КОРОЛЕНКО Володимир Галактіонович

• КОРОЛЕНКО Володимир Галактіонович

[15 (27).VII 1853, Житомир — 25.XII 1921, Полтава]

- рос. письменник, публіцист, громад. діяч. Нар. в укр. сім'ї, батько був повіт. суддею. 1900 обраний почесним академіком Петерб. АН, але 1902 відмовився від цього звання на знак протесту проти незаконної відміни виборів О. М. Горького до Академії. 1918 К. було поновлено в Академії. Дитячі та юнацькі роки провів у Житомирі і Рівному. Навч. 1871 — 74 у Петерб. технол. ін-ті, 1874 — 76 у Петрівській землероб. та лісовій академії (Москва), 1876 за подання колективного студ. протесту виключений з академії і висланий у Кронштадт під нагляд поліції. 1877 — 79 навчався в Гірничому ін-ті (Петербург). 1879 арештований за підозрою у зв'язках з революціонерами і засланий спочатку у В'ятську губ., пізніше у Перм. 1881 за відмову присягнути цареві Олександру III K. вислано до Якутії, де він пробув 3 роки. Після повернення з заслання жив у Нижньому Новгороді та Петербурзі. З 1896 — один з керівників, 1904 — 18 (з перервами) — відп. редактор журн. "Русское богатство". З 1900 жив у Полтаві. Друкуватися почав 1879 (оповідання "Епізоди з життя шукача"). У перших оповіданнях та нарисах К. прагнув показати, як у середовищі трудового народу пробуджується почуття протесту і віра в торжество правди й справедливості ("Яшко", 1880; "Убивець", 1885; "Сон Макара", 1885, та ін.). Враження і спостереження К. періоду заслання відбилися в його "сибірському" циклі творів ("Соколинець", "Федір Безпритульний", обидва — 1885; "Черкес", 1888). Образи революціонерів-народників подано в оповіданнях "Чудна" (1880, опубл. 1905) та "Художник Алимов" (1896). Проблема взаємин народу та інтелігенції посідає центр. місце в оповіданнях "За іконою" (1887), "На затемненні" (1887 — 92), "У пустинних місцях" (1890), "Марусина заїмка" (1899, 2-а ред. 1903), "Государеві ямщики" (1900 — 01). Романтич. пафосом пройняті оповідання "Ліс шумить" (1886), "Ат-Даван" (1892), "Мить", "Вогники" (обидва — 1901), в яких поетизується стихійне поривання людини до свободи, добра, правди й справедливості. Актуальні проблеми нар. життя К. порушив у соціально-побут. нарисах (збірки "Побутові нариси", 1896; "Павловські нариси", 1890; "У козаків". 1901; "Наші на Дунаї", 1909; "Турчин і ми", 1913), оповіданні "У хмарний день" (1896), повісті "Не страшне" (1901 — 03) та ін. В оповіданні "Без язика" (1895) йдеться про пригоди укр. селян-емігрантів в Америці, створено образ стихійного правдошукача, утверджується ідея людської єдності та солідарності трудівників. Широка картина соціально-істор. життя країни, ідейна і духовна атмосфера, розгортання революц. руху в країні відтворені в мемуарах "Історія мого сучасника" (1906 — 21; повністю опубл. 1922), де синтезовано ідеї й тенденції худож. та публіцистич. творчості К. Стилю К. притаманні тонкий ліризм, психологізм, музичність оповіді, ясність мови і пластичність образів, інколи — публіцистична патетика. Письменник звертається до таких засобів худож. виразності, як символічна образність, алегорія, використовує романтичну поетику. Важливе громад.-політ. значення мала творчість К.-публіциста. Він написав бл. 700 статей, нарисів тощо. У циклі нарисів "У голодний рік" (1892 — 93) показано голод селянства як породження антинар. самодерж. ладу. Великий громад. резонанс мали виступи К. на захист гідності народів в Росії, проти виявів шовінізму та антисемітизму (цикл публіцистичних статей "Мултанське жертвоприношення", 1895; нарис "Будинок № 13", 1905; цикл статей "Справа Бейліса", 1913, та ін.). Гнівно засудив розправу самодержавства над укр. селянством (цикл статей "Сорочинська трагедія", 1907), таврував нелюдську жорстокість царської адміністрації, потворну суть військ. судової машини ("Побутове явище", "Риси військового правосуддя", обидві — 1910, та ін.). Враження від подій 1-ї світової війни відбилися в оповіданні "Полонені" та брошурі "Війна, вітчизна і людство" (1917). К. вітав повалення самодержавства, сприйняв Жовтневу революцію як закономірну істор. подію, проте не визнавав диктатури пролетаріату. Живучи у Полтаві в роки громадян. війни, рішуче виступав проти терору й насильства, засуджував розпалювання міжнаціональної ворожнечі, таврував великодержавний шовінізм, послідовно відстоював гуманістичні ідеали, застерігав проти нехтування елементарними законами сусп. життя. Громад. позиція та настрої К. цього часу відбилися в "Листах до А. В. Луначарського" (1920, опубл. 1922) і "Листах з Полтави" (1921), нарисах "Землі, землі!" (1922). К. належать літ.-крит. праці, статті й спогади про М. Гоголя, Л. Толстого, Г. Успенського, А. Чехова та ін. Життя і творчість К. тісно пов'язані з Україною, укр. культурою і л-рою. Письменник підтримував товариські стосунки з Панасом Мирним, М. Кропивницьким. І. Карпенком-Карим, М. Коцюбинським, X, Алчевською, Г. Хоткевичем та ін. Сприяв публікації поезій П. Грабовського і його перекладу поеми "Шильйонський в'язень" Дж. Байрона в журн. "Зоря". Укр. тема посідає значне місце в оповіданнях "Ліс шумить". "Сліпий музикант", "У поганому товаристві", "Без язика", "Історія мого сучасника" та ін. Принциповий прибічник єднання укр. і рос народів, К. виступав на захист укр. селян, боронив право укр. народу на вільний розвиток своєї культури, мови і л-ри, гнівно таврував реакційну політику царського самодержавства (статті "Котляревський і Мазепа", "Віра батьків", обидві — 1916, та ін.), сприяв популяризації творів укр. письменства в Росії, друкуючи в журн. "Русское богатство" переклади оповідань М. Коцюбинського, істор.-літ. та літературно-критичні матеріали, присвячені Т. Шевченкові та ін. укр. письменникам. Твори К. користувалися широкою популярністю на Україні. Окремі з них переклали В. Маслов-Стоков, В. Щурат, О. і Г. Коваленки, М. Обачний, В. Сімович, II. Дятлов, І. Сенченко, A. Хуторян, О. Іваненко, й. Багмут та ін. 1928 відкрито Короленка В. Г. музей у Полтаві, 1973 — Короленка В. Г. музей у Житомирі. 1990 СПУ встановила літ. премію ім. В. Г. Короленка за кращий твір, написаний російськомовними літераторами України. Іл. див. на окр. аркуші, с. 432 — 433.

