В'єтнамська література

В'єтна́мська література

• В'єтнамська література

- л-ра в'єтн. народу, розвивається в'єтн. мовою. Найдавніший в'єтн. фольклор представлений міфами, переказами, казками, легендами. В ранніх пам'ятках в'єтн. писемності 10 — 12 ст., записаних кит. графікою

["Указ про перенесення столиці" володаря Лі Тхай То (1010); вірш полководця Лі Тхонг Кієта (1076); повчання буддійських монахів, написи на кам'яних стелах, епіграфіка 12 ст.], поєднуються риси оратор. мистецтва і форми, характерні для нар. творчості. Традиції оратор. стилю розвиваються й пізніше, напр. у "Заклику до воєначальників" (1285) Чан Куок Туана. В 13 — 14 ст. з'являються ранні форми середньовіч. новелістики, що зароджувалася під впливом оповідного фольклору (зб. "Зібрання чудес і таїнств землі В'єт" Лі Те Сюйєна та ін.). У творчості ряду поетів кін. 14 ст. звучать уже мотиви соціального протесту. В 15 ст. інтенсивно розвивається поезія розмовною в'єтн. мовою. Найдавніша її пам'ятка, що дійшла до нас, — "Збірка віршів рідною мовою" Нгуєн Чая. В 16 — 17 ст. набули поширення твори, написані ритміч. прозою. Афористична й іронічна поезія Нгуєн Бінь Кхіема порушувала тему соціальної справедливості. "Збірка дивовижних оповідань" Нгуєн Зи (16 ст.) засвідчила високий рівень розвитку жанру новели. Істор.- епічна поема невід. автора кін. 17 — поч. 18 ст. "Книга Небесного Півдня" відтворює в поетич. формі історію В'єтнаму з легендарних часів. Л-ру 18 — поч. 19 ст. характеризує посилена увага до окремої особи, її долі. Формується жанр лірич. поеми ("Дружина воїна, що пішов у далекий похід" поетеси Доан Тхі Дьєм, "Скарги королівської наложниці" Нгуєн За Тхієу), розвивається жанр розповідної поеми, що змальовує приватне життя. Синтез традицій цих жанрів становить поема Нгуєн Зу "Стогін змученої душі" (або "К'єу") — видатна пам'ятка в'єтн. класич. л-ри. Вплив міської культури особливо відчутний у віршах поетеси Хо Суан Хионг. У прозі з'являються жанри роману-хроніки, нарису, опису подорожей. З 2-ї пол. 19 ст. в умовах боротьби проти франц. колонізації В. л. розвивалася в традиц. формах, але в ній дедалі виразніше звучали патріотичні мотиви (поезія Нгуєн Дінь Тьєу та ін.). Посилюється сатир. спрямування поезії Нгуєн Кхюєна, Ту Сионга. Поезія й публіцистика поч. 20 ст. пропагували ідеї просвітительства, були пройняті громадян. пафосом. На поч. 20 ст. формуються сучас. прозові жанри: новела, драма, роман. Перебудовується система віршування; в 30-х pp. виник рух "Нова поезія". Зароджується революц. л-ра, представлена худож. публіцистикою 20-х pp. і віршованим "Тюремним щоденником" Хо Ші Міна (1943), поезією То Хиу. Реалізм стає характерним для всіх жанрів. Серед реалістич. творів — оповідання і роман "Останній крок" Нгуєн Конг Хоана (1938), романи "Злодійка" Нгуєн Хонга (1938) й "Змагання в імператорському дворі" Нго Тат То (1939). Після Серпневої революції 1945 в'єтн. л-ра розвивається шляхом соціалістичного реалізму. Цьому сприяло широке знайомство з рад. л-рою. В період війни Опору, на поч. 50-х pp., були створені повісті й романи — "Вперед в атаку" (1951) Нгуєн Дінь Тхі та "Вугільний басейн" (1951) Во Хюї Тама. В 1957 засн. СП В'єтнаму. Інтенсивно розвивається жанр оповідання, а також прозові жанри, в яких відображається становлення нової людини. Гол. героєм поезії стає будівник соціалістич. суспільства. Нові люди яскраво змальовані у романах "Брукований дворик" Дао By (1959), "Руйнуються береги" (т. 1 — 2, 1962 — 70) Нгуєн Дінь Тхі, тетралогії "Морські ворота" (1961 — 76) Нгуєн Хонга, "Західний край" То Хоая (1967), "Тайфун" Тю Вана (1969). Героїчні образи захисників батьківщини в боротьбі проти агресії США створено в романі "Боєць" Нгуєн Кхая (1973), повістях "У вогні" (1966) і "Лінія фронту прокреслює небо" (1967) Нгуєн Дінь Тхі, романі "Слід солдата" Нгуєн Мінь Тяу (1972). Після перемоги в'єтн. народу 1975 і об'єднання країни формується л-ра соціалістич. В'єтнаму. Проблеми революц. перетворення суспільства порушено в романах Нгуєн Мань Туана "Нам жити разом" (1980), "Обличчям до моря" (1982), "Острів Чам" (1985), Ма Ван Кханга "Літні зливи" (1982), "Коли опадає листя" (1985), Нгуєн Кхая "Зустріч у кінці року" (1982), "Людський вік" (1985). Істор. темі присвячено роман "Загублений острів" То Хоая (1976). В поезії То Хиу, Суан Зьеу, Хюї Кана та ін. створено образ патріота — солдата і трудівника.

