КОБИЛЯНСЬКА Ольга Юліанівна

КОБИЛЯ́НСЬКА Ольга Юліанівна

• КОБИЛЯНСЬКА Ольга Юліанівна

(27.XI 1863, м. Гура-Гумора на Буковині, теп. Гура-Гуморулуй, Румунія — 21.III 1942, Чернівці)

- укр. письменниця і громад.-культур. діячка. Нар. в сім'ї дрібного службовця. Разом з батьками жила в містах Сучаві і Кимполунзі (тепер Кимполунг-Молдовенеск, Румунія), с. Димці (тепер Глибоцького р-ну Чернів. обл.),з 1891 — у Чернівцях. Закінчила чотирикласну (нормальну) нім. школу, глибокі знання здобула шляхом самоосвіти.

Літ.-естетич. погляди К. формувалися, з одного боку, під впливом нім. романтично-сентим. л-ри (зокрема письменниці Є. Марлітт), з другого — реаліст. західноєвроп. (Ф. Шпільгаген, Е. П. Якобсен), а також прогрес. рос. л-ри (І. Тургенєв, Д. Писарєв, Л. Толстой та ін.), яку читала переважно в нім. перекладі. Вирішальне значення для становлення К. як письменниці реалістичного напряму мали передова укр. література (Т. Шевченко, І. Франко, М. Павлик, B. Стефаник, О. Маковей, Н. Кобринська та ін.), сусп.-культур. рух у Галичині та на Буковині, поглиблення духовного зв'язку західноукр. краю з Наддніпр. Україною. Н. Кобринська й C. Окуневська залучили К. до активної участі у жін. русі, молода письменниця почала глибше цікавитися укр. л рою, а згодом і писати укр. мовою. 1893 К. взяла участь у виданні альм. "Наша доля", вмістивши в ньому оглядову статтю про жіночий рух у країнах Європи.

Виступила одним з організаторів "Товариства руських жінок на Буковині" (1894), прочитала на відкритті т-ва програмну доповідь "Дещо про ідею жіночого руху". 1899 побувала на Наддніпрянській Україні, гостювала в Косачів на Волині, Лисенків і Старицьких у Києві, відвідала могилу Т. Шевченка у Каневі. Літ. діяльність розпочала в серед. 80-х рр. Ранні твори — здебільшого оповідання — писала нім. мовою, їхня тематика — життя нім.-рум. населення в містечках, світ особистих переживань молоді тощо ("Вона вийшла заміж", "Видиво", "Без щастя", "Гортенза, або Нарис з життя однієї дівчини", "Доля чи воля?" та ін., усі — 80-і pp.). Порушувались і морально-етичні проблеми — покликання людини, становище жінки, ставлення інтелігенції до сел. мас. І. Франко критикував оповідання К., написані в сентиментальній манері, і спрямував її на шлях реалізму. Більшість ранніх творів К. залишилася неопублікованого.

Перший твір укр. мовою — повість "Людина" — був надр. 1895 у журн. "Зоря". "Людина", а також оповідання і повісті "Він і Вона" (1895), "Царівна" (1896), "Що я любив" (1896) та ін. засвідчили непересічний талант письменниці, яка однією з перших в укр. л-рі виступила проти духовного закріпачення жінки, обстоювала її право на громад.-культурне життя. Позитивну роль у зверненні К. до соціальних проблем відіграли пропаговані русько-укр. радикальною партією ідеї, більшість з яких письменниця поділяла. В оповіданнях, нарисах, новелах "У св. Івана" (1895), "Банк рустикальний" (1895), "На полях" (1898), "За готар" (1903) та ін. відображено розорення селянства, його безправ'я, темноту, забобонність. Мала проза К., зібрана в книжках "Природа" (1895), "Некультурна" (1897), "Покора" (1899), "До світа" (1903) та ін., позначена багатством життєвих спостережень автора, точністю соціально-психол. характеристик персонажів, художнім новаторством. Реальні сцени з нар. життя супроводжуються ліричними відступами, музичними інтонаціями, що надає новелістиці К. своєрідного забарвлення. Для багатьох новел і оповідань К. характерні поетизація духовних поривань багатих людських натур, розкриття світу природи, органічно пов'язаного з життям людини ("Некультурна", "Битва" та ін.). У малій прозі кін. 90-х — поч. 900-х pp. яскраво виявилися нові, неоромантичні тенденції, що відповідали худож. пошукам того часу у світовій л-рі. На цьому шляху письменницю підтримали І. Франко, Леся Українка, Микола Євшан та ін. Одним з кращих творів про село не лише в укр., а й світовій л-рі стала соціально-психол. повість "Земля" (1902). Поклавши в її основу дійсні факти, письменниця створила глибоко індивідуалізовані образи трудівників села, усім своїм єством пов'язаних із землею-годувальницею. Повістю "Земля" К. засвідчила свою пристрасну любов до селянина, проникливе розуміння його психології. На думку І. Франка, повість, крім високої літ. цінності, "матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу...". Торкнувшись морально-етичних проблем життя інтелігенції у таких новелах, як "Impromtu fantasie" (1895), К. продовжує розробляти їх в "Аристократці" (1898), створює цілісні образи жінок-інтелігенток в оповіданні "Valse mélancholique" (1898). Згодом вона повертається до цієї теми в повістях "Ніоба", "Через кладку" (обидві — 1905), "За ситуаціями" (1913). Змальовуючи образи інтелігенток, які прагнуть піднятися над буденним середовищем, письменниця протестувала проти беззмістовного існування. Нові риси свого таланту виявляє К. в лірично-романтичній повісті "В неділю рано зілля копала..." (1909), написаній за мотивами нар. пісні "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці". В ідейно-худож. концепції твору природно співіснують реалістичне і романтичне начала. Письменниця уникла мелодраматизму, створивши життєво переконливі образи персонажів. Повість належить до визначних явиш нової укр. прози поч. 20 ст. У творчості К. знайшли відображення події 1-ї світової війни й рум.-боярської окупації Пн. Буковини. Вона написала глибоко правдиві, сповнені драматич. звучання антивоєнні оповідання, нариси, новели — "Лист засудженого вояка до своєї жінки", "Назустріч долі", "Юда" (усі — 1917), "Сниться" (1922), "Зійшов з розуму" (1923), які увійшли до зб. "Але Господь мовчить..." (1927). Одним з кращих творів К. повоєнного часу є оповідання "Вовчиха" (1923), яке перегукується з повістю "Земля". В ньому майстерно розкрито негативний вплив приватновласницької психології на селянство, водночас — високі, благородні почуття, що живуть у душі чесних і працелюбних людей.

