ГРАБОВСЬКИЙ Павло Арсенович

ГРАБО́ВСЬКИЙ Павло Арсенович

• ГРАБОВСЬКИЙ Павло Арсенович

[крипт. і псевд. — г-б, П.; Арсеньєв; Вець Харько; Воля Харько; Гайда Панас, Павло Граб; Українець та ін.; 30.VIII (11.IX) 1864, с Пушкарне, тепер с. Грабовське Краснопільського р-ну Сум. обл. — 29.X) (12.XII) 1902, Тобольськ]

- укр. революц. демократ, поет, публіцист, перекладач. Походив з сім'ї сільс. паламаря. Навчався в Охтирській бурсі, з 1879 — в Харків. духовній семінарії. В 70-і pp. зближується з народниками, зокрема з харків. групою орг-ції "Чорний переділ", за що 1882 був виключений з семінарії і відправлений під нагляд поліції в Пушкарне. По закінченні строку вислання працював коректором у харків. газ. "Южный крам. З осені 1885 — на військ. службі. За революц. агітацію, зв'язки з народниками, поширення забороненої л-ри 1886 Г. було ув'язнено в харків. тюрмі; 1888 заслано на п'ять років до Балаганського округу Іркут. губ. У 1889 бере участь у складанні протесту "Російському урядові" у зв'язку з розправою над політ. засланцями в Якутську ("якутська трагедія"), за що знову був арештований і ув'язнений. Після 3,5 років перебування в іркутській тюрмі Г. вислано на поселення в м. Вілюйськ; 1897 — 99 — на поселенні в Якутську, а з вересня 1899 — у Тобольську, де і помер. На його прохання похований у Тобольську поряд з могилами декабристів.

Сусп.-політ. погляди Г. формувалися під впливом ідей М. Чернишевського та ідеології революц. народництва. У період заслання починається відхід Г. від народницького політ. утопізму і культурництва, а з 90-х pp. — наближення до ідеології рос. соціал-демократії, чому великою мірою сприяло знайомство його з працями К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна. Негативне ставлення до ліберального народництва, виступи проти ідеології укр. бурж. націоналізму відбилися у творчості Г. останнього десятиліття його життя і в листах 1895 — 1902 до Б. Грінченка.

