ГОРЬКИЙ Максим

ГО́РЬКИЙ Максим

• ГОРЬКИЙ Максим

[справж. — Пєшков Олексій Максимович; 16(28).III 1868, Нижній Новгород, тепер Горький — 18.VI 1936, Горки під Москвою, похований у Москві на Красній площі]

- рос. рад. письменник, основоположник л-ри соціалістич. реалізму, родоначальник рад. л-ри. Самотужки здобув всебічну освіту. В 1884 — 88 брав участь у нелегальних гуртках, вів революц. пропаганду серед робітників і селян, тричі був заарештований (1889, 1901, 1905). В 1888 — 89 і 1891 — 92 подорожував по країні. За участь у революції 1905 був ув'язнений у Петропавловській фортеці. У грудні 1905 вперше зустрівся з В. І. Леніним, який відіграв велику роль у його ідейному і творчому зростанні. За дорученням партії 1906 нелегально виїхав до Америки. Був на V з'їзді партії в Лондоні. Співробітничав у більшовицьких газетах "Звезда" і "Правда". В 1906 — 13 жив в Італії. В роки реакції захопився "богобудівництвом", наслідком чого була повість "Сповідь" (1908). В. І. Ленін піддав її критиці, допоміг Г. утвердитися на позиціях марксизму. В 1915 Г. заснував антивоєнний журн. "Летопись". Після Великої Жовтн. соціалістич. революції активно включився в будівництво соціалістичної культури, організував вид-во "Всемирная литература". У 1921 — 28 письменник жив і лікувався за кордоном.

Повернувшись до СРСР, розгорнув широку літ.громад. діяльність. Один з організаторів І Всесоюз. з'їзду рад. письменників (1934). З 1934 очолював Спілку письменників СРСР. Брав участь в організації міжнар. антифашист. конгресів. Заснував і редагував журнали та книжкові серії "Наши достижения", "История гражданской войны", "Жизнь замечательных людей", "Библиотека поэта" та ін. Перше оповідання Г. "Макар Чудра" (1892) навіяне враженнями від мандрування по Україні. В 1898 з'явилося перше зібрання творів Г. у 2-х томах "Нариси й оповідання", в яких розкрито класові суперечності існуючого сусп. ладу, зображено життя бідноти, наростання пролет. революції в Росії, пробудження сусп. свідомості. В 90-і pp. Г. розвивав кращі традиції реалізму і романтизму 19 ст., в легендарно-фольклорних та алегоричних формах передавав передреволюц. атмосферу в країні ("Стара Ізергіль" і "Пісня про Сокола", 1895; "Пісня про Буревісника", 1901). З пролет. позицій Г. критикував сусп. лад, створював типові характери рос. буржуазії (романи "Фома Гордєєв", 1899; "Троє", 1900). Новаторським є образ Ніла — рос. робітника, нового героя часу, творця нової історії (драма "Міщани", 1901). У п'єсі "На дні" (1902) утверджував принципи активного гуманізму. Філос.-лірична поема "Людина" (1903) стала справжнім гімном людській величі. В п'єсах "Дачники" (1904), "Діти сонця" і "Варвари" (1905) показав життя рос. інтелігенції, закликав творити для народу. На матеріалі і під впливом революц. подій 1905 написав п'єсу "Вороги" та роман "Мати" (1906), високо оцінені В. І. Леніним. У цих класичних творах соціалістич. реалізму Г. показав зростання революц. свідомості нар. мас, уперше в л-рі зобразив боротьбу пролетаріату під керівництвом більшовицької партії, народження нової людини-колективіста, створив яскравий образ профес. революціонера з робітн. середовища (Павло Власов). У п'єсах "Останні" (1908), "Васса Желєзнова" (1-а ред., 1910), в повістях "Городок Окуров" і "Літо" (1909), "Життя Матвія Кожем'якіна" (1910 — 11) показав приреченість рос. буржуазії, викривав ренегатство бурж. інтелігенції, провінційне міщанство. Сатирично зобразив у "Російських казках" (1912, 1917) декадентство, чорносотенство і шовінізм. "Казки про Італію" (1911 — 13) та цикл оповідань "По Русі" (1912 — 16) пройняті вірою в світле майбутнє народу. В період підготовки Великої Жовтн. соціалістич. революції Г. висловлював сумніви щодо організаційних можливостей партії, її здатності приборкати анархо-індивідуалістську стихію (цикл публіцистич. статей "Несвоєчасні думки", 1917 — 18), за що його критикував В. І. Ленін. Продовжував працювати над автобіогр. трилогією — повістями "Дитинство" (1912 — 13), "В людях" (1914), романом "Мої університети" (1922). В мемуарному нарисі "В. І. Ленін" (1924 — 31) Г. з великою худож. силою створив правдивий, живий образ вождя. Роман "Діло Артамонових" (1925) художньо узагальнив історію трьох поколінь рос. буржуазії. В романі "Життя Клима Самгіна" (кн. 1 — 4, 1927 — 36) розвінчав бурж. ідеологію індивідуалізму. Клим Самгін — один з найяскравіших образів інтелігента в світовій літературі, який приховує за позірною незалежністю від ідеології і практики буржуазії свою внутрішню роздвоєність і суперечливість суспільних орієнтацій. Г. показав неминучість загибелі капіталізму і перемоги соціалістич. революції (п'єси "Єгор Буличов та інші", 1932; "Достигаєв та інші", 1933; "Васса Желєзнова", 2-а ред. 1935). Виступав як публіцист, літ. критик, теоретик л-ри (зб. "Про літературу", 1937). Роздуми Г. про активний гуманізм, будівничий пафос рад. л-ри, її здатність відтворювати життя в революц. перспективі лягли в основу теорії і практики методу соціалістичного реалізму.