У романі "Апостол черні" (опубл. 1926) на широкому суспільно-культурному тлі К. порушує проблему інтелігенції і народу, з симпатією змальовує образи представників духівництва. У 20 — 30-х pp. друкує оповідання "Лісова мати", "Сниться...", обидва — 1917; "Василка", 1922; "Пресвятая Богородиця, помилуй нас!", 1928; "Не смійтесь", 1933, в яких відчувається вплив символізму й містики. Сюжетами деяких творів стають кримінальні злочини, зумовлені не так соціальними причинами, як патологічними відхиленнями в психіці людини (новели "Огрівай, сонце...", "Але Господь мовчить...", обидві — 1927). В умовах соціального і нац. поневолення Буковини, переслідувань з боку рум. окупантів К. як письменниця і громадянка займала прогрес. позиції, відчувала кровну спорідненість з своїм народом. Вона спілкувалася з передовою студ. молоддю, що гуртувалася навколо чернів. журн. "Промінь", мала зв'язки з львів. прогрес. журн. "Нові шляхи". В Харкові та ін. містах видавалося багато творів письменниці. 1927 з нагоди 40-річчя літ. праці К. уряд Рад. України призначив їй пенсію. Радо привітала К. визволення Пн. Буковини і возз'єднання її з Рад. Україною, включилася в культур. життя. Широко і врочисто вшановано було творчу діяльність письменниці. 1940 її прийнято до СПУ. К. активно виступає з публіцистич. статтями — "Цвіт культури розвивається", "Пісня свободи" (обидві — 1940), "Слово про буковинську жінку" (1941), "Здобутого щастя не віддамо нікому!" (1942) та ін. Залишила спогади про І. Франка ("Великий Каменяр", 1941), Х. О. Алчевську ("Моїй „меві"", 1933), М. Коцюбинського ("Дещо з моїх споминів про М. М. Коцюбинського", 1943). К. — визначний представник нової соціально-психол. школи в укр. л-рі кін. 19 — поч. 20 ст. Прозаїк-новатор, вона збагатила реалістичні худож.-психол. засоби у змалюванні життя народу, зокрема інтелігенції. Письменниця розширила інтернац. обрії укр. прози, сприяла виходу рідної л-ри на світовий рівень. Твори К. видавалися багатьма мовами СРСР, світу, інсценізувалися ("Земля", "В неділю рано зілля копала...", "Вовчиха" йдуть у Чернів. укр. музично-драм. театрі ім. О. Кобилянської, "Меланхолійний вальс" — у Львів. укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької), екранізувалися ("Земля", Київ. кіностудія ім. О. П. Довженка, 1954).

1944 відкрито Кобилянської О. Ю. музей у Чернівцях, у с. Димці з 1973 діє його філіал — Музей-садиба К. 1980 у Чернівцях установлено пам'ятник К. Іл. див. на окр. аркуші с. 432 — 433.

♦ Тв.: Твори, т. 1 — 9. Х., 1927 — 29; Твори, т. 1 — 5. К., 1962 — 63; Слова зворушеного серця. К., 1982; Твори т. 1 — 2. К., 1983; Твори, т. 1 — 2. К., 1988; Повісті. Оповідання. Новели. К., 1988; Рос. перекл. — Избранное. М., 1953; Земля. М., 1959; "В воскресенье утром рано зелье копала...". К., 1986.

■ Літ.: За красою. Альманах в честь Ольги Кобилянської. Чернівці, 1905; Ольга Кобилянська. Альманах у пам'ятку її сороклітньої письменницької діяльності (1887 — 1927). Чернівці. 1928; Ольга Кобилянська. Статті і матеріали. Чернівці, 1958; Ольга Кобилянська в критиці та спогадах. К., 1963; Бабишкін О. Ольга Кобилянська. Львів, 1963; Томашук Н. О. Ольга Кобилянська. К., 1969; Панчук Е. М. Гірська орлиця. Ужгород, 1976; Денисюк І. О. Розвиток української малої прози XIX — поч. XX ст. К., 1981; Вознюк В. О. Про Ольгу Кобилянську. Нові матеріали. Роздуми. Знахідки. К., 1983; Гундорова Т. І. Неоромантичні тенденції творчості О. Кобилянської. "Радянське літературознавство", 1988, № 11; Погребенник Ф. П. Ольга Кобилянська. К., 1988; Кущ О. П. Ольга Кобилянська. Бібліографічний покажчик. К., 1960.

Ф. П. Погребенник.