КОЧЕРГА Іван Антонович

КОЧЕРГА́ Іван Антонович

• КОЧЕРГА Іван Антонович

[24.ІХ (6.Х) 1881, містечко Носівка, тепер місто Черніг. обл. — 22.XII 1952, Київ]

- укр. драматург, засл. діяч мистецтв УРСР з 1950. Нар. в сім'ї залізничника. Закін. 1903 юрид. ф-т Київ. ун-ту. Творчу діяльність розпочав 1904 як театр. критик. Перший худож. твір — драм. казка "Пісня в келиху" (1910, рос. мовою), дія якої відбувається в XV ст. К. прагне поєднати реальність і фантастику, поет. мрію і дотепну іронію, патетику романт. легенди й соковиту колоритність побут. епізодів. Інші ранні драми К. ("Цитата з книги Сіраха", "Полювання на єдинорога", "Жінка без обличчя", "Вигнанець Вагнер", "Викуп"; усі — рос. мовою) не відзначалися оригінальністю. Виняток становить п'єса "Дівчина з мишкою", яка 1914 — 15 з успіхом йшла в театрах Петербурга, Москви, Києва, Житомира, була екранізована.

За рад. часу К. писав укр. мовою (перший твір — комедія "Фея гіркого мигдалю", 1926), досягаючи успіхів у поетично-романтизованому і водночас глибоко правдивому зображенні минувшини. Змалювання соціальних антагонізмів у високохудожніх драмах К. "Алмазне жорно" (1927), "Свіччине весілля" ("Пісня про Свічку", 1930) було лише засобом для осмислення і образного відтворення вічних проблем людського життя. Послідовний прихильник багатопланового зображення людського характеру, К. прагнув показати життя в усьому його розмаїтті й складності, тому герої названих творів здебільшого — особистості неодномірні й суперечливі. Коло творчих проблем у К. чітко окреслене й стабільне — природа міжлюдських взаємин, добро і зло, любов і ненависть, вірність і зрада, обов'язок, час і простір тощо. До них драматург звертався неодноразово, прагнучи осягнути їхню глибинну сутність якомога повніше, відтворити виразніше і яскравіше. Більшість п'єс К. на сучасну тематику, які давалися письменнику нелегко, маловідомі ("Натура й культура", 1928; "Навчила доля — де шлях до волі", "Про що жито співає", 1929; "Марко в пеклі", 1930; "Ліза чекає погоди", "Павук у колгоспі", обидві — 1931; "Сусанна", 1936; "Ім'я", "Істина", обидві — 1937; "Вибір", 1938; "Нічна тривога", "Чаша", обидві — 1942; "Китайський флакон", 1944; "Екзамен з анатомії", 1946, та ін.). Але й ці, нині призабуті, п'єси містять чимало майстерно відтв. реалій описуваної доби, цікавих думок про духовні засади суспільства тощо. Деякі п'єси на сучасні теми ("Підеш — не вернешся", 1935; "Чорний вальс", 1937) мали свого часу успіх у глядача. Злободенна п'єса "Майстри часу" ("Годинникар і курка", 1933) — багатопланова, з вільною композицією, органічним поєднанням реаліст. і умовно-символічних ситуацій, драм. і комедійних сцен — була пост. у багатьох театрах країни, Чехії, Словаччини і Болгарії. Безсумнівним творчим здобутком К. слід вважати образ Ліди Званцевої. Наділена найкращими рисами (краса, жіночність, ніжність, доброта, людяність, жертовність, здатність самовіддано й вірно кохати), не раз уславлюваними й опоетизованими в ін. творах К., Ліда водночас — особистість соціально активна. Сила таких людей — в їхній єдності з народом, розумінні його потреб і сподівань. Головні ідеї драм. поеми "Ярослав Мудрий" (вперше опубл. в журн. "Українська література", 1944, № 12; 2-а редакція — 1946) — єдність Русі, істор. і держ. життєспроможність східнослов'ян. народів, самобутній характер і світ. значення їхньої культури — осмислюються в контексті проблем, які постали перед нашим народом у період завершення Вел. Вітчизн. війни й відродження країни. Окр. картини твору, розкриваючи складні перипетії міжлюдських взаємин, індивідуально-неповторні характери персонажів, драм. зіткнення їхніх інтересів, у той же час є органічною складовою осн. сюжетної лінії, в центрі якої — яскрава постать київ. князя Ярослава. Зосередившись на глибинному осягненні внутр. конфлікту Ярослава Мудрого — боротьбі двох напрямків його державницької енергії — ратного і миротворного, показавши перевагу останнього в діяльності князя, К. написав актуальну, співзвучну своїй добі п'єсу. Вперше пост. 1946 на сцені Харків. укр. драм. театру ім. Т. Г. Шевченка, "Ярослав Мудрий" був відзначений Держ. премією СРСР (1947). Ост. визначний твір К. — поема "Пророк" (1948, опубл. 1961), присвячена Т. Шевченку. Знавець світ. драматургії, К. був не тільки практиком, а й теоретиком драми (статті "Драматичний елемент у творчості Т. Г. Шевченка", "Тема патріотизму і боротьба за свободу Вітчизни в драматургії" та ін.). Іл. див. на окремому аркуші, с. 288 — 289.

♦ Тв.: Твори, т. 1 — 3. К., 1956; Радість мистецтва. К., 1973; Твори. К., 1976; Рос. перекл. — Часовщик и курица (Мастера времени). М., 1934; Песнь о Свече. М., 1935; Ярослав Мудрый. М., 1946; Исторические драмы. М., 1954.

■ Літ.: Адельгейм Є. Два драматурги. К., 1938; Старинкевич Є. Драматургія Івана Кочерги. Х., 1947; Андріанова Н. Іван Кочерга. К., 1963; Кисельов Й. Іван Кочерга. В кн.: Кисельов Й. Драматурги України. К., 1967; Кузякіна Н. Драматург Іван Кочерга. К., 1968; Голубєва З. С. Іван Кочерга. К., 1981; Дробот П. М. Вивчення творчості Івана Кочерги. К., 1981; Голубєва З. С. Співець краси людської. В кн.: Кочерга І. П'єси. К., 1990.

З. С. Голубєва.