КОБРИНСЬКА Наталія Іванівна
КОБРИ́НСЬКА Наталія Іванівна
• КОБРИНСЬКА Наталія Іванівна
(дівоче прізв. — Озаркевич)
(псевд. і крипт. — Н. К., Наталія з Озаркевичів, К., Заркевич О., Струтинська Анна та ін.; 8.VI 1855, с. Белелуя, тепер Снятинського р-ну Івано-Франк. обл. — 22.I 1920, м. Болехів тієї ж обл.)
- укр. письменниця і громад. діячка. З сім'ї священика, депутата австр. парламенту. Одержала домашню освіту. Жила в Белелуї, Станіславі (тепер Івано-Франківськ), Львові, Болехові. 1899 відвідала Київ, де познайомилася з багатьма письменниками й діячами укр. культури. Становленню демокр. поглядів К., посиленню інтересу письменниці до сусп. питань сприяло її знайомство з працями К. Маркса і Ф. Енгельса, англ. соціолога-позитивіста Г. Т. Бокля, франц. філософа-позитивіста Ж. Е. Ренана, нім. біолога-еволюціоніста Е. Геккеля. У 80 — 90-х pp. була одним з організаторів феміністичного руху на Зх. Україні. Організувала 1884 у Станіславі "Товариство руських женщин". За її участю вийшли жіночі альманахи "Перший вінок" (1887), який привітали І. Франко і М. Павлик, та "Наша доля" (1893 — 96, три випуски). На формування естетичних і худож. поглядів К. особливий вплив справили І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький.
Друкувалася з 1883: перші оповідання — "Пані Шумінська" (пізніша назва "Дух часу") та "Задля кусника хліба". Осн. збірки — "Дух часу" (1898), "Казки" (1904), "„Ядзя і Катруся" і інші оповідання" (1904). У творах відобразила трагізм жін. долі, її залежність від станової моралі, реалістично показала два непримиренні світи — життя зубожілого галиц. села і багатого панського двору оповідання "Ядзя і Катруся", 1893), пробудження почуття нар. самосвідомості (оповідання "Виборець", 1891), поетизувала духовне багатство і цілісність нар. характеру ("Перша вчителька", 1900), критикувала "буржуазні інстинкти" ліберальної інтелігенції ("Суддя", 1887, та ін.). К. розвивала традиції психологізму і соціологізму школи І. Франка, а водночас виявляла нахил до етногр.-побут. змалювання характерів і обставин. Порушивши проблему "мислячого чоловіка", суспільно-психол. аналізу нових типів характерів у л-рі, К. прилучилася до процесу розвитку реалістич. напряму, який теоретично і практично здійснювало покоління, назване і. Франком "Молодою Україною". Особливе значення творчості письменниці І. Франко вбачав у правдивому відтворенні життя селянки і жінки з середніх верств — з галиц. інтелігенції (див. Зібр. тв., т. 41. К., 1984, с. 159). Характер худож. творчості К. визначала єдність соціально-аналітич. і публіцистично-виховного аспектів реалістич. відображення. В кін. 90-х — на поч. 900-х pp. K. на основі романтизації фольклорно-міфол. образів і мотивів нар. демонології створила ряд оповідань — "Судільниці" (1894, ін. назва — "Відьма"), "Чортище" (ін. назва — "Чудовище"), "Рожа" (обидва — 1898), "Простибіг" та ін., об'єднаних у зб. "Казки" (1904). У творах цього періоду письменниця вдавалась до аналізу складних морально-психол. настроїв, новітнього світовідчування. На деяких творах позначилося захоплення К. експериментаторством у дусі символізму і містицизму (оповідання "Блудний метеор", "Омен", обидва — 1899; "Психограми", "Руки", "Відцвітає", усі — 1903). В оповіданнях, що з'явилися як відгук на події часів 1-ї світової війни ("Кінь", "Полишений", "Свічка горить", усі — 1915; "На цвинтарі", "Каліка", обидва — 1916 — 17), показала трагізм братовбивчої різні, страждання народу, зробила глибокий психол. аналіз окр. характерів. Прихильно зустріла Жовтн. революцію (казка "Брати", 1917). У літ.-крит. і публіцистич. виступах дала зразок соціологічного підходу до вивчення сусп., нац. і осв. становища жінки ("Руське жіноцтво в Галичині в наших часах", "Про первісну ціль Товариства руських жінок", обидва — 1887), висловила ряд слушних міркувань з естетич. проблем реалізму, думки про розвиток літ. і мист. течій та напрямів, істор.-літ. процес кін. 19 — поч. 20 ст. ["„Не ходи, Грицю, на вечорниці" (драма Старицького і народна пісня)", 1911; "Ніцшеанські мотиви", 1907]. Була добре обізнана з західноєвроп., зокрема сканд., л-рою (статті "Про „Нору" Ібсена", 1900; "Август Стріндберг", 1901). В ряді статей зверталася до актуальних питань розвитку новітньої естет. думки — "Символізм в народній пісні". 1905, та ін.
♦ Тв.: Казки. Чернівці, 1904; Оповідання. Х., 1929; Вибрані твори. К., 1958; Вибрані твори. К., 1980; [Твори]. В кн.: Українська новелістика кінця XIX — початку XX ст. К., 1989.
■ Літ.: Першому українському борцеві за права жінки. Львів, 1921; Дучимінська О. О. Наталія Кобринська як феміністка. Коломия, 1934; Возняк М. Як дійшло до першого жіночого альманаха. Львів, 1937; Лукіянович Д. Два документи до життєпису Наталії Озаркевич-Кобринської. Львів, 1939; Кріль К. А. Листування Н. Кобринської з Нечуєм-Левицьким та Борисом Грінченком. "Українське літературознавство", 1970. № 10; Кріль К. А., Денисюк І. О. Наталія Кобринська: штрихи до портрета. "Радянське літературознавство", 1980, № 6; Дрофань Л. А. Для спільного добра. "Українська мова і література в школі". 1985 № 6; Кравченко Уляна. Наталя Кобринська. До 10-річчя з дня смерті. "Слово і час", 1990. № 3; Баб'як П. Г. Наталія Кобринська. Бібліографічний покажчик. Львів, 1967.
Т. І. Гундорова.