КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло Михайлович

КОЦЮБИ́НСЬКИЙ Михайло Михайлович

• КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло Михайлович

[5 (17).IX 1864, Вінниця — 12 (25).IV 1913, Чернігів]

- укр. письменник, культур. діяч. З сім'ї дрібного урядовця. Дитинство і юність письменника минули в селах і повіт. містечках Поділля. Навч. в нар. уч-щі (м. Бар), закін. 1880 Шаргородську духовну семінарію (бурсу). Цього ж року переїхав до Кам'янця-Подільського, де зблизився з групою семінаристів-народників, захопився ідеями народництва. 1882 повернувся до Вінниці, заробляв приватними уроками, поглиблював знання самоосвітою. 1884 у зв'язку із справою подільської групи "Народної волі" поліція встановила над К. таємний нагляд, під яким він перебував до кінця життя. 1890 побував у Львові, де познайомився з І. Франком та ін. діячами культури. 1891 склав іспит на нар. вчителя при Вінн. реальному уч-щі, був домашнім учителем у с. Лопатинцях, де вів осв. роботу серед селян, записував фольклор (частина опубл. у зб. "Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях" Б. Грінченка, 1895 — 99). З 1892 працював в Одес. філоксерній комісії (спочатку в Бессараб.ї, потім у Криму). 1892 — 93 К. — член нелег. громад.-культур. т-ва "Братство тарасівців". Восени 1896 тяжко захворів і 1897 залишив службу в комісії, виїхав до Житомира, де працював у редакції газ. "Волынь" (був редактором розділів "Хроніка", "Світло і тіні російського життя"). На поч. 1898 К. оселився в Чернігові, зайняв посаду діловода, а з 1900 — статистика в земській управі, згодом — зав. відділом статистичного бюро. Поринув в активну літ. і культурницьку діяльність. Зблизився з Б. Грінченком, В. Самійленком, М. Вороним, М. Чернявським, М. Могилянським. 1906 — 08 був головою черніг. "Просвіти". Збирав літ. молодь на традиц. "понеділки" (1906 — 07) і "суботи" (1911 — 12), де обговорювалися нові твори (їх відвідував і П. Тичина). Брав активну участь у впорядкуванні збірників та альманахів "Хвиля за хвилею" (1900), "Дубове листя" (1903), "З потоку життя" (1905). У зв'язку з хворобою К. кілька разів виїжджав за кордон (Німеччина, Австрія, Швейцарія, Італія). Протягом 1909 — 11 тричі бував на о. Капрі (Італія), де познайомився з М. Горьким, між письменниками зав'язалася довголітня дружба. 1911 Товариство прихильників української літератури, науки і штуки встановило К. довічну пенсію, що дало змогу письменникові залишити роботу в земстві. В кінці квітня 1913 після тривалої хвороби помер у Чернігові, похований на Болдиній горі.

