ГРЕБІНКА Євген Павлович

ГРЕБІ́НКА Євген Павлович

• ГРЕБІНКА Євген Павлович

[21.I (2.II) 1812, х. Убіжище, тепер с. Мар'янівка Гребінківського р-ну Полтав. обл. — 3(15).XII 1848, Петербург, похований у с. Мар'янівці]

- укр. і рос. письменник. Нар. в сім'ї дрібного поміщика. Після закінчення 1831 Ніжин. гімназії вищих наук та служби в 3-му Малорос. козачому полку жив у Петербурзі (з 1834), працював чиновником комісії духовних училищ м-ва нар. освіти, поєднуючи з 1835 службу з викладанням рос. словесності в Дворянському полку. З 1837 повністю перейшов на пед. роботу, переважно у військ.-навч. закладах.

Початок літ. діяльності Г. припадає на роки навчання в гімназії, де він брав участь у студ. рукописних журналах та альманахах; один з них готував сам, заповнюючи кожний номер власними віршами та прозою. В гімназії написана єдина в спадщині Г. п'єса — одноактівка "В чужие сани не садись" (1827), вірші "Степной курган", "Рогдаев пир" та ін., перші байки "Будяк да Коноплиночка" і "Пшениця", розпочато переклад поеми О. Пушкіна "Полтава".

У Петербурзі Г. спілкувався з видатними літераторами, співробітничав у літ. пресі, створив гурток, який об'єднував укр. мистецьку й літ. інтелігенцію. Літ. вечори Г. відвідували В. Бєлінський, В. Даль, І. Панаєв, М. Момбеллі, О. Пальм та ін. Г. був знайомий з О. Пушкіним, І. Криловим, О. Кольцовим, І. Тургенєвим, мав дружні зв'язки з Г. Квіткою-Основ'яненком, П. Гулаком-Артемовським, Л. Боровиковським, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським. У 1836 познайомився з Т. Шевченком, якого підтримував матеріально, допомагав йому у самоосвіті, взяв безпосередню участь в організації викупу поета з кріпацтва, сприяв виданню "Кобзаря" 1840. Друкувався з 1831 у рос. періодич. виданнях і альманахах: "Московский телеграф", "Сын отечества", "Библиотека для чтения", "Современник", "Отечественные записки", "Русская беседа" та ін. Окремим виданням вийшли збірка байок "Малороссийские приказки" (1834; 2-е видання — 1836), "Рассказы пирятинца" (1837), поема "Богдан" (1843), "Путевые записки зайца" (1844). З 1847 почалося друкування зведеного видання "Романи, повести и рассказы Євгения Гребенки", яке обірвалося на 8-му томі. В Петербурзі Г. випустив альм. "Ластівка" (1841), у підготовці та редагуванні якого безпосередню участь брав Т. Шевченко. Творчість Г. завжди була в полі зору В. Бєлінського, який відзначав як успіхи, так і невдачі автора.

