КРИМСЬКИЙ Агатангел Юхимович (Євтимович)

КРИ́МСЬКИЙ Агатангел Юхимович (Євтимович)

• КРИМСЬКИЙ Агатангел Юхимович (Євтимович)

[псевд. — А. Хванько, Хванько Кримський, Івхимець, Панько Рогач, Мирза-Джафар та ін.; криптоніми — А. Е. К., А. К., А. Кр. та ін.; 3(15).І 1871, м. Володимир-Волинський, тепер Волин. обл. — 25.I 1942, Кустанай]

- укр. сходознавець, історик, мовознавець, літературознавець, фольклорист, етнограф, письменник, перекладач, академік АН України з 1918, засл. діяч науки України з 1940. Навч. 1881 — 84 в Острозькій (на Волині) та 1884 — 85 у 2-й Київ. гімназіях, потім у Колегії Павла Галагана (закін. 1889), де був учнем П. Житецького. Закін. 1892 Лазарев. ін-т сх. мов (Москва) і 1896 — Моск. ун-т. У 1896 — 98 перебував у наук. відрядженні в Сирії та Лівані. У 1898 — 1918 працював у Лазарев. ін-ті сх. мов (з 1900 — професор), очолював з 1901 кафедру араб. словесності, викладав історію мусульм. Сходу, араб. л-ри, семіт. мов, водночас працював у Моск. ун-ті на кафедрі рос. мови. Був секретарем Сх. комісії Моск. археол. т-ва та ред. його зб. "Древности восточные". З 1918 жив у Києві. Один з організаторів АН України, протягом 1918 — 28 — її неодмінний вчений секретар, очолював Істор.-філол. відділ до 1929. У 1921 — 29 — директор Ін-ту укр. наук. мови (з 1930 — Ін-т мовознавства) АН України. Одночасно (від 1918, з перервами) був професором Київ. ун-ту, деякий час завідував кафедрою україністики, брав участь у створенні ВУНАСу.

К. — один з найвидатніших європейських учених. Його науково-дослідницька діяльність надзвичайно багатогранна. Він вільно володів майже 60 мовами Сходу, Серед. Азії, Кавказу, Зх. Європи та ін. Зробив великий внесок у вітчизн. сходознавство. Автор монографій, підручників, статей та ін. праць (укр. і рос. мовами) з історії л-р, мов, етнографії, мист-ва, релігій народів Бл. й Серед. Сходу, Кавказу, Зх. Європи. Важливе місце в його доробку належить працям: з араб.стики — "Історія араб.в, їх халіфат, їх наступна доля і короткий нарис араб.ької літератури" (1903), "Тисяча й одна ніч" (1904), "Арабська література в нарисах і зразках" (т. 1 — 2, 1911 — 12), "Історія араб.в і араб.ької літератури, світської і духовної" (ч. 1 — 3, 1911 — 13), "Арабський збірник" (1916) та ін.; семітології — "Лекції з історії семітських мов" (в. 1 — 2, 1902 — 03), "Семітські мови й народи" (ч. 1 — 3, 1903 — 12); тюркології — "Історія Туреччини та її літератури" (т. 1 — 2, 1910 — 12), "Історія Туреччини" (1924), "Історія Туреччини та її письменства" (1927), "Тюрки, їхні мови та літератури" (в. 1 — 2, 1929 — 30; подано огляд історії мов та л-р тур., азерб., татар., казах., башк., туркм. та ін. народів); іраністики — "Історія Персії, її літератури і дервішської теософії" (т. 1 — 3, 1903 — 15), "Перський театр. звідки він узявсь і як розвивавсь" (1925) та ін. В ост. роки працював над монографією "Історія нової араб.ької літератури. XIX — початок XX ст." (опубл. 1971). Досліджував історію ісламу: праці "Мусульманство і його будучність", 1904; "Історія мусульманства", ч. 1 — 3, 1904 — 12; рецензія на "Історію ісламу від заснування до новітніх часів" А. Мюллера (1895 — 97). Написав понад 500 статей до енциклопедій Брокгауза і Єфрона, Гранат, Нового енциклопед. словника. Автор ряду монографій і численних статей про творчість араб., перс., тур. та ін. письменників