Життя і творчість Г. тісно пов'язані з Україною. Вперше Г. побував на Україні 1891 (в Харкові, Полтаві, Чернігові, Ніжині, Прилуках, Києві, Одесі, Миколаєві, Херсоні, Сімферополі, Бахчисараї, Севастополі, Ялті, Алушті, Судаку, Феодосії, Керчі), відвідав могилу Т. Шевченка в Каневі. В 1897 жив у с. Мануйлівці Кобеляцького пов. Полтав. губ., де пропагував твори Т. Шевченка, з поезією якого познайомився в кін. 80-х pp. у Казані по рукописних збірках. Організував у Мануйлівці хор і самодіяльний укр. театр, ставив п'єси укр. драматургів ("Назар Стодоля" Т. Шевченка, драми М. Старицького, І. Карпенка-Карого, виконував ролі у виставі "Мартин Боруля"), Вдруге приїздив сюди 1900. Тут закінчив оповідання "Коновалов" та "Мальва", написав "Кримські ескізи", "Брати Шишліни", "Ярмарок у Говтві", роман "Троє". Вивчав і записував укр. фольклор, цікавився працями укр. фольклористів (В. Гнатюка, П. Куліша, В. Антоновича, М. Драгоманова, Б. Грінченка). В 1897 співробітничав у журн. "Жизнь Юга" (Одеса), в якому надрукував цикл нарисів "Жалісливі люди", а в додатку до журналу — "В степу" ("Оповідання босяка"). В 1896 вмістив у газ. "Одесские новости" серію нарисів і замальовок з Всеросійської пром. і худож. виставки. Г. стежив за творчістю І. Франка, знайомився з творами І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка, В. Стефаника, Лесі Українки, Л. Яновської, П. Тичини. Сприяв виданню 1906 "Кобзаря" Т. Шевченка (вийшов 1-й том). Виявляв інтерес до творчості П. Куліша, роман якого "Чорна рада" високо цінував за худож. майстерність та істор. правдивість. У 1914 вдруге побував у Києві. В липні 1928 приїздив до Харкова, відвідав трудову дит. колонію у Куряжі під Харковом, якою керував A. Макаренко, побував на новобудовах України. Одним з перших написав нариси про будівників Дніпрогесу (цикл "По Союзу Рад"). У письменницькому клубі — Будинку В. Блакитного в Харкові відбулась зустріч Г. з літераторами, яка відіграла велику роль у дальшому розвитку укр. рад. л-ри і посиленні зв'язків між братніми л-рами СРСР. П. Тичина, який листувався з М. Горьким, писав, що Г. знав укр. мову, укр. л-ру і нар. творчість. На укр. матеріалі Г. написав оповідання "Челкаш", "Омелян Пиляй", "Пройдисвіт", "Ярмарок у Говтві", "Мій супутник", "Велика любов" та ін. У циклі "По Русі", в нарисі з циклу "По Союзу Рад" та ін. з глибокою симпатією змалював трудових людей України. Національні риси українців відтворив в образах Андрія Находки в романі "Мати", ветеринарного лікаря Бориса Чепурного в п'єсі "Діти сонця". Тема України, укр. народу, укр. пісні й думи є в романі "Життя Клима Самгіна". Яскравою сторінкою в історії рос.-укр. літ. взаємозв'язків є дружба Г. з М. Коцюбинським, який систематично знайомив його з л-рою і культурою України. Письменників єднали глибоке переконання в необхідності розвитку нар. творчості, яка живить нац. культуру, віра в непереборну силу людяного в людині, в її революц. майбутнє, заперечення ліберально-народницького гуманізму й християнського непротивлення злу, громадян. пасивності й терпіння. Горьківська концепція людини — сильної і сміливої особистості, зарядженої гуманістичним ідеалом, готової на самопожертву в ім'я торжества соціальної справедливості і щастя гноблених народів — була близькою І. Франкові, В. Стефанику, Лесі Українці. У ст. "Максим Горький" (1905) І. Франко назвав Г. натхненним апостолом людинолюбства. За ініціативою і завдяки сприянню І. Франка з'явилися перші переклади творів Г. на Зх. Україні ("Челкаш", 1900; "Пісня про Буревісника", 1901; "Макар Чудра", 1902; "Двадцять шість і одна", 1903; "На дні", 1903; зб. "Мальва і інші оповідання", 1904). Леся Українка переклала оповідання "Стара Ізергіль" ("Молода Україна", 1902, № 5). Велику роль у популяризації творчості Г. на Україні відіграли В. Стефаник, О. Кобилянська, Марко Черемшина, А. Тесленко, С. Васильченко. Дніпрова Чайка, Л. Яновська. Г. багато зробив для ознайомлення рос. читачів з кращими здобутками укр. л-ри. За його безпосередньою участю в журн. "Жизнь" було опубліковано твори І. Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника, Л. Мартовича, О. Кобилянської, статті Лесі Українки. Вид-во "Знание" 1906 випустило в світ "Кобзар" Т. Шевченка у перекладі рос. письменників, 1911 — 12 — "Оповідання" М. Коцюбинського в двох томах. У 1911 — 16 Г. розгорнув активну діяльність по згуртуванню прогресивних сил л-р народів Росії, підтримував розвиток укр. л-ри й науки, готував збірник укр. л-ри в 2-х томах у вид-ві "Парус" (видання не здійснене). Твори Г. перекладали В. Щурат, B. Гнатюк, В. Бобинський, Михайло Садовський, П. Тичина, М. Рильський, А. Головко, П. Панч, С. Скляренко та ін. Спогади про зустрічі й творче спілкування з Г. залишили П. Тичина, М. Рильський, А. Кримський, О. Корнійчук, П. Панч, С. Тудор, О. Копиленко, Іван Ле, Ю. Смолич, Я. Баш, А. Макаренко. З монографічними дослідженнями і розвідками, присвяченими аналізу літ. спадщини Г. у зіставленні з творчістю укр. письменників дожовтневого і рад. періоду, розкриттю впливу Г. на укр. л-ру і впливу укр. культури на пролет. письменника виступали О. Білецький, Н. Крутікова, Є. Шабліовський, Є. Кирилюк, М. Пархоменко, П. Колесник, В. Прожогін, М. Матвійчук, Д. Чалий та ін. укр. літературознавці. П'єси Г. йдуть на сценах театрів України. На Київ. кіностудії 1955 за романом "Мати", а 1957 — за оповіданням "Мальва" знято однойм. фільми. За поемою Г. "Дівчина і Смерть" композитор Г. Жуковський створив однойм. балет (пост. 1971). В Одесі, Донецьку, Ялті, с. Кандибиному Микол. обл. та ін. Г. споруджено пам'ятники. В с. Мануйлівці Полтав. обл. відкрито Горького О. М. музей. Іл. див. с. 384 — 385.