Славу Г. принесли байки. Наслідуючи кращі літ. й фольклорні традиції, Г. у цьому жанрі виявив власну творчу індивідуальність. У байках постають соціальні суперечності тогочасної дійсності, в них хижакам-гнобителям протиставляється звичайний трудівник як уособлення людяності, працьовитості, моральних чеснот ("Пшениця", "Рибалка"). Виходячи з нар. позицій, Г. водночас відображає і протест передової інтелігенції проти несправедливості соціального устрою, висміює вади кріпосницького суспільства, хоча й не зачіпає його основ, обмежуючись критикою неправедних суддів, панів, чиновників та кругової поруки серед них ("Ведмежий суд", "Рибалка", "Віл", "Ячмінь" та ін.). Образи байок виходять за межі звичних алегорій, вони взяті з життя, в окремих випадках це типові образи тогочасної дійсності. У байках, названих приказками, Г. бере головне з приказки чи прислів'я, конкретизує й розгортає сюжет; у своєму ставленні до зображуваного Г. виходить з нар. оцінок. Критично-реалістична сила окремих байок ("Злий кінь", "Сонце да Вітер", "Мірошник", "Цап") дещо послаблюється закликами коритися своїй долі, не порушувати усталених порядків, внаслідок цього зміст оповіді, часто художньо досконалої, суперечить штучно доданій моралі. Для більшості байок Г. характерна справжня народність як вияв нар. самосвідомості. Розвинувши в своїх байках нар. сатиричні традиції, творчо сприйнявши досвід І. Крилова, а також Г. Сковороди, П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, Г. підніс байку на новий рівень, що мало велике значення для розвитку укр. літ. мови та л-ри в руслі реалізму й народності, зайняв як байкар "перше місце в нашім письменстві" (Франко І. Зібр. тв., т. 41, с. 266. К., 1984). У поетич. доробку Г. — вірші укр. і рос. мовами. Захоплення фольклором, звернення до пісенної лексики й фразеології, туга за щастям, елегійність роздумів — характерні риси його укр. поезій ("Українська мелодія", 1840; "Заквітчалася дівчина", "Маруся", 1843). Г. належить перший повний переклад поеми О. Пушкіна "Полтава" (1836), позначений бурлескним стилем. На рос. віршах Г. відчутний вплив О. Пушкіна і Є. Баратинського. Г. відомий як автор романтичних віршових і казкових творів укр. і рос. мовами. Провідним мотивом є роздуми про покликання та сусп. роль поета, при цьому особливо наголошується на його непідкупності й щирості ("Недуг", 1837; "Скала", 1837; "Два", 1841; "Украинский бард", 1837; "Лавровый листок", 1838). Поряд з ліричними поезіями значне місце в творчості Г. посідають переспіви укр. нар. пісень, здійснених, за визнанням письменника, з метою ознайомити росіян "с прелестными чувствами нашей родины". Його поезія пройнята любов'ю до України, захопленням її героїчною історією. Серед циклу поетизованих нар. переказів про минуле рідного краю виділяється романтична поема "Богдан" (1843) — один з найкращих тогочасних творів про Б. Хмельницького.

Окремі укр. й рос. вірші, покладені на музику, ще за життя Г. стали нар. піснями — "Українська мелодія" ("Ні, мамо, не можна нелюба любить"); поширювалися як романси — "Почтальон", "Чёрные очи" ("Очи черные, очи страстные"), "Песня", нині відома під назвою "Помню, я еще молодушкой была...". Як прозаїк Г. пройшов складний шлях від ранніх сентиментальноромантичних захоплень до вироблення реалістичних принципів і поетики натуральної школи. В опублікованих творах (понад 40) відбилися окремі сторони укр. життя, побут і звичаї чиновництва, загибель "маленької людини" в бездушному середовищі, поміщицька сваволя щодо кріпаків ("Рассказы пирятинца", 1837; "Записки студента", 1841; "Лука Прохорович", 1838; "Петербургская сторона", 1844; "Сеня", 1841, та ін.). У творах на істор. тематику (повість "Нежинский полковник Золотаренко", 1841; роман "Чайковский", 1843), зображуючи дух і характер епохи, автор уникнув ідеалізації минулого. В міру становлення Г. як типового представника натуральної школи, ширшого звертання до демократичного героя змінювалася відповідно і тематика його прози. Окремі аспекти теми "маленької людини" художньо узагальнено в романі "Доктор" (1844), де з глибоким болем показана загибель трудівника у зіткненні з войовничою пошлістю. Про соціальне гноблення, безправ'я людини в кріпосницькому суспільстві з гнівом писав Г. у повісті "Кулик" (1841), високо оціненій В. Бєлінським. Життєві враження письменника, творче освоєння худож. досвіду М. Гоголя найвиразніше виявилися у повісті "Приключения синей ассигнации" (1847). Прийшовши в 40-х pp. до реалізму, звільнившись від зовн. наслідувальності, Г. своєю творчістю сприяв становленню реалістичного напряму в укр. л-рі. В с. Мар'янівці на могилі письменника споруджено пам'ятник (1987). На честь Г. на Україні названо місто в Полтав. області,

♦ Тв.: Сочинения, т. 1 — 5. СПБ, 1862; Твори, т. 1 — 5. К., 1957; Поетичні твори. К., 1959; Твори, т. 1 — 3. К., 1980 — 81.

■ Літ.: Зубков С. Д. Євген Павлович Гребінка. К., 1962; Деркач Б. А. Євген Гребінка. К., 1974.

С. Д. Зубков.