["Абан Лахикий, маніхействуючий поет. Із історії араб.ької оповідної літератури індо-перського характеру VIII — IX ст.", 1913; "Хафіз та його пісні (бл. 1300 — 1389) в його рідній Персії XIV в. та в новій Європі", 1924]. Активно досліджував питання укр. мови, л-ри, фольклору. Чимало праць присвятив розвиткові укр. літ. мови, її збагаченню й унормуванню, укр. правописові: "Практический курс для изучения малорусского языка" (1906), "Украинская грамматика для учеников высших классов гимназий и семинарий Приднепровья" (т. 1 — 2, 1907 — 08; про цю працю схвально відгукнулися О. Шахматов, І. Франко), "Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася" (1922) та ін. Брав діяльну участь у виробленні "Найголовніших правил українського правопису" (опубл. 1921), надр. ст. "Нарис історії українського правопису до 1927 р." (1929) та ін. Праці "Філологія і погодінська гіпотеза. Чи дає філологія якнайменші підстави підтримувати гіпотезу п. Погодіна і п. Соболевського про галицько-волинське походження малоросів?" (1904), "Деякі непевні критерії для діалектологічної класифікації старо-руських рукописів" (1906), "Давньокиївський говір" (1907) та ін. — про походження укр. мови, спростовують антинаук. гіпотезу Погодіна — Соболевського про неавтохтонність українців, про прихід їх на Наддніпрянщину з-за Карпат, про те, що давньокиїв. пам'ятки мають нібито великоруський характер. Вважаючи, що джерелами для вивчення історії мови є передусім ориг. пам'ятки, К. опрацював величезну їх кількість. Багато пам'яток видав як додаток до "Української граматики", а також у кн. "Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської староукраїнщини XI — XVIII вв." (1922, у співавт. з О. Шахматовим). Значну увагу приділяв лексикогр. роботі. За його ред. вийшов "Російсько-український словник" (т. 1 — 3, 1924 — 33), де використано й зібраний К. лексичний матеріал, та "Російсько-український словник правничої мови" (1926). Опубл. 1894 рецензію на "Словарь російсько-український" М. Уманця та А. Спілки (т. 1, 1893). Разом з К. Михальчуком склав "Програму для збирання особливостей малоруських говорів" (1910). Праці з укр. літературознавства — "Про лубочну українську літературу" (1893), "Про рукописи Руданського, про їх відносини між собою та про поетові листи" (з додатком двох листів Руданського до його брата, 1895), "Про підроблені пам'ятки чеської філологічної давнини" (1899), "Знадоби для життєпису Степана Руданського (1833 — 1873)" (1926, у співавт. з М. Левченком) та ін.; розвідки про Івана Вишенського, І. Котляревського, Г. Квітку-Основ'яненка, Т. Шевченка, І. Карпенка-Карого, І. Франка, М. Драгоманова, Лесю Українку, О. Кобилянську, Ю. Федьковича, М. Коцюбинського, Б. Грінченка, М. Комарова, М. Горького, П. Тичину та ін.; статті-відгуки на видання творів укр. та ін. письменників. За ред. К. виходили твори Г. Квітки-Основ'яненка, С. Руданського, І. Франка, М. Коцюбинського. К. відомий також як дослідник у галузі антропології ("Про антропологічний склад східних слов'ян", 1928); етнографії і фольклористики ("Народна пам'ять про Шевченка", 1891; "Шевченко в народних оповіданнях", "До питання про стародавні малоруські релігійні сказання", обидві — 1896); "Волосова борода. З учено-кабінетної міфології XIX віку", "Про „биліни". Російські билини старого й нового записів", "Українська етнографія в чужім опоетизуванні", "До етнографії Полісся", "До етнографії т. зв. Новоросії", "До етнографії Чернігівщини", передмова до зб. "Звенигородщина з погляду етнографічного та діалектологічного" (всі — 1928). Цікавився фольклором ін. народів (праці. "Ходжа-Насреддін і його „Жарти"", 1926), переклав укр. з англ. мови "Народні казки та вигадки" і "Арабську повість про Антара" з кн. "Народні казки та вигадки, їх мандрівки та переміни" В. А. Клоустона (опубл. 1896 з передмовою і примітками К.).

К. — автор багатьох худож. творів. Він "виявив себе високоталановитим поетом, дуже оригінальним повістярем" (Франко І. Зібр. тв., т. 41. К., 1984, с. 515). Поезії К. зібрані в кн. "Пальмове гілля" (ч. 1 — 1901, ч. 2 — 1908, ч. 3 — 1922). У перших двох частинах переважають ориг. твори, тісно пов'язані провідною ідеєю й тематикою — нерозділеного кохання лірич. героя, людини розслабленої фізично й душевно, що страждає "самотою на чужині". Все це — химерна мозаїка психол. тонких лірич. сповідей самого поета, відгомін і часу, і душевного стану автора. Подібні мотиви переважають і в варіаціях на "свої" і "чужі" теми, а також у перекладних поезіях (здебільшого зразків сх. газелей) і третьої частини збірки. Ще в дореволюц. роки К. писав ориг. прозові твори. Перша зб. оповідань "Повістки і ескізи з українського життя" (1895) побачила світ завдяки сприянню І. Франка та М. Павлика. "Бейрутські оповідання" друкувалися в журн. "Нова громада" (1906, № 6 — 8). 1905 вийшли в світ перші дві частини повісті "Андрій Лаговський" (повністю у 4-х частинах опубл. 1972). В прозі К. досить помітне тяжіння до відтворення психології героїв, здебільшого інтелігентів кін. 19 ст. з різними змінами настроїв, сповнених сумнівів і вагань тощо. В деяких оповіданнях автор порушив гострі соціальні та нац. питання.

