ДРАЧ Іван Федорович

• ДРАЧ Іван Федорович

(17.Х 1936, с. Теліжинці, тепер Тетіївського р-ну Київ. обл.)

- укр. рад. поет, громадський діяч. Закінчив 1962 Київський університет і 1964 — Вищі сценарні курси в Москві. З 1987 очолює Київ. орг-цію СПУ. З 1989 — голова Народного руху України за перебудову, з 1990 — народний депутат УРСР.

1961 в "Літературній газеті" опубл. поемутрагедію "Ніж у сонці", що викликала бурхливий резонанс, численні відгуки. Перша зб. віршів — "Соняшник" (1962). У ній, як і в наступних збірках — "Протуберанці серця" (1965), "Поезії" (1967), "Балади буднів" (1967) — виявились самостійність і оригінальність худож. мислення поета, посилене особистіше начало. Д. виступає за високе громадян. звучання поезії, проти сковуючих нормативів і канонів у творчості, декларативності, абстрактного пафосу. Амплітуда образного мислення Д. то сягає космічних узагальнень, зачіпаючи такі теми, як успіхи НТР, досягнення генетики, кібернетики, ядерної фізики, то передає повсякденні надії і тривоги людини. Емоційно насичена, метафорично вільна і розкута поезія Д. в постійних пошуках нових форм, нової асоціативно-умовної образності. В його поемах, баладах, етюдах, "філософемах", "віршах на перфокартах" переважають такі домінантні образи-символи, як сонце, соняшник, калина та ін. у найрізноманітнішому сучасному потрактуванні; поет постійно націлений на літ. експеримент, навіть на епатаж. Громадян. позиція Д. смілива і масштабна, самовияв одвертий і різкий, сповнений етичного максималізму. На повну силу розкрилює Д. свою фантазію, добуваючи естетич. енергію і з фольклору рідного народу, і з науково-інтелектуальних потенціалів 20 століття, і з культурних надбань людства. Вірші Д., що ввійшли до зб. "Корінь і крона" (1974; Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1976), написані під враженням від перебування на новобудовах країни, в Донбасі, Грузії, Казахстані, Сибіру. Провідні мотиви книжки — поезія нелегкої праці, спрага цілющих духовних джерел. роздуми про сенс буття сучасника, творча сила пам'яті, вдумливий погляд у минуле рідного народу. Автор збірок віршів і поем "До джерел" (1972), "Київське небо" (1976), "Дума про Вчителя" (1977), "Сонячний фенікс" (1978), "Сонце і слово" (1979), "Американський зошит" (1980), "Січнева балада 1924 року" (1980), "Шабля і хустина" (1981), "Драматичні поеми" (1982), "Київський оберіг" (1983), біогр. повісті "Григорій Сковорода" (1984, у співавт.). У лірич., ліро-епіч., лірико-драм. і драм. поемах Д. то висуває на чільне місце тему мистецтва в прогресі людства, громадян. обов'язку художника (симфонія "Смерть Шевченка", поема "Соловейко-Сольвейг", кіноповість "Київська фантазія на тему дикої троянди і шипшини"), то обстоює новаторські пед. ідеї, естетико-гуманістичні принципи виховання людини, сповідувані, зокрема, В. Сухомлинським ("Дума про Вчителя"), інтелектуально виважує сенс народної історії ("Шабля Богдана Хмельницького"), розкриває завдяки своєрідному поєднанню документалізму і народно-поетич. притчевості трагічні глибини ідеол. та політ. конфліктів сучасного світу (драм. поема "Зоря і смерть Пабло Неруди"). У творах Д. парадоксально поєднується реальність і умовність, фантастика і документалізм, фольклор і "модерн", їх відзначає новелістич. принцип побудови розділів, поліфункціональність символів, органічне освоєння естетич. досвіду Т. Шевченка і Лесі Українки, П. Тичини і М. Бажана, А. Малишка і В. Сосюри, Пабло Неруди і Е. Межелайтіса, П. Севака і О. Вацієтіса. Для поезії Д. характерне використання композиційних і образотворчих прийомів ін. видів мистецтв — музики, кіно, живопису, скульптури й театру, що сприяє ідейно-естет. увиразненню авторської позиції. Д. легко переходить від смислового, "автологічного" вірша — розгорнутої метафори, вірша-символу, від класичного сонета до розкутого, асоціативного верлібра; кожна з цих форм допомагає йому виповідати свою виболену спрагу гармонії і в людській душі, і в суспільстві, і у вселюдському співжитті. Зримо й органічно поєднує Д. у зображенні позитивних героїв монументалізм, "космічність", міфологізованість і земну реальність їхнього подвижництва в ім'я людського прогресу, його ліричний герой корінням своєї духовності вростає в нац. грунт, в історію свого народу, живе тривожними настроями ядерного віку, надіями і співпереживаннями людства, усвідомленням взаємозалежності всього сущого на землі. Драм. напругою наповнюється його ліризм, через це поряд з елегійним настроєм уживаються іронія, гротеск і сарказм; медитація змінює гостру інвективу, вибухова публіцистичність єднається з алегорією і наївною, сповненою майже дитинних інтонацій казковістю. В кн. "Теліжинці" (1985), як і в інших своїх книгах, Д. прагне оновити слово, освітити, наповнити сучас. змістом традиційний вірш. Поет — майстер конденсованих образних формул, які містять естетичне вираження явищ і процесів дійсності. Його поезія характеризується лексичним багатством і різноманітністю ритмомелодики, філос. насиченістю образних узагальнень, фольклорною символікою, траг. конфліктністю, полемічністю і масштабністю поетичного бачення людини і світу (з особливою виразністю ці риси виявилися в поемі "Чорнобильська мадонна", 1988). Поезія Д. посідає помітне місце в укр. і всій рад. поезії завдяки своєму яскравому, цілісному, хоч подеколи й внутрішньо суперечливому, емоційно інтенсивному характері образного вираження і узагальнення неповторно індивідуального переживання своєї епохи. Д. постає в сучас. л-рі поетом-новатором, для творчості якого властива гостра, динамічна реакція на сьогоденні проблеми людського буття, прагнення активно змінювати ритмомелодику, тональність, настрій і форми худож. зображення залежно від духовних запитів доби. Він збагатив стилістику і жанровий арсенал укр. лірики і поетич. епосу творчим переосмисленням уявлень і символів, відкрив нові грані умовного, метафорично-асоціативного образного мислення. Д. сміливо розширив жанрові межі класичних поетич. форм, ускладнив архітектоніку жанру поеми, надавши йому масштабності звучання симфонії. Його поезії властиве взаємопроникнення слова і музики, різкі перепади лексики — від розмовно-побутової до романтично-окриленої, схрещування в полемічній парадоксальності різних думок і настроїв. Д. прагне вберегти поезію від девальвації образного самовираження, дбає про піднесення рівня духовності народу. Стиль і поетика Д. виражають діалектику і драматичну напругу сучасності, темпераментну, образно розкуту реакцію поета на соціально-політичні, морально-духовні, нац. та інтернац. проблеми 20 віку. За поетич. зб. "Зеленіле врата" (1980) удостоєний Держ. премії СРСР (1983). Виступає Д. і як кінодраматург. На Київ. кіностудії ім. О. П. Довженка за його сценаріями поставлено фільми: "Криниця для спраглих" (1967), "Камінний хрест" (1968, за новелами В. Стефаника), "Іду до тебе" (1971, про Лесю Українку), "Пропала грамота" (1972; за оповіданням М. Гоголя), "Дід лівого крайнього" (1974), "Вечори на хуторі біля Диканьки" (1984), "Мама рідна, любима" (1986, у співавт. з М. Мащенком), "І в звуках пам'ять відгукнеться" (1987), "Зона" (1988, у співавторстві з М. Мащенком; за однойменною п'єсою М. Куліша).

