КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Іван Петрович

КОТЛЯРЕ́ВСЬКИЙ Іван Петрович

• КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Іван Петрович

[29.VIII (9.IX) 1769, Полтава — 29.Х (10.XI) 1838, там же]

- укр. письменник, театр. і громад. діяч, перший класик нової укр. л-ри. Нар. в сім'ї канцеляриста міського магістрату. Навч. 1780 — 89 в духовній семінарії (Полтава). В 1789 — 93 — чиновник Новорос. канцелярії (Полтава), 1793 — 96 — домашній учитель у поміщ. маєтках Золотоніського повіту, 1796 — 1808 перебував на військ. службі, учасник рос.-тур. війни 1806 — 12. Вийшовши в чині капітана у відставку, працював з 1810 куратором Будинку виховання дітей бідних дворян у Полтаві. Під час Вітчизн. війни 1812 сформував 5-й козачий полк. Один з організаторів Полтав. профес. театру, 1818 — 21 — його худож. керівник. У цей час К. познайомився з М. Щепкіним і разом з М. Рєпніним та ін. сприяв викупу актора з кріпацтва. 1818 вступив до масонської ложі "Любов до істини" у Полтаві. Того ж року його обрано членом. Харків. Т-ва прихильників вишуканої словесності, 1821 — почес. членом петерб. Вільного товариства любителів російської словесності. В 1819 — 30 К. — скарбник і книгохранитель полтав. відділення Рос. біблійного т-ва (1823 — 38 працював над перекладом рос. мовою уривків з 30-томної праці Дюкена "Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року..."); 1827 — 35 — попечитель полтав. богоугодних закладів.

Літ. діяльність почав бл. 1794 переробкою в бурлескному (див. Бурлеск) стилі "Енеїди" Вергілія. 1798 коштом укр. культур.-осв. діяча М. Парпури без відома автора виходить у Петербурзі "Малороссийская Енеида в трех частях" (на титульному аркуші — "Енеида на малороссійскій язык перелиціованная И. Котляревским") з присвятою "любителям малороссийской словесности". Друге видання перших трьох частин здійснене 1808 у Петербурзі. 1809 поема, виправлена і доп. автором четвертою частиною, виходить під назвою "Виргилієва Энеида, на малороссійскій язык переложенная И. Котляревским". 1822 — 23 у журн. "Соревнователь просвещения и благотворения" (ч. 17, кн. 1; ч. 24, кн. 11) надр. два уривки з п'ятої частини "Енеїди"; уривок з шостої частини опубл. у Харків. альм. "Утренняя звезда" (1833, кн. 2). Повністю поема вийшла у Харкові 1842.