♦ Тв.: Полное собрание сочинений, т. 1 — 50. Х., 1922 — 29; Собрание сочинений, т. 1 — 10. М., 1953 — 56; Собрание сочинений, т. 1 — 6. М., 1971; Письма к Луначарскому. "Новый мир", 1988, № 10; Война пером. М., 1988; Дети подземелья. М., 1988; Избранные произведения. М., 1988; Воспоминания. Статьи. Письма М., 1988; "Если возможен еще выход для России, то он только в одном; в возвращении к свободе". "Родина", 1989, № 3; Укр. перекл. — Твори, т. 1 — 3. К., 1923; Твори, т. 1 — 4. К., 1953 — 54; Оповідання. К., 1976.

■ Літ.: Батюшков Ф. Д. В. Г. Короленко как человек и писатель. М., 1922; Памяти В. Г. Короленко. М., 1922; Крутікова Н Є. В. Г. Короленко та українська література. К., 1955; Малий П. В. Г. Короленко й Україна. Львів, 1958; Малий П. Україна в публіцистиці B. Г. Короленка. К., 1958; Кулик Л. С. Короленко — художник слова. К., 1960; В. Г. Короленко в воспоминаниях современников. М., 1962; Миронов Г Короленко. М., 1962; Донской Я. Е. В. Г. Короленко. Очерк полтавского периода жизни и деятельности писателя. 1900 — 1921 гг. Х., 1963; Короленко С. В. Книга об отце. Ижевск, 1968; Бялый Г. А. В. Г. Короленко. Л., 1983; Ігнатенко Г. Володимир Короленко. К., 1986; Воронский А. К. В. Г. Короленко. В кн.: Воронский А. К. Искусство видеть мир. М., 1987; В. Г. Короленко и русская литература. Пермь, 1987; Петропавловская Н. Д. "В нас входят другие и мы входим в других...". М., 1988; Хинкулов Л. Книги жизни (В. Г. Короленко). В кн.: Хинкулов Л. Золотые ворота Києва. К., 1988; Бойко І. З. Короленко і Україна. Бібліографічний покажчик. К., 1957.

І. Д. Бажинов.