КУРБАС Лесь

КУ́РБАС Лесь

• КУРБАС Лесь

[Олександр-Зенон Степанович; 25.II 1887, м. Самбір, тепер Львів. обл. — 3.XI 1937]

- укр. режисер, актор, теоретик театру, драматург і публіцист, перекладач, нар. арт. Республіки (з 1925). Нар. в сім'ї укр. акторів С. Яновича і В. Яновичевої. 1907 — 08 і 1911 навч. на філос. ф-ті Віден. ун-ту, 1908 — 10 — у Львів. ун-ті. Викладав 1922 — 26 у Київ. та 1926 — 33 — у Харків. муз.-драм. ін-тах. Один з ініціаторів створення журналів "Театральні вісті", "Барикади театру", "Радянський театр". Засн. 1915 — 16 трупу "Тернопільські театральні вечори", 1916 — 19 — Молодий театр у Києві, 1920 — 21 — Київ. драм. театр, 1922 — 35 — театр "Березіль" (з 1935 — Харків. укр. драм. театр ім. Т. Г. Шевченка), худож. керівником якого був до 1933. Як актор створив на сценах ряду театрів образи Гонти ("Гайдамаки" Т. Шевченка), Гурмана ("Украдене щастя" І. Франка), Астрова ("Дядя Ваня"А. Чехова), Хлєстакова ("Ревізор" М. Гоголя), Едіпа ("Цар Едіп" Софокла), Макбета ("Макбет" В. Шекспіра), Збігнева ("Мазепа" Ю. Словацького) та ін.

Літ. діяльність почав новелами "В гарячці" (1906) і "Сни" (1907, опубл. 1987), насиченими протестом проти соціальної несправедливості, гноблення і кривди. К., інсценізувавши ряд поет. творів Т. Шевченка, поставив 1919 у Молодому театрі "Шевченківську виставу". Інсценізована ним 1920 поема "Гайдамаки" йшла в Першому театрі Укр. Рад. Республіки ім. Шевченка, а також в ін. театрах України, Канади (понад 150 прем'єр). К. належить ще інсценізація поезій П. Тичини з циклу "Сонячні кларнети" (1919). Вперше на укр. сцені поставив вистави за творами Лесі Українки ("У пущі", 1918), М. Куліша ("Народний Малахій", 1928; "Мина Мазайло", 1929; "Маклена Граса", 1933), Софокла ("Цар Едіп", 1918), В. Шекспіра ("Макбет", 1920), Ш. Дадіані ("Тетнульд", 1932). Будучи в'язнем Соловецького концтабору, К. здійснив тут (1936 — 37) вистави "Весілля Кречинського" О. Сухово-Кобиліна, "Аристократи" М. Погодіна, "Інтервенція" Л. Славіна, "Учень диявола" Б. Шоу та ін. Написав агітп'єси "Жовтень" (пост. 1922), "Рур" (пост. 1923), драму "Джіммі Хіггінс" (за мотивами роману Е. Сінклера, пост. 1923), "Пролог" (пост. 1927, разом з Ст. Бондарчуком).

Автор кн. "Шляхи українського театру і „Березіль"" (1927), статей "Молодий театр. Генеза — завдання — шляхи" (1917), "Театральний лист" (1918), "Нова німецька драма", "На грані (Про Молодий театр)" (обидві — 1919), "Жовтень і театр" (1923), "Естетство" (1924), "Мамонтові парадокси" (1928), "На дискусійний стіл", "Треба перемінити окуляри" (обидві — 1929), "Вузол братнього зв'язку" (1931). Переклав з нім. мови кн. "Мистецтво вмирає" В. Обюртена (1918), написав до неї вступне слово. Для театру переклав з нім. мови драми "Молодість" М Гальбе, "Войцек" Г. Бюхнера, комедію "Горе брехунові" Ф. Грільпарцера, з польс. — драму "Йоля" Ю. Жулавського, з франц. — комедію "Останній лист" В. Сарду, з норв. — вірш "Березіль" Б. Б'єрнсона. З приводу своїх літ. спроб 1906 — 07 листувався з І. Франком, 1913 брав участь у святкуванні його 40-річчя літ. та наук. діяльності (читав поезії І. Франка із зб. "Зів'яле листя"), листувався з Г. Хоткевичем, дружив з багатьма укр. письменниками (зокрема, з М Кулішем). Творча діяльність К. — епоха в укр. культурі: він сприяв піднесенню українського театру на новий, вищий щабель, прилученню української сцени до висот світ. мист-ва. Його інсценізації глибоко передають дух твору, водночас відзначаються актуальністю осмислення. К. проводив велику експериментальну і навч. роботу в театрі, виховав когорту видатних акторів і режисерів. Його творча практика позначена впливом експресіонізму і конструктивізму. На студії ВУФКУ поставив фільми: "Вендета", "Макдональд" (обидва — 1924), "Арсенальні" ("Червоний Арсенал", 1925). Незаконно репресований 1933. Реабілітований 1957. Рішенням ЮНЕСКО 1987 у світі відзначено 100-річчя від дня народження Л. Курбаса. В с. Старий Скалат Підволочиського р-ну Терноп. обл., де минули дит. і юнацькі роки митця, 1987 відкрито мемор. садибу-музей К. Портрет с. 107.

♦ Тв.: В гарячці. "Літературно-науковий вістник", 1906, кн. 34; Набринілі болем акорди. З режисерського щоденника Курбаса. "Україна", 1986, № 3; Сни. "Україна", 1987, № 9; Березіль. Із творчої спадщини. К., 1988.

■ Літ.: Курбас Лесь. Спогади сучасників. К., 1969; Тичина П. Г. Чорнобрович. "Прапор", 1970; № 1; Кузякіна Н. П'єси Миколи Куліша. К., 1970; Довбищенко Г., Лабінський М. Поема народного гніву. К., 1972; Смолич Ю. Лесь Курбас. В кн.: Смолич Ю. Про театр. К., 1977; Дейч О. Людина, яка була театром. "Жовтень", 1982, № 6; Кузякина Н. Б. Становление украинской советской режиссуры (1920 — начало 30-х гг.). Л., 1984; Бажан М. У світлі Курбаса. В кн.: Бажан М. Твори, т. 3. К., 1985; Запорожец А. В. Мастер: Воспоминание о Лесе Курбасе. В кн.: Запорожец А. В. Избранные психологические труды, т. 1. М., 1986; Бобошко Ю. М. Режисер Лесь Курбас. К., 1987; Лабінський М. У силовому полі майстра. "Вітчизна", 1987, № 2; Лесь Курбас. Статьи и воспоминания о Л. Курбасе. Литературное наследие. М., 1987; Медведик П. Курбасові весняні вечори. "Жовтень", 1987, № 4 — 5; Довбищенко Г., Лабінський М. На сцені "Гайдамаки". К., 1989; Кузякіна Н. Олександр Довженко та Лесь Курбас. "Український театр", 1989, № 6; Суровцева Н. Лесь Курбас. 1917 — 1927 — 1937. "Слово і час", 1990, № 5; Шудря М., Лабінський М. Трагедійна доля митця. Справа № 3168. "Україна", 1991, № 11 — 13; Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників, — документи. Балтимор — Торонто, 1989; Молодий театр. Генеза. Завдання. Шляхи. К., 1991; Попов А. В. Лесь Курбас (Указатель литературы за 1957 — 1987 гг.). Х., 1988.

М. Г. Лабінський.