Перша прозова спроба — оповідання "Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма" (1884) — не дістала схвалення. Ще два оповідання, не позбавлені дидактизму і моралізаторства ("21 грудня на Ввєдєніє", 1885, і "Дядько та тітка", 1886), за життя письменника не надруковано. Ряд творів опубл. у Львів. журналах "Дзвінок", "Правда", "Зоря": вірш "Наша хатка" (1890), нариси "Причинок до біографії Тараса Шевченка" і "Шевченкова могила", оповідання "На віру" (усі — 1891), "Ціпов'яз" (1893), "Для загального добра" (1895) та ін. Увагу сучасників, зокрема Панаса Мирного, привернули дит. оповідання: "Харитя", "Ялинка" (обидва — 1891) і "Маленький грішник" (1893). Написані в побут.-реаліст. манері, вони відзначалися тонким проникненням у світ дит. душі. У 90-х pp. K. звертається до традиційної для укр. л-ри сел. тематики, розробляючи насамперед проблеми: морально-етичні — кохання і шлюбні стосунки (повість "На віру", 1891), співчуття людини до чужого горя (оповідання "П'ятизлотник", 1892), милосердя до ворога (оповідання "Помстився", 1893); соціальні — шукання правди і справедливості (оповідання "Ціпов'яз", 1893), відмова від особистих інтересів в ім'я громадського блага (оповідання "Для загального добра", 1895); соціально-історичні — прагнення кріпаків до волі (оповідання "Дорогою ціною", 1901). К. розширює тем. обрії укр. л-ри, змальовуючи життя молдавського (оповідання "Помстився", "Пе-коптьор", 1896; образок "Відьма", 1898), татар. (нарис "В путах шайтана", 1899; акварель "На камені", 1902; оповідання "Під мінаретами", 1904); єврейського (образок "Він іде!", 1906) та польс. (оповідання "Дебют", 1909) населення України, італійців (новели "Хвала життю", "На острові", обидві — 1912), відтворює місцевий колорит і нац. характери. У творах 90-х pp. K. поступово відходить від просвітит. тенденційності та етногр.реаліст. манери письма, зосереджуючи гол. увагу на внутр. світі і почуваннях героїв. Одна з центр. тем творчості К. — інтелігенція і народ (казка "Хо", 1894; оповідання "Для загального добра", "Сміх", 1906; "В дорозі", 1907; "Подарунок на іменини", 1912, та ін.). Ця ж тема розкривається в оповіданні "Лялечка" (1902). У ньому на прикладі сільс. вчительки показано крах народницьких ілюзій, деморалізуючий вплив провінц. оточення на особистість. Тут К. торкається і проблем самотності жінки, ілюзорності її уявлень про життя. Естетизм і глибоке проникнення в психологію людини, імпресіоніст. стиль виявились в етюді "Цвіт яблуні" (1902), в якому порушено теми життя і смерті, показано переживання батька-письменника в траг. момент його життя. Підсвідомість, свідомість, самосвідомість — такі шари психіки охоплює худож. аналіз К. в цьому і багатьох інших творах. В акварелі "На камені" письменник значною мірою використовує імпресіоніс. засоби (колір і пейзаж) для зображення траг. кохання татар. жінки. Проблеми духовної свободи порушує в новелі "У грішний світ" (1904), оповіданні "Під мінаретами". Проте в деяких творах цього періоду ще відчутні елементи дидактизму. Звертаючись до тематики, пов'язаної з першою рос. революцією, К. відбивав соціально-психол. атмосферу чорносотенних погромів того часу ("Сміх", "Він іде!"), терорист. акції революціонерів (етюд "Невідомий", 1907), момент прозріння ката (оповідання "Persona grata", 1907), будні революціонера (новела "В дорозі", 1907), моральний обов'язок інтелігенції в революції ("В дорозі", "Intermezzo"), провокації поліції проти революц. молоді (нарис "Як ми їздили до криниці", 1908). К. показував людину, захоплену вихором істор. подій, ставив її у ситуацію морального і громадян. вибору. Психічний злам, що під впливом цих подій відбувався в душі героя, змінював його ціннісні орієнтації, ставав основою внутр. драми, рушійною пружиною сюжету. Зруйновану внутр. рівновагу, роздвоєння особистості інтелігента, його тугу за ідеалом К. відбив у циклі поезій у прозі "З глибини" (1903 — 04) та "Intermezzo" за допомогою символічних образів, показуючи космічні масштаби людської душі. Настрої селянства в переддень і під час першої рос. революції К. відобразив у повісті "Fata morgana" (1903 — 10). Показуючи класову диференціацію села, письменник осн. увагу зосереджує на соціальній психології селянства. Повість складається з окремих "сцен", які передають емоц. збудження селянства, революц. вибух і спад. Зображення індивідуальних характерів (особливо в 2-й частині) відходить на другий план, поступаючись місцем збірному образу маси. Автор намагається проникнути в "колективне несвідоме" — стихійні імпульси, що вириваються з надр сел. душі як реакція на багатовікове уярмлення і приниження; удосконалює імпресіоністичну техніку, доповнюючи словесний живопис звукописом і полілогом. Розширюючи коло філос.-психол. тем укр. л-ри, К. звертається до давніх культових звичаїв — оповідання "Що записано в книгу життя" (1910) та міфол. мислення — повість "Тіні забутих предків" (1911), до архетипів у свідомості селянина. Проблема переваг і негативних наслідків цивілізації, що розробляється на фольклорно-етногр. матеріалі, надає повісті виразного філос. звучання. Досліджуючи різні верстви суспільства, К. привертає увагу до інтимних, родинно-побут., соціальних питань їхнього буття (оповідання "Дебют" та ін.). Чеховські мотиви провінц. нудьги відчутні в оповіданні "Сон" (1911). Твір зачіпає характерну для К. проблему невідповідності між ілюзорним внутр. світом мрій, надій і прагнень та реальною дійсністю, рутиною сімейного життя. Малюючи родинне життя дрібного поліц. чиновника в оповіданні "Подарунок на іменини", К. показує конфлікт між батьком і малим сином, котрий не може сприйняти суспільство з його жорстокою, антигуманною мораллю. В оповіданні "Коні не винні" (1912) розкривається егоїстичне єство власника, приховане під шкаралущею ліберальних розмов про соціальну справедливість. Худож. ефект у цих творах досягається внаслідок розкриття найпотаемніших сфер підсвідомого. В ост. новелах ("Хвала життю!", "На острові"), що містять елементи неоромантизму, К. торкається діалектики життя і смерті. Новаторство К. відбилося як у стилістиці, так і у жанровій системі. "Етюд", "акварель", "образок", "нарис", "картка з щоденника", "новела" — так визначав К. жанр своїх психологічних творів, побудованих здебільшого на засадах імпресіоніст. естетики. В них зображувана дійсність переломлюється крізь призму сприйняття героя, сюжет будується на основі внутр. драми, настроєва композиція підсилюється символікою кольорів, світлотіні, картин пейзажу.

