ленінграді в Держ. публічній б-ці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна. Просвітительську діяльність В., його боротьбу проти феодалізму й катол. церкви високо цінили К. Маркс і Ф. Енгельс. З 1756 майже всі твори В. з'явилися в рос. перекладах. Помітний вплив справив В. на творчість О. Радищева, О. Пушкіна, поетів-декабристів, І. Котляревського та ін. Т. Шевченко у повісті "Прогулка з удовольствием и не без морали" іронізував з приводу кн. "Листування Катерини Великої з паном Вольтером" (1803), де виявилися суперечливі філос. й істор. погляди В. Загальні суперечності світогляду В. відбилися і в його естетиці: він вагався між свободою почуття й раціоналістич. системою канонів прекрасного. Називаючи В. насмішником, І. Франко відзначав його велику роль у відверненні франц. і європ. інтелігенції від католицизму. Леся Українка радила членам "Плеяди" перекладати твори В. Окремі епіграми й вірші В. переклали П. Грабовський, Х. О. Алчевська. Комедію "Наніна" 1885 — 96 було поставлено на сцені Харків. вільного театру. Укр. мовою повість "Кандід" 1927 переклав В. Підмогильний, 1955 — М. Терещенко, "Вибрані твори" (1932) — Л. Івченко, "Орлеанську діву" (1937) — М. Рильський.

♦ Тв.: Укр. перекл. — Кандід, або Оптимізм. К., 1927; Вибрані твори. Х. — К., 1932; Кандід. — Вавілонська царівна. К., 1955; Орлеанська діва. К., 1956; Рос. перекл. — Избранные произведения. М., 1947; Бог и люди. Статьи, памфлеты, письма, т. 1 — 2. М., 1961; Орлеанская девственница. — Магомет. — Философские повести. М., 1971; Эстетика. Статьи. Письма. М., 1974; Философские повести. М., 1985.

■ Літ.: Державин К. Н. Вольтер. М., 1946; Рыльский М. Вольтер. В кн.: Рыльский М. Классики и современники. М., 1958; Акимова А. А. Вольтер. М., 1956; Погребенник Я. М. Т. Рильський — перекладач "Орлеанської діви" Вольтера. "Іноземна філологія", 1973, в. 30; Сиволап И. И. Социальные ндеи Вольтера. М., 1978; Кузнецов В. Н. Франсуа Мари Вольтер. М., 1978; Артамонов С. Д. Вольтер и его век. М., 1980; Алексеев М. П. Вольтер и русская культура XVIII века. В кн.: Алексеев М. П. Сравнительное литературоведение. Л., 1983.

В. Г. Матвіїшин, О. Д. Міхільов.