"Енеїда" — перший твір нової укр. л-ри, який на матеріалі сусп. життя України 2-ї пол. 18 — поч. 19 ст. представив світові укр. народ з його історією, мовою, звичаями, віруваннями, традиц. побутом, етичними й естет. поглядами. Поема є високоінтегрованою ідейно-худож. системою, в якій поєднуються міфологія, елементи антич. л-ри, нар. сміхова культура, фольклор. бурлеск, класицизм і просвітит. реалізм. Травестуючи (див. Травестія) епопею Вергілія, К. зберігає її фабульно-сюжетну основу, гуманіст. пафос та в образах представників укр. народу утверджує дух бойового товариства, мужність і патріотизм. Написану за класич. нормами і принципами героїко-патетичну "Енеїду" Вергілія, персонажі якої виступають як символи римського благочестя й вірності громадянському обов'язкові, пасивними виконавцями волі богів, К перетворює на ірої-комічну поему, простонар. "казку", розраховану на сприйняття найширшими читацькими.колами. "Профанація" антич. міфа у К. виявляється не тільки у зниженні богів і героїв, у розгортанні суто побутового плану, а й у появі істор. мислення (від згадок про істор. події до розуміння істор. розвитку суспільства). Таке переосмислення антич. сюжету свідчило про появу в укр. л-рі нового типу худож. бачення, якому притаманні проблематика, ідеї і погляди на життя, типи й ситуації, що виникли на матеріалі, взятому письменником з нац. історії і дійсності. Письменник увів у л-ру героя, відомого з укр. фольклору, бурлескно-пародійних творів, інтермедій, який уособлює незнищенний життєвий дух, енергію і витривалість нар. мас. "Цей людський світ — апофеоз тілесності, надзвичайної витривалості, здоров'я, що вихлюпується через край, повнокров'я. Це пройдисвіти, розбишаки, волоцюги — і в той же час лицарі, герої, титани... Спробуйте позмагатися з таким народом!.." (Білецький О. І. Зібр. праць, т. 2. К., 1965, с. 118). Поема К. у жартівливій формі по суті утверджувала серйозний підхід до сусп. життя укр. народу; автор намагався віднайти гармонію між традиціями "природного" нац. буття і держ. порядками, що запанували в Україні з кін. 18 ст., між народом і державою, між особистістю і суспільством, між окремим і загальним. Критикуючи соціальні й загальнолюдські вади, занепад моральності в суспільстві, К. у ряді випадків підноситься до сатир. висміювання панівних верхів та проголошує просвітит. ідею про морально-етичне самовдосконалення людини, підпорядкування її загальній справі, про гуманізацію всіх сфер сусп. буття. "Енеїда" відзначається діалект. єдністю прекрасного і потворного, "низького" і "високого", комічного і трагічного та героїчного, що не руйнує цілісності її бурлескно-гумор: стилю. Персонажі поеми залежно від ситуації виявляють часто різні риси своєї натури (на перший погляд протилежні, суперечливі). І хоч це чергування суперечливих рис має ще в поемі лінійний характер, амбівалентна природа сміху К. поглиблює розуміння сутності явищ, параметрів людської натури, що в перспективі відкривало укр. л-рі можливості для створення різноманітних людських характерів. "Енеїда" К. близька до бурлескно-травестійних творів — "Вергілій переодягнений" П. Скаррона, "Вергіліева „Енеїда", або Життя й пригоди благочестивого героя Енея" А. Блюмауера, "Перелицьована Вергілієва „Енеїда"" М. Осипова й О. Кстельницького, перебуває в одному типологічному ряду з такими європ. творами гуманіст. л-ри, як "Декамерон" Дж. Боккаччо, "Моргайте" Л. Пульчі, нац. комічними епосами епохи Просвітительства ("Мишоїда" і "Монахомахія" І. Красіцького, "Девін" С. Гневковського, "Боротьба мишей і жаб" М. Чоконаї-Вітеза та ін.). Твір близький до рицарського роману і крутійського роману: "Роман про Енея", "Роман про Трою", романи т. з. бретонського циклу Кретьєна де Труа. "Енеїда" позначена синкретизмом рис, що належать різним періодам розвитку поеми як жанру: зображення "героїчного стану світу" (Г. В. Ф. Гегель), посилення інтересу до морально-філос. проблем, морального самовизначення особистості, романічно-новелістичний тип сюжету. Вплив просвітит. ідей виявився в поемі в раціоналіст. підпорядкуванні особистих інтересів загальнодержавним, в активності автор. позиції (відступи дидактично-оціночного характеру). Як ірої-комічна бурлескна поема "Енеїда" разом з тим руйнувала зсередини нормативну класицистичну поетику. Віршова структура "Енеїди" була новаторською, утверджувала в укр. л-рі силабо-тонічне віршування; талановито модифікуючи чотиристопний ямб, К. надав йому виняткової виразності і пластичності. Синтаксис поеми містить традиц. риси укр. книжної поетики 18 ст. "Енеїда" К. мала популяризаторів та наслідувачів не лише в Україні. Під її впливом з'явилася білорус. бурлескно-травест. "Енеїда навиворіт". Про ідейно-худож. єдність творчої спадщини К. свідчить його бурлескно-гумор. ода "Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну" (1804; опубл. 1849 у журн. "Пчола", № 16). Зберігаючи риси традиц. класицистичної оди (проблематика, "високий" об'єкт зображення, десятирядкова строфа тощо), вона разом з тим є типовим бурлескним твором, в якому "низьким" стилем утверджується висока ідея служіння особистості "общому добру". У "Пісні..." крізь панегіричний шар пробиваються елементи критики панства, яке загарбало козацькі землі, та тогочас. судочинства. Автор тут уперше в укр. поезії вжив чотиристопний хорей. Інтерес К. до антич. спадщини засвідчує і переклад (з вільного франц. перекладу Н. Буало) вірша давньогрец. поетеси Сапфо "Ода Сафо" (здійснений рос. мовою 1817; опубл. у зб. "Молодик", 1844). Звернення до Сапфо у К. ймовірно було зв'язане з появою в укр. л-рі преромантичних віянь (див. Преромантизм).