К. плідно працював на перекладацькій ниві. Переклав рос. мовою Коран. Завдяки К. укр. читач уперше познайомився з поезіями Гафіза, Омара Хайяма, Рудакі, Сааді, Фірдоусі та ін., текстами з "Корану" (сури найдавнішого періоду), "1001 ночі", "Хамаси". Перекладав і переспівував укр. мовою твори давньої і новітньої світ. л-ри, зокрема поезії Дж. Байрона, Г. Гейне, Е. Ростана, О. Кольцова, М. Некрасова та ін. Підтримував дружні стосунки з Р. Тагором. К. був незаконно репресований 1941. Справу проти нього припинено 1957 за відсутністю складу злочину, 1960 К. повністю реабілітовано. Багатогранна спадщина К. — унікальне явище у світ. культурі. 1971 за рішенням ЮНЕСКО відзначено 100-річчя від дня народження К. Особиста наук. б-ка К. зберіг. в ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН України, рукописи — там же й в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН України та ін. 1991 АН України встановлено премію імені А. Кримського за визначні успіхи в галузі сходознавства. Першим її лауреатом став відомий сходознавець, професор Гарвард. ун-ту (США) О. Пріцак. Іл. див. на окремому аркуші, с. 288 — 289.

♦ Тв.: Твори, т. 1 — 5. К., 1972 — 74; История мусульманства, ч. 1 — 3. М., 1904 — 12; Розвідки, статті та замітки. К., 1928; История новой араб.кой литературы (XIX — начало XX века). М., 1971; Письма из Ливана (1896 — 1898). М., 1975; Низами и его современники. Баку, 1981; Т. Г. Шевченко. Неопублікована стаття. В кн.: Наука і культура. Україна, в. 23. К., 1989; Листи. "Слово і час", 1991, № 1; Звенигородщина з погляду етнографічного та діалектичного. "Народна творчість та етнографія", 1991, № 3; Автобіографія. "Народна творчість та етнографія", 1991, № 5.

■ Літ.: Гринченко Б. А. Е. Крымский как украинский писатель. "Киевская старина", 1903, № 1; Крачковский И. Академик АН УССР А. Е. Крымский. "Известия Академии наук СССР. Отделение литературы и языка", 1941, № 3; Бабишкін О. Агатангел Кримський. Літературний портрет. К., 1967; Гурницький К. І. Кримський як історик. К., 1971; Ішина Н. Агатангел Кримський. "Народна творчість та етнографія", 1971, № 1; Кочубей Ю. Агатангел Кримський. "Всесвіт", 1971, № 1; Григорович І. О. Про Агатангела Кримського. "Радянське літературознавство", 1973, № 12; А. Ю. Кримський — україніст і орієнталіст. К., 1974; Гурницкий К. И. Агафангел Ефимович Крымский. М., 1980; Лебединская Т. Н. Восток в художественных произведениях Крымского. В кн.: Письменные памятники и проблемы истории культуры народов Востока, ч. 2. М., 1981; Засенко О. Є. Агатангел Кримський (1871 — 1942). В кн.: Історія української літературної критики. К., 1988; Ільєнко І. Хватальна евакуація. За слідчою справою А. Кримського. "Літературна Україна", 1990, 25 жовтня; Веркалець М. "Ви... чоловік щирий, гарячий". Суспільнолітературні взаємини А. Кримського з М. Драгомановим. "Київ", 1990, № 10; Черніков І. Ф. Видатний український тюрколог. "Вісник Академії наук Української РСР", 1991, № 1; Рибалкін В. С. А. Ю. Кримський як араб.ст-діалектолог. "Мовознавство", 1991, № 2; Пріцак О. Про Агатангела Кримського у 120-і роковини народження. В кн.: Україна. Наука і культура, в. 25. К., 1991; Бібліографічний покажчик писаннів академіка А. Є. Кримського. К., 1926; Шубинський Й. В. Архів Агатангела Юхимовича Кримського. В кн.: Збірник фондів Відділу рукописів

[Державної публічної бібліотеки АН УРСР]. К., 1962; Деркач Н. М.

[та ін.]. А. Ю. Кримський. Бібліографічний покажчик (1889 — 1971). К., 1972.

В. Л. Микитась.