♦ Тв.: Полное собрание сочинений, т. 1 — 25. М., 1968 — 76; Архив А. М. Горького, т. 1 — 14. М., 1939 — 76; Укр. перекл. — Твори, т. 1 — 16. К., 1952 — 55.

■ Літ.: В. И. Ленин и А. М. Горький. Письма. Воспоминания. Документы. М., 1969; Пиксанов Н. К. Горький и национальные литературы. М., 1946; Стебун І. Горький і українська література. К., 1946; Матвийчук Н. М. Творчество М. Горького и фольклор. К., 1959; Хінкулов Л. Україна в житті і творчості М. Горького. К., 1963; Велика дружба. Максим Горький у зв'язках з українським народом, його культурою і літературою. К., 1959; Жук Н. Й. Горький і Україна. К., 1968; Слово про Буревісника. Максим Горький і українська культура. К., 1968; М. Горький в воспоминаниях современников. М., 1955; Летопись жизни и творчества А. М. Горького, в. 1 — 4. М., 1958 — 60; Бурсов Б. Роман М. Горького "Мать" и вопросы социалистического реализма. М. — Л., 1955; Тагер Е. Творчество Горького советской эпохи. М., 1964; Михайловский Б. Творчество М. Горького и мировая литература. М., 1965; Горьковские чтения, ч. 1 — 10. М. — Л., 1940 — 68; М. Горький и его современники. Л., 1968; Максимові Горькому. Одеса, 1968; Волков А. Путь художника. Максим Горький до Октября. М., 1969; Волков А. М. Горький и литературное движение советской эпохи. М., 1971; Луначарский А. О Горьком. М., 1975; Федин К. Горький среди нас. М., 1977; Овчаренко А. М. Горький и литературные искания XX столетия. М., 1978; Крутикова Н. Е. В начале века. Горький н символисты. К., 1978; Балухатый С. Д. Критика о М. Горьком. Библиография статей и книг. 1893 — 1932. Л., 1934; Лукирская К. П., Морщихина А. С. Литература о М. Горьком. Библиография. 1955 — 1960. М. — Л., 1965; Лукирская К. П., Миллер О. М., Морщихина А. С. Литература о М. Горьком. Библиография. 1961 — 1965. Л., 1970; Морщихина А. С. Мироненко Л. Г., Лукирская К. П. Литература о М. Горьком. Библиографический указатель. 1966 — 1970, т. 1 — 2. Л., 1985; Горькознавство на Україні (1919 — 1980 pp.). Бібліографічний покажчик. Х., 1986.

М. Г. Жулинський.