1818 К. написав для полтав. театру п'єси "Наталка Полтавка" (опубл. в альм. "Украинский сборник", 1838, кн. 1) і "Москаль-чарівник" (опубл. там же, 1841, кн. 2), якими започаткував нову укр. драматургію. У них К. вивів на сцену представників простого народу як героїв, достойних поваги і наслідування. Письменник прагнув показати типові нац. риси характеру в типових нац. обставинах. В основу характеристики персонажів він кладе нар. етичні й естет. уявлення й ідеали, де мірою прекрасного є працьовитість, природний розум, душевна доброта, почуття власної гідності. "Наталка Полтавка" на сцені тогочасного театру була найбільш репертуарною п'єсою. 1898, характеризуючи 80-річчя сценічного життя "Наталки Полтавки", І. Карпенко-Карий назвав її "праматір'ю українського народного театру", "зразком народної поезії в драматичній формі"

[Карпенко-Карий І. (І. Тобілевич). Твори, том 3. К., 1985, стор. 275, 278]. До першої постановки "Наталки Полтавки" музику створено невід, автором; згодом музику до п'єси писали А. Й. Барсицький, А. Єдлічка, І. Ляндвер, О. Горілий, М. Васильєв-Святошенко; муз. оформлення п'єси в його нинішньому вигляді належить М. Лисенку (1889).

Провідною ідеєю водевілю "Москаль-чарівник", пов'язаного з народнопоет. джерелами, інтермедією, є утвердження природної рівності людей, позастанової цінності людської особистості, переваги морально-етич. нар. принципів над мораллю представників поміщ.-чиновницького суспільства. У п'єсі осміяно чиновників-перевертнів, які зреклися нац. мови, звичаїв, нац. моралі. Сценічну славу п'єсам "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник" забезпечив М. Щепкін, який створив ролі виборного і Чупруна. Він, за свідченням С. Т. Аксакова, "переніс на російську сцену справжню малоросійську народність, з усім її гумором і комізмом" ("Русско-украинские литературные связи". М., 1951, с. 98). К. цікавився питаннями історії України, укр. мови, записував усну нар. творчість (у зб. "Русские в своих пословицах и поговорка" І. Снєгірьова, 1831, вміщено понад 70 укр. прислів'їв і приказок, записаних письменником). Такі діячі науки, як Д. Бантиш-Каменський, М. Погодін, І. Срезневський консультувалися в нього з питань історії й етнографії.

Творчість К. не тільки явила читачам нац. світ у його цілісності, а й започаткувала в укр. л-рі принципово нові засоби худож. освоєння дійсності, відкрила цілу ідейно-худож. епоху. Тільки від часу К. укр. письменство, на думку І. Франка, "приймає характер новочасної літератури, стає чимраз відповідніше до його потреб" (Франко І. Зібр. тв., т. 38. К., 1983, с. 7). К. увів в укр. л-ру той осн. словниковий склад нар. побутової мови, яким великою мірою послугувалися укр. письменники дошевченківського періоду. Тільки "Енеїда" містить 7 тис. слів різноманітних семантичних груп: назви одягу, хатнього інтер'єру, будівель, сільськогосп. занять, нар. харчування, рослин, плодів, тварин, іншомовну лексику тощо. К. довів здатність укр. мови до творення високохудож. літератури.