1903 К. і М. Чернявський склали відозву до письменників з закликом творчо освоювати здобутки найновішої європ. л-ри, розробляти філос.-психол. проблематику, нові худож. принципи зображення життя різних верств населення. Вона стала справжнім літ. маніфестом. Письменникові належать також публіцист., літ.-крит. статті й нариси, рецензії тощо (рецензія на вірші М. Філянського, 1906; реферат "Іван Франко", 1907, та ін.). Переклав деякі твори Г. Гейне, А. Міцкевича, Е. Ожешко, Ф. Достоєвського та ін., російською — два оповідання І. Франка. Естет. набутки К. справили вплив на П. Тичину, А. Головка, Г. Косинку, О. Довженка, Ю. Яновського, О. Гончара, Григора Тютюнника. Значна частина творів письменника перекл. багатьма мовами народів світу. Повість "Fata morgana" інсценізована, ставилася в укр. театрах (Київ. театрі ім. І. Франка, 1925; Черніг. театрі ім. Т. Г. Шевченка, 1938). Інсценізація повісті "Тіні забутих предків" здійснена 1989 в Івано-Франк. укр. муз.-драм. театрі ім. І. Франка; однойм. балет створив В. Кирейко (1960). За мотивами творів К. Київ. кіностудія ім. О. П. Довженка зняла фільми "Кривавий світанок" (1956), "Дорогою ціною" (1957), "Тіні забутих предків" (1964), "Подарунок на іменини" (1991) та ін.; Одеська студія — "Навздогін за долею" (1927, за оповіданням "Дорогою ціною"), "Фата моргана" (1931), "Коні не винні", "Пекоптьор" (обидва — 1956). У Вінниці 1927 і Чернігові 1934 засн. літ.-меморіальні музеї К. (див. Коцюбинського М. М. музей у Вінниці та Коцюбинського М. М. музей у Чернігові), тут же споруджено пам'ятники. Ім'ям К. названо смт Михайло-Коцюбинське Черніг. обл., с. Коцюбинське Київ. обл. У Вінниці 1981 встановлено обл. літ. премію імені М. Коцюбинського, якій 1992 надано статус всеукраїнської. За рішенням Всесв. Ради Миру 1964 в багатьох країнах відзначалося 100-річчя від дня народження М. Коцюбинського. Іл. див. на окремому аркуші, с. 288 — 289.