Д. відомий як літ.-мистецький критик. Його кн. статей і нотаток "Духовний меч" (1983) — визначне явище укр. літ. есеїстики. Йому належать переклади поезій П. Севака, О. Вацієтіса, О. Чиладзе, Мустая Каріма, Ю. Марцінкявічюса, А. Вознесенського, творів Ф. Гарсіа Лорки, Н. Хікмета, Ю. Словацького, Ц. Норвіда, П. Елюара та ін. Відомий також як активний громад. діяч. У своїх публіцист. виступах Д. відстоює самобутній розвиток нац. культури у всесоюз. і світовому контексті. Твори Д. перекладено багатьма мовами народів СРСР, а також польс., болг., угор., англ. та ін. мовами.

♦ Тв.: Вибрані твори, т. 1 — 2. К., 1986; Соняшник. К., 1985; Храм сонця. К., 1988; Рос. перекл. — Протуберанцы сердца. М., 1966; На дне росы. М., 1976; Солнечный гром. М., 1977; Подсолнух. М., 1983; Американская тетрадь. М., 1984; Зеленые врата. М., 1986; Избранное. М., 1987; Духовный меч. М., 1988.

■ Літ.: Новиченко Л. Іван Драч, новобранець поезії. В кн.: Драч І. Соняшник. К., 1962; Ивакин Ю. В пути. "Вопросы литературы", 1966, № 2; Іванисенко В. На відстані серця. В кн.: Драч І. Поезії. К., 1967; Ільницький М. Іван Драч. К., 1986; Поетичний світ Івана Драча. К., 1986; Ткаченко А. О. Іван Драч. К., 1988.

М. Г. Жулинський.