ГОГОЛІВСЬКИЙ НАПРЯМ

ГО́ГОЛІВСЬКИЙ НАПРЯМ

• "ГОГОЛІВСЬКИЙ НАПРЯМ"

- соціально-критичний напрям у рос. л-рі 40 — 50-х pp. 19 ст., започаткований М. Гоголем. В. Бєлінський писав: "З Гоголя починається новий період російської літератури". Конкретною формою розвитку й утвердження ідейно-худож. принципів Гоголя В. Бєлінський вважав творчість письменників натуральної школи, яка досягла розквіту в 2-й пол. 40-х pp. ("Бідні люди" Ф. Достоєвського, "Село", "Антон-Горемика" Д. Григоровича, "Сорока-злодійка", "Хто винен?" О. Герцена, "Звичайна історія" І. Гончарова, "Записки мисливця" і. Тургенєва та ін.). Принципи творчості Гоголя знайшли могутню підтримку у виступах революц.-демокр. критики на чолі з М. Чернишевським і М. Добролюбовим. На думку Чернишевського, саме Гоголю слід віддати "заслугу міцного введення в рос. красне письменство сатиричного — або, як справедливіше буде назвати його, критичного напряму". В полеміці 50-х pp. 19 ст. між революц. демократами і ліберальною "естетичною" критикою виник термін "гоголівський напрям". Ліберальні (О. Дружинін, В. Боткін) і слов'янофільські (А. Григор'єв, Є. Едельсон) літератори повели наступ на гоголівські принципи, протиставляючи їх традиціям Пушкіна. Гоголівський критицизм вони оголосили "однобічним", шкідливим і згубним для суспільства, літ. напрям, пов'язаний з іменем Гоголя, відкидали, протиставляли йому тенденційно трактований ними "пушкінський напрям". Чернишевський і Добролюбов, спростовуючи ці хибні твердження, відстоювали необхідність і плідність гоголівської "ідеї заперечення", маючи на увазі різку, непримиренну критику самодержавства і кріпосництва, високо піднімаючи сусп. роль л-ри. В сучас. літературознавстві відзначається істор. закономірність виникнення "Г. н.", його живий зв'язок з потребами дійсності. Протиставлення "гоголівського" і "пушкінського" напрямів є в принципі неправильним, антиісторичним. Пушкін і Гоголь виступають як основоположники критичного реалізму. Початки сатиричної лінії намітились уже в творчості Пушкіна, її продовжив Гоголь. Терміни "гоголівський напрям" у л-рі і "натуральна школа" пов'язані з певним конкретно-істор. періодом розвитку реалізму, вони не охоплюють повністю значення гоголівських традицій, які зберігають свою життєвість і в наш час. Блискуче розвинувши творчі принципи і образні засоби рос. сатири (зокрема, гротеск, прийоми фантастики), Гоголь зробив великий вплив на наступний розвиток рос., української та ін. братніх л-р, на світову л-ру. Т. Шевченко проникливо відзначив гуманістичність і демократизм позиції Гоголя-сатирика, плідність "Г. н." в л-рі. У творчості М. Салтикова-Щедріна, О. Герцена та ін. видатних рос. реалістів Т. Шевченко вбачав продовження традицій "безсмертного Гоголя" (щоденник, "Гоголю" та ін.). Близькість до "Г.н." знайшла відгомін у поетичних ("Сон", "Юродивий" та ін.) і прозових (рос. повісті) творах Т. Шевченка. Сатиричні традиції Гоголя творчо сприйняли (Чарко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко, Леся Українка, героїко-романтичні — С. Васильченко, Ю. Яновський, О. Довженко, О. Гончар, М. Стельмах.

■ Літ.: Чернишевський М. Г. Нариси гоголівського періоду російської літератури. В кн.: Чернишевський М. Г. Літературно-критичні статті. К., 1951; Крутікова Н. Є. Гоголь та українська література. К., 1957; Білецький О. Гоголь и Пушкин. В кн.: Білецький О. Зібрання праць, т. 4. К., 1966.

Н. Є. Крутікова.