Характерні для творчості К. розширення пізнавальних можливостей мистецтва, нагромадження в ньому рис реалістичності, звернення до нар. світобачення і нар. культури означали насамперед рішуче наближення л-ри до нового об'єкта зображення — народу, а відтак — і до можливості пізнання його як великої сили істор. розвитку. К. утверджує ідею нац. самобутності укр. народу, його істор. побуту, мови і звичаїв, права на самостійний розвиток. Творчість К. містить й елементи класової самосвідомості різних верств суспільства, дух нар. гуманізму, що виявляється у прагненні людини до соціальної свободи, у співвіднесенні естет. ідеалу і самої мети худож. творчості з життєвими інтересами нар. мас. Письменницька практика К. сприяла руйнуванню худож. універсалізму в укр. л-рі, переходу від ідейно-худож. обробки традиц. літ. версій до утвердження конкретно-істор. бачення дійсності, творення ориг. худож. структур, розширення проблематики і розвитку в укр. л-рі індивідуального творчого начала. "Наталка Полтавка" і фрагменти "Енеїди" перекладені лит., узб., груз., франц., португ., чес. мовами. Творчість К. досліджували в Англії, Франції, Німеччині, Італії, США, Канаді, Бразилії, Польщі, Болгарії, Югославії, Чехії, Словаччині, Угорщині. Його твори інсценізовані ("Енеїда", 1903; 1913; 1986) й екранізовані ("Москаль-чарівник" — 1909, 1911; "Наталка Полтавка" — 1911; 1936; 1978). 1898 в Україні широко відзначене 100-ліття від дня появи "Енеїди". На честь цього ювілею 1903 у Полтаві відкрито пам'ятник К. (скульптор Л. Позен). 1904 виданий зб. "На вічну пам'ять Котляревському". 1952 відкрито Котляревського І. П. музей у Полтаві, а до 200-ліття від дня народження К. (1969), що відзначалось у багатьох країнах світу, реконстр. філію музею — мемор. комплекс "Садиба І. П. Котляревського". 1973 споруджено пам'ятник К. у Києві (скульптор Г. Кальченко). Іл. див. на окремому аркуші, с. 288 — 289.

♦ Тв.: Собрание сочинений на малороссийском языке. К., 1874; Полное собрание сочинений на малороссийском языке. К. — Одесса, 1890; Повне зібрання творів, т. 1 — 2. К., 1952 — 53; Поетичні твори. Драматичні твори. Листи. К., 1982; Енеїда. К., 1988; Рос. перекл. — Энеида. М., 1953; Наталка Полтавка. В кн.: Украинская классическая комедия. М., 1954; Энеида. К., 1986; Сочинения. Л., 1986.

■ Літ.:

[Грінченко Б. Д.]. Иван Котляревский. Описание его жизни. Полтава, 1898; Житецкий П. "Энеида" Котляревского и древнейший список ее в связи с обзором малорусской литературы XVIII века. К., 1900; Ефименко А. Котляревский в исторической обстановке. В кн.: Ефименко А. Южная Русь. Очерки, исследования и заметки, т. 2. СПБ, 1905; Зеров М. Нове українське письменство, в. 1. К., 1924; Новицький М. "Енеїда" І. П. Котляревського. В кн.: Котляревський І. Вергілієва Енеїда. К., 1936; Шамрай А. Проблема реалізму в "Енеїді" І. П. Котляревського. В кн.: Котляревський І. Повне зібрання творів, т. 1. К., 1952; Еремин И. П. Иван Петрович Котляревский (1769 — 1838). М., 1952; Плющ П. П. Мовні засоби гумору в "Енеїді" І. Котляревського. К., 1959; Хропко П. П. Іван Петрович Котляревський. К., 1961; Іван Котляревський у документах, спогадах, дослідженнях. К., 1969; Волинський П. К. Іван Котляревський. К., 1969; Яценко М. Т. На рубежі літературних епох. "Енеїда" Котляревського і художній прогрес в українській літературі. К., 1977; Кирилюк Є. Іван Котляревський. К., 1981; Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 41. К., 1984; Яценко М. Т. Творчество И. П. Котляревского в идейно-эстетическом контексте нового времени. В кн.: Котляревский И. Сочинения. Л., 1986; Сверстюк Є. Іван Котляревський сміється. В кн.: Україна. Наука і культура, в. 25. К., 1991; Мороз М. О. Іван Котляревський. Бібліографічний покажчик. 1798 — 1968. К., 1969.

М. Т. Сценко.