Курдська література

Ку́рдська літерату́ра

• Курдська література

- л-ра курдів, що населяють райони Пн.-Сх. і Центр. Туреччини, Пн.-Зх. і Зх. Ірану, Пн. Іраку, Пн. Сирії та частково Вірменію, Грузію, Азербайджан і Туркменистан. Розвив. курд. мовою. Для К. Л. характерний тісний зв'язок з усною нар. творчістю і епосом, в яких оспівано почуття патріотизму курд. народу, відображено його трагічну долю (поеми "Сіабанд і Хадже", "Карр і Кулик", "Фортеця Димдим" та ін.). Найдавніша пам'ятка К. л. — написана на шкірі поема невід. автора 7 ст. — кілька вірш. рядків про невідрадні наслідки араб. загарбання. До видатних поетів раннього середньовіччя належать А. Хірарі (11 ст.), автор дивану лірич. віршів, написаних нар. мовою, а також засновник першої літ. школи Мелае Джізрі (12 ст.). К. л. створювалася трьома діалектами. Основу класич. К. л. становить поезія, написана в 11 — 18 ст. на пн.-зх. діалекті курд. мови (курманджі) в курд. феод. князівствах Бохтан, Хакярі, Бахдіанан, Бітліс (Тур. Курдистан). Набула поширення й епічна поезія: героїчні пісні й поеми любовно-романт. змісту. Теми, сюжети й худож. образи в ній взято з фольклору. Цикл поем створив поет-філософ і лірик Ф. Тайран (14 ст.). У романт. поемі "Продавець кошиків" поет М. Бате (15 ст.) висловив протест. проти соціальної нерівності. Період піднесення нац. л-ри (17 ст.) представлений творчістю основоположника нової літ. школи А. Хані, який увів у К. л. форми араб.-перс. класич. поезії (месневі, газель, касида). Його поема "Мам та Зін" є перлиною курд. поезії. У 17 — 18 ст. простежується тенденція до активної обробки сюжетів відомих епічних поем Сходу (поеми "Юсуф і Зулейха" і "Лейлі і Меджнун" Х. Бітлісі тощо).

На поч. 17 ст. на тер. Іран. Курдистану при дворі правителів курд. князівства Ардалан виникає літ. центр. Він об'єднував поетів, які писали на діалекті гурані (Ш. А. Тахті, Ю. Яск, М Бесарані та ін.). Творчість цих поетів мала переважно суфійський характер, їхньою улюбленою темою було звеличення природи й кохання. В кін. 18 — на поч. 19 ст. літ. центр перемістився в Пн.-Зх. Іран і Пн. Ірак, літ. мовою став пд.-сх. діалект (сорані, мукрі). Зразки патріот. поезії створили в 19 ст. Налі, Курді та ін. Їхні вірші пройняті тугою за втраченою незалежністю курдів, звеличенням героїчного минулого. Визначним явищем К. л. 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст. є творчість основоположника демокр. поезії Х. Кадирі Койі, який наповнив жанр касиди громадян. звучанням. У К. л. поч. 20 ст. вирізняється соціальна тематика, дужчають патріот. мотиви, вдосконалюється літ. мова як єдина для всіх курдів. На поч. 20-х pp. 20 ст. формується новочас. л-ра, пов'язана з нац.-визв. боротьбою курдів. Заклик до боротьби за визволення звучить у поезії Ф. Зівера, П. Мерда. Громадян. лірика представлена також віршами А. Мухтара-бека і А. Хамді. Під впливом європ. романтизму створюється інтимна лірика (Ф. Бекас та ін.). На цей час припадає зародження худож. прози (новела "Що я бачив уві сні" Джеміля Саїба, 1920). В л-рі періоду 2-ї світ. війни домінують теми нац.-визв. соціальної боротьби. Подією в історії курдської л-ри було видання в Іраку курд. і араб. мовами "Антології курдської поезії" (Сулейманія, 1945), в якій зібрано твори 124 курд. поетів. Ірак. цензура заборонила видання зб. оповідань "Людина у феодальному суспільстві" М. Ахмада (1945). У повоєнний період з'являються помітні реаліст. твори, в яких тема істор. долі Курдистану пов'язана з ідеями демокр. перебудови суспільства. Особливу популярність серед курдів Іраку набули твори А. Горана (поеми "Подорож по Хавристану" та "Подорож по Карадагу", обидві — 1953) і А. Хажара (збірки віршів "Алакок", 1945; "Розповідь про баранячі голови", 1957; комедія "Пес і Місяць", 1958). З прозовими творами виступають Ш. Фатах, І. Ахмед, М. Барзинджі (Ірак), К. Бадирхан (Туреччина) та ін., з поетичними — Ш. Джегархун, Кадріджан (Сирія). Правдиво відображаючи життя курд. народу, його боротьбу за незалежність, вони протестують проти політики асиміляції, яку проводять уряди країн, де проживають курди, проти переслідувань курдської культури.

В Туреччині видання книг курд. мовою заборонено. В Іраку після революції 1958 умови розвитку К. л. поліпшилися, при СП Іраку створено відділення курд. письменників, але в країні поступово йде згортання курд. преси. Наймолодше покоління курд. письменників звертається до традиц. теми нац. і соціальної боротьби. Поети М. Х. Хемн, Л. З. Халмат, Ш. Бекас, Е. Р. Хамош, прозаїки М. Мавлуд, М. Ботані, Г. Аріф, Г. Казлиджі, драматург Ф. Маджід Місрі розвивають різні жанри, шукають нові поет. форми (культивують вільний вірш тощо). З літературозн. і крит. статтями виступають Дж. Небез, М. Хазнадар, К. Мазхер та ін. К. л. на території колишнього СРСР виникла в 30-і pp. 20 ст., переважно у Вірменії, де живе компактна група курд. населення. З 1930 в Єревані виходить курд. газета "Рйа теза" ("Новий шлях"), в якій друкуються твори курд. письменників. Визначним курд. письменником був А. Шамілов. У п'єсі "Облудний самітник" (1930), повістях "Курдський пастух" (рос. мовою 1931, курд. мовою 1935), "Курди Алагезу" (1932) він показав життя курдів першої третини 20 ст. У 30-х pp. з'явилися колект. збірники "Перші твори" (1932), "Курдські письменники" (1934) і "Третя книга" (1935). Окр. книгами вийшли 1935 п'єси "Минуле" А. Міразі, збірки віршів "Весна" А. Авдала, "Нубар" В. Надрі, "Перше сяйво" О. Шаро тощо. У повоєнний період опубл. романи "Світанок" (1958), "Дорога до щастя" (1959) і "Дим-дим" (1966) А. Шамілова, поет. збірки "Дорогами Батьківщини" (1957) і "Моє серце" (1960) М. Рашида, "Мої дні" Дж. Джасме (1960), "Вірші" (1957) і "Два світи" (1963) О. Шаро, "Вірші й поеми" А. Авдала (1963), "Веселка" (1961) і "Моя мрія" (1963) У. Бако та ін. Становлення курд. рад. літературознавства й критики у Вірменії пов'язане з А. Джінді (кн. "Нариси курдської радянської літератури", 1967), пізніше з'явилися праці К. Чачані. У 70 — 80-і роки К. л. збагатилася драмами А. Боїка, поет. творами Дж. Джасме (збірки "Пісні гір", 1970; "Курдська ода", 1975; "Закоханий курд", 1985), Т. Рашида, Ч. Раша, Б. Келеша. Активізувалося літ. життя курдів у Грузії. У Тбілісі виходять колект. збірки віршів молодих курд. поетів — "Співає мій саз" (1966), "Край джерельної чистоти" (1977). Серед відомих поетів — Б. Іско, А. Іско, Т. Бро, Д. Асат. Окр. твори Т. Шевченка переклав курд. мовою Дж. Джасме. У вірші "Курдському братові" (1963; опубл. у київ. газ. "Молода гвардія", 1988, 16 грудня) В. Симоненко відгукнувся на повстання курдів 1963 проти Іран. шаха.

■ Літ.: Лерх П. И. Исследования об иранских курдах и их предках северных халдеях, кн. 1 — 3. СПБ, 1856 — 58; Джиди А. В единой семье. "Литературная Армения", 1960, № 6; Руденко М. Б. Описание курдских рукописей ленинградских собраний. М., 1961; Эйюби К. Р. Два сборника стихов курдского поэта Хажара. В кн.: Вопросы филологии и истории стран Советского и Зарубежного Востока. М., 1961; Никитин В. Курды. М., 1964; Хазнадар Маруф. Очерк истории современной курдской литературы. М., 1967; Вильчевский О. Библиографический обзор зарубежных курдских печатных изданий в XX столетии. В кн.: Иранские языки, т. 1. М. — Л., 1945.

Г. І. Халимоненко.