ЛЄСКОВ Микола Семенович

ЛЄСКО́В Микола Семенович

• ЛЄСКОВ Микола Семенович

[псевд. — Фрейшиць, М. Горохов, М. Стебницький; 4(16).II 1831, с. Горохово, тепер Орл. обл. — 21.II (5.III) 1895, Петербург]

- рос. письменник, публіцист. Навч. 1841 — 46 в Орл. гімназії. Працював 1847 — 49 в Орл. палаті карного суду, 1849 — 57 — в Київ. казенній палаті. Живучи у Києві, зблизився з представниками укр. інтелігенції та студ. молоді. З 1857 — службовець приват. торг. фірми. Багато подорожував по країні. На поч. 1861 переїхав до Петербурга, був журналістом, відтак стає профес. літератором. У 1874 — 83 служив в Ученому к-ті М-ва нар. освіти, звідки звільнений за "несумісність" його літ. занять зі службою. Перші літ. твори Л. написані в жанрі худож. нарису: "Погасле діло" (1862), "Уїдливий" (1863) та ін. Пробудження народу, звільненого від гніту кріпацтва, утвердження в людині-трудівникові почуття гідності показав у повісті "Житіє однієї баби" (1863; у пізнішій редакції — "Амур у личачках"). У центрі полеміч. спрямованих романів "Нікуди" (1864), "Обійдені" (1865), оповідання "Вівцебик" — проблеми революц. соціаліст, руху в Росії. До цих творів тематично близькі роман "На ножах" (1872), повість "Загадкова людина" (1870). Гострі морально-соціальні проблеми, породжені суперечностями пореформеної доби, порушено у повісті "Леді Макбет Мценського повіту" (1865; за цим твором Д. Шостакович створив 1934 однойм. оперу, поновлену 1962 під назвