ЗЕМЛЯК Василь Сидорович

ЗЕМЛЯ́К Василь Сидорович

• ЗЕМЛЯК Василь Сидорович

(справж. прізв. — Вацик)

(23.IV 1923, с. Конюшівка, тепер Липовецького району Вінн. обл. — 17.III 1977, Київ)

- укр. рад. письменник, сценарист. Член КПРС з 1951. Учасник Великої Вітчизн. війни, був командиром партиз. загону. Навчався 1940 — 41 в Харків. авіац. уч-щі, 1949 — 53 — в Житом, сільськогосп. ін-ті. Працював у пресі, був на видавничій роботі. У 1963 — 66 — гол. ред. Київ. кіностудії ім. О. П. Довженка, 1964 — 69 — керівник її сценарної майстерні. Друкувався з 1945. У перших оповіданнях і нарисах ("Родина Сосніних", "Вони залишились невідомими", "Дочка лісника" та ін.) зображує недавнє воєнне минуле. Повісті "Рідна сторона" (1956) і "Кам'яний Брід" (1957) — про складні проблеми оновлюваного після воєнної розрухи села. Правдиво подані життєві колізії, виразні характери, типові конфлікти того часу склали у цих творах досить цілісний образ укр. Поділля, яке З. добре знав. Ідейний пафос повістей — співчуття до нелегкої долі хлібороба, утвердження любові до рідної землі, Батьківщини. Наступні повісті "Гнівний Стратіон" (1960) і "Підполковник Шиманський" (1966) тематично споріднені з оповіданнями З. кін. 40 — 50-х pp. про партиз. боротьбу на окупованій фашистами Україні. Оперті на реальні факти, об'єднані рядом спільних героїв, вони свідчать про прагнення автора до дедалі глибшого худож. освоєння спостереженого в житті. Умовність, фантазія, індивідуалізована інтерпретація подій і образів виразно позначають письменницький стиль З. До воєнного циклу примикає також повість "Ніч без милосердя" (1973), в центрі якої — двобій жорстокості і доброти, протилежних моральних концепцій, що вимірюються ціною життя. Найбільше визнання здобули романи "Лебедина зграя" (1971) і "Зелені Млини" (1976), що становлять дилогію (Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1978). Роман "Лебедина зграя" (на Київ. кіностудії ім. О. П. Довженка знято 1980 худож. фільм "Вавілон-XX") по суті утвердив в укр. л-рі цілу течію, умовно названу в критиці химерною прозою. Автор тут постає перед читачем як цілком сформована, оригінальна творча індивідуальність — не лише зі своїм стилем, а й своєю філософією життя і творчості. Укр. Побужжя, сфокусоване в долі села Вавілон, є істотною часткою історії всього народу, починаючи з революц. перетворень у 20-і pp., коли виникали перші комуни, закінчуючи визволенням краю від фашистів у 1944 ("Зелені Млини"). Прикметна ознака дилогії — багатство й художня виразність соціально-психол. типажу, колоритних і значних характерів. Максим Тесля і Клим Синиця, Володя Яворський і Лель Лелькович, Орфей Кожушний з красунею-дружиною Мальвою, брати Соколюки і Харитон Гапочка, Явтушок Голий, його зрадлива дружина Пріся, Паня Ластовенко — ось представники сільської "демократії", серед якої височить схильний до філос. трактування життєвих перипетій Левко Хоробрий із своїм неодмінним супутником цапом Фабіяном. А на другому полюсі — багатії, всілякі Бубели, Гусаки, Раденькі, недобиті денікінці тощо. У всій своїй складності постає в дилогії непримиренна класова боротьба. У планах лишилася задумана З. третя частина твору — "Веселі Боковеньки". Дилогія — видатне явище в укр. л-рі. Це широка і змістовна панорама буття народу на революц. зламі його історії. Народ і батьківщина у трактуванні письменника постають як категорії вічні, високі. За філос. і худож. сутністю твір близький до притчі (це стосується передусім "Лебединої зграї"). З. опублікував трагедію "Президент" (1975) — про героїчне життя і загибель С. Альєнде. У 1956 — 63 написав ряд кіноповістей — "Олесь Чоботар", "Останній патрон" та ін. За його сценаріями поставлено на Київ. кіностудії ім. О. П. Довженка фільми "Люди моєї долини" (1961), "Новели Красного дому" (1964), "Дочка Стратіона" (1965). Впродовж усього творчого шляху З. писав новели і поезії, виступав як публіцист. Осн. твори З. перекладені багатьма мовами народів СРСР, а також болг., польс., чес., нім., рум., угор. мовами.

♦ Тв.: Твори, т. 1 — 4. К., 1983 — 84: Рос. перекл. — Родная сторона. М., 1958; Гневный Стратион. М., 1962; Лебединая стая. М., 1977; Впереди фронта. М., 1979.

■ Літ.: Сивоконь Г. Просторы романтики... — Лойко О. ...И границы жанра. "Литературная газета", 1975, 18 июня; Зарудний М. Володар чарівного коня. В кн.: Земляк В. Чарівний кінь. К., 1978; Загребельный П. Щедрость таланта. В кн.: Земляк В. Лебединая стая. — Зеленые Млыны. М., 1981; Жулинський М. "Я поведу вас у вічність" В кн.: Твори, т. 1. К., 1983; Володар чарівного коня. Спогади, статті, вірші про Василя Земляка. В кн.: Земляк В. Заповіт любові. К., 1983: Скрипник А. Повертаючись до Вавілона... "Літературна Україна", 1988, 13 жовтня.

Г. М. Сивокінь.