За життя поета було видано збірки віршів і перекладів: "Пролісок" (1894), "Твори Івана Сурика" (1894), "З чужого поля" (1895). "З Півночі" (1896), "Доля" (1897), "Кобза" (1898). В укр. л-рі кін. 19 — поч. 20 ст. Г. є прямим продовжувачем революц. та ідейно-худож. традицій Т. Шевченка. Це виявилося насамперед у концепції дійсності, образі ліричного героя, в розумінні завдань л-ри у визвольному русі. Визначальним для творчості Г. є узагальнений образ доби політ. реакції в Росії 80 — 90-х pp., зокрема соціального і нац. гніту на Україні ("До України", "До Русі-України", "О, яка ж ти сумна, Україно моя", "Народові українському" та ін.), зображення страждань поневоленого народу ("Швачка", "Сироти", "Трудівниця"), трагічної долі політ. в'язнів ("Над могилою", "Зів'язниці", "Прощання", "До сестри", "На спогад", "На братній могилі" та ін.). Помітне місце у творчості Г. займають мотиви інтернаціоналізму ("Заповіт", "До великоруського поета Рамшева", "До Б.С.-го", "Народові єврейському" та ін.). Як і Т. Шевченко, Г. високо підносить тему громадян. покликання поета ("Співець", "Я не співець чудовної природи", "Сучасним поетам великоруським", "Поетам-українцям"). У ряді віршів ("Щоб настав час жаданий", "До сіячів", "До українців", "Наша слава" та ін.) відбилися просвітницькі ідеї поета. Органічно до цих тем і мотивів примикає інтимна лірика, зокрема твори, присвячені революціонерці Надії Сигиді ["Посвята", "Квітка (до Н. К. С.)", "До Н. К. С.", "На пам'ять", "До мучениці" та ін.]. Г. високо підносить образ матері, жінки — сестри і друга по спільній недолі і боротьбі ("До матері", "Думка", "Спогадання", "Жіноча душа" та ін.). Поет висловлює глибоку віру в перемогу народу, його щасливе майбутнє ("Доля", "Надія", "До товариства", "Оце я думаю, брати", "Не згинайся, угамуй своє горе", "Борцеві", "Думка тюремна"). Поетичні інтонації, близькі революц. поезії Т. Шевченка, відчуваються не тільки у громадян. закликах Г., а й у соціальній ліриці, в образно-ритмічному ладові автологічного (див. Автологія) вірша ("Чи ви живі, чи повмирали", "Куди подінусь я з нудьгою", "Сон", "Розгубив я свої думи" та ін.). Досягаючи у багатьох творах високого рівня ідейно-естетичного узагальнення при змалюванні тогочасної дійсності ("Стогін", "Пророк", "Людина єсмь" та ін.), поет гол. увагу приділяє темі жертовного подвигу в ім'я визволення і щастя народу, виховання в масах революційної свідомості, уславленню трудівників на ниві освіти народу ("На морі", "На лист", "В далечінь", "Сучасникові", "До товариша", "Трудівниця", "Справжні герої", "Не раз ми ходили в дорогу", "Уперед"), самозречення, що в багатьох творах набуває характеру особистої драми ліричного героя ("В тюрмі", "Мрія", "В хоробі", "Тяжко дихати...", "Краю не буде неволі", "На гірке життя уродився я", "Сповідь"), Г. писав також рос. мовою — політ. вірші 1888 — 90, поема "По Сибири" (1888), нариси та літ.-крит. статті. Йому належить ряд істор.-літ. та літ.-крит. статей-нарисів про творчість укр. і рос. письменників ("Невідомі творці", "Порфир Кореницький", "Тарас Григорьевич Шевченко", "Памяти Т. Г. Шевченко", "К пушкинскому вечеру в народной аудитории", "Микола Гаврилович Чернишевський". "Михайло Ларіонович Михайлов"), про зміст і завдання поетичної творчості. Він критикує тих письменників, які ідеалізують життя на селі, доводить, що тогочасне село "держить людину в темноті та рабстві", що "божу іскру людяності" можна скоріше знайти у міського пролетаря, ніж у селі, яке породжує "тип запеклого індивідуаліста". Найповніше розуміння завдань л-ри Г. виклав у ст. "Дещо про творчість поетичну" (1897). Справжній співець, на думку поета, має бути "громадським проводирем", його твори повинні закликати народ до боротьби, бути "одним з чинників поступу загальнолюдського", "засобом боротьби з світовою неправдою, сміливим голосом за всіх пригноблених і скривджених". З властивою йому революційністю і принциповістю Г. боровся за реалістичне мистецтво. Він рішуче заперечував гасло "мистецтво для мистецтва", відстоював принципи критичного реалізму, ідейності та народності л-ри. Велике місце у творчості Г. займають переклади і переспіви поетичних творів л-ри світової та народів Росії. При доборі текстів для перекладу він керувався насамперед їх ідейним змістом (відображення поривів до волі, щастя, мотивів революц. боротьби). Перекладав з англ. мови твори Р. Бернса, Т. Мура, П. Шеллі, Г. Лонгфелло та ін.; з нім. — Г. Гейне, Л. Уланда, Ф. Фрейліграта та ін.; з угор. — Шандора Петефі та ін.; з франц. — Ш. Бодлера, О. Барб'є, П. Дюпона та ін.; з польс. — М. Конопніцької, А. Асника та ін.; з болг. — Х. Ботева, П. Славейкова; з чес. — В. Ганки, В. Штульца; з словен. — Ф. Прешерна; з сербохорв. — П. Негоша та ін.; з груз. — А. Церетелі, І. Чавчавадзе; з вірм. — Шахазіза, О. Ованесяна. Широко популяризував Г. рос. поезію: О. Пушкіна ("Євгеній Онєгін", "Лист на Сибір"), О. Полежаєва, М. Огарьова, О. Плещеева, В. Гаршина, К. Рилєєва, М. Михайлова, М. Некрасова, М. Добролюбова та ін. З метою ознайомлення рос. читача з кращими творами укр. л-ри 1896 — 99 підготував до видання збірку-антологію перекладів "Песни Украйны". Твори Г. перекладено рос. та ін. мовами народів СРСР, а також польс., чес., болг. мовами. В селі Грабовському і на могилі в Тобольську поетові встановлено пам'ятники, в с. Грабовському створено літ.-меморіальний музей. Іл. див. на окремому аркуші, с. 384 — 385.

♦ Тв.: Зібрання творів, т. 1 — 3. К., 1959 — 60.

■ Літ.: Франко І. Павлові Грабовському. — Пам'яті П. Грабовського. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 34. К., 1981; Кисельов О. Павло Грабовський. Збірка статей та матеріалів. К., 1948; Кисельов О. І. Павло Грабовський. Життя і творчість. К., 1959; Бухалов Ю. Ф. Суспільно-політичні погляди П.А. Грабовського. К., 1957; Поважна В. М. Павло Грабовський. Літературний портрет. К., 1962.

М. Т. Яценко.