КУЦЮК-КОЧИНСЬКИЙ Кирило Андрійович

КУЦЮ́К-КОЧИНСЬКИЙ Кирило Андрійович

• КУЦЮК-КОЧИНСЬКИЙ Кирило Андрійович

(8.VII 1910, с. Якимівці, тепер Лановецького р-ну Терноп. обл. — 29.XI 1991, Бухарест; похов. у с. Якимівцях Лановецького р-ну Терноп. обл.)

- укр. поет у Румунії. Чоловік М. Ласло-Куцюк. Закін. 1935 Львів. політех. ін-т. 1941 — 44 служив у церкві на Вінниччині. 1944 втік з ешелону укр. бранців, яких окупанти везли на каторгу до Німеччини. Оселився в Румунії. З 1944 працював інженером-будівельником у Сучавському пов.; 1968 — 75 — тех. наглядачем будівельного тресту у Бухаресті. Автор збірок "Надвечірній заспів" (1974), "Запах неба" (1977), "Вогні смеркання" (1978, двомовна: румунською — у перекл. Л. Бакиру), "Непоборна надія" (1981), "Рушник на камені" (1984), "Шумлять тополі" (1988), "Відгук віків" (1989). У Нью-Йорку окр. книгою вид. фантаст. поема в 18 піснях з прологом "Довге блукання Одіссея" (1988). У творчості К.-К. переважає мінорно-елегійна лірика. Осн. мотиви — роздуми про долю митця в суспільстві (цикл віршів "Із щоденника Павла Грабовського"), ностальгія за втраченими традиціями нар. культури ("Лотоки чародійні", "Чумацька пісня"), інтимна лірика ("Елегія", "Осіння туга"), ремінісценції з ант. л-ри ("Поліфем", "Кроки Еврідіки"). Під впливом М. Зерова серед жанрів віддає перевагу сонету. Переклав окр. вірші з рум. (Дж. Баковії, А. Мачедонського), польс. (Л. Стаффа, Ю. Словацького, Б. Лесьмяна), словен. (Ф. Прешерна), франц. (П. Елюара), італ. (С. Квазімодо), австр. (Г. фон Гофмансталя), угор. (А. Йожефа, Б. Балажа), рос. (О. Мандельштама, А. Вознесенського) та ін. л-р.

♦ Тв.: [Вірші]. В кн.: Поезія, в. 1. К., 1986; Стиснувши пам'ять серця до нестями. "Україна", 1989, № 27; [Вірші]. "Тернопіль", 1991, № 2.

■ Літ.: Ласло-Куцюк М. Засади поетики. Бухарест, 1983; Ткачук С. Кирило Куцюк-Кочинський. В кн.: Обрії. Бухарест, 1983; Погребенник Ф. Кирило Куцюк-Кочинський. В кн.: Поезія, в. 1. К., 1986; Корпанюк М. Рушник на камені. "Україна", 1989, № 27; Кушнірик І. Українське слово в Румунії. "Жовтень", 1989, № 7.

М. М. Мірошниченко.