♦ Тв.: Твори, т. 1 — 6. К., 1961 — 62; Твори, т. 1 — 7. К., 1973 — 75; Твори, т. 1 — 3. К., 1979; Твори, т. 1 — 4. К., 1984 — 85; Твори, т. 1 — 2. К., 1988; Листи М. М. Коцюбинського до О. І. Аплаксіної. К., 1938; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 4. М., 1965.

■ Літ.: Твори М. М. Коцюбинського в перекладі на європейські мови. "Буковина", 1909, 25 травня; Могилянский М. Художник слова. Памяти М. М. Коцюбинского. Пг., 1915; Єфремов С. М. Коцюбинський. К., 1922; Лебідь А. М. Коцюбинський. К., 1929; Горький М. М. М. Коцюбинский. В кн.: Горький М. Собрание сочинений, т. 14. М., 1951; Иванов Л. Михаил Коцюбинский. М., 1956; Міщенко Д. Розвиток реалізму в творчості М. Коцюбинського. К., 1957; Грицюта М. Коцюбинський і народна творчість. К., 1958; Грицюта М. Михайло Коцюбинський у слов'янських літературах. К., 1964; Колесник П. Й. Коцюбинський — художник слова. К., 1964; Коцюбинська І. Спогади і розповіді про М. М. Коцюбинського. К., 1965; Куп'янський Й. Я. Літопис життя і творчості Михайла Коцюбинського. К., 1965; У вінок Михайлу Коцюбинському. К., 1967; Калениченко Н. Великий сонцепоклонник. К., 1967; М. М. Коцюбинський як громадський діяч. Документи, матеріали, публікації. К., 1968; Костенко М. Художня майстерність Михайла Коцюбинського. К., 1969; Коцюбинская И. Михаил Коцюбинский. М., 1969; Михайло Коцюбинський. Життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах. К., 1970; Погрібна Л. З. Твори М. Коцюбинського на екрані. К., 1971; Wiśniewska E. O sztuce pisarskiej Mychajła Kociubynskiego, Wrocław — Warsżawa — Kraków — Gdańsk, 1973; Черненко О. Михайло Коцюбинський — імпресіоніст: образ людини в творчості письменника. Мюнхен, 1977; Kruba E. Mychajlo Kocjubyńskyj (1864 — 1913) et la prose ukrainienne de son temps. Lille, 1982; Франко І. З остатніх десятиліть XIX в. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 41. К., 1984; Калениченко Н. Л. Михайло Коцюбинський. Нарис життя і творчості. К., 1984; Звиняцковський В. Я. Новелістика А. Цехова і М. Коцюбинського. К., 1987; Кузнецов Ю. Б. Поетика прози Михайла Коцюбинського. К., 1989; Кузнецов Ю. Б., Орлик П. І. Слідами феї Моргани: Вивчення творчості Коцюбинського в школі. К., 1990; Лепкий Б. Коцюбинський у Кракові. В кн.: Лепкий Б. Твори, т. 2. К., 1991; Мороз М. О. Михайло Коцюбинський. Бібліографічний покажчик. К., 1964; Михайло Коцюбинський. Бібліографічний покажчик. 1964 — 1988. Чернігів, 1989.

Н. Л. Калениченко, Ю. Б. Кузнецов.