Після проголошення 1945 незалежності В'єтнаму і перемоги 1954 над франц. неоколонізаторами створилися умови для ознайомлення в'єтн. народу з л-рами ін. народів, зокрема українського. Одним з перших творів укр. л-ри, що вийшов у В'єтнамі під час антифранц. Опору 1945 — 54, була кн. "Підпільний обком діє" О. Федорова в перекладі Хо Ші Міна. Перекладено також п'єси "Платон Кречет" і "Фронт" О. Корнійчука (обидві не сходять з в'єтн. сцени), кіносценарії "Поема про море", "Земля", "Щорс" О. Довженка, романи "Прапороносці" і "Тронка" О. Гончара, "Кров людська — не водиця" М. Стельмаха, "Мир" Ю. Яновського, повість "Райдуга" В. Василевської, поему "Похорон друга" П. Тичини, добірку "Троянди й виноград" М. Рильського, повість "Всім смертям назло" В. Титова, "Оповідання про Олега Кошового" Д. Бедзика тощо. В 1959 в перекладі Те Ханя опубл. 10 віршів Т. Шевченка. Ширше з життям і творчістю укр. поета познайомилися у В'єтнамі 1961 і 1964, коли в багатьох періодич. виданнях друкувалися про нього статті і переклади його віршів. Зі статтями про Т. Шевченка в пресі, з доповідями перед громадськістю Ханоя, Хайфона та ін. міст виступав поет Нгуєн Суан Шань, він переклав "Заповіт", "Мені тринадцятий минало" та ін. Шевченкові твори. В 1961 і пізніше вірші укр. поета перекладали також Май Тхук Луам, Нгуєн Вієт Лам, Дао Суан Куї, Хюйєн К'єу, Суан Хоа, Нгуєн Вієт Занг, Тхюї Тоан (Тхай Тоан). В'єтн. мовою перекладено окремі твори І. Франка. Чимало укр. поетів виступили з творами, в яких виражали протест проти амер. агресії у В'єтнамі. Героїчному в'єтн. народові присвячені поема "По ранах земних іду" П. Воронька, "Балада про в'єтнамську школу" Б. Чалого, вірші Б. Олійника, В. Коротича, І. Муратова, В. Коржа, І. Кульської та ін. Деякі з творів (вірші і поема "Нгуєн Ван Чой" М. Кашель, поема "Сао" О. Лупія, вірші М. Романченка, В. Домріна) були опубл. в перекладі в'єтн. мовою. В'єтн. л-ра і фольклор широко представлені на Україні. В перекладі М. Кашель видано: збірки віршів в'єтн. поетів "В'єтнам бореться", "Слово з полум'ям" (обидві — 1972), "Літопису рядки багряні" (1979), "Дороги Чионгшону" (1984); "Поезії" То Хиу (1978); зб. новел "Очі" Нам Као (1975), "Оповідання письменників В'єтнаму" (1981), роман "Гора Хондат" Ань Дика (1976), "В'єтнамські прислів'я та приказки" (1977), "В'єтнамські народні казки" (1984) тощо. За активну діяльність у галузі перекладу і популяризації В. л. М. Кашель нагороджена літ. премією ім. М. Т. Рильського (1981). На Україні вийшли також зб. "В'єтнамський народний гумор" (1972, перекл. В. Корніенка), повість Нгуєн Дінь Тхі "У вогні" (1967, перекл. К. Скрипченка), твори для дітей. Гостями СПУ неодноразово були поети Хоанг Чунг Тхонг, Суан Зьеу, By Куан Фионг. То Хоай опублікував кн. нарисів "Чари Одеси" (1966). Під враженням від поїздки на Україну То Хну написав вірш "Україна, степовий простір...".

■ Літ.: Никулин Н. И. Вьетнамская литература. М., 1971; Никулин Н. И. Вьетнамская литература. От средних веков к новому времени. X — XIX вв. М., 1977; Нікулін М. Поезія: музика і думка. "Всесвіт", 1977, № 12.

М. І. Нікулін, М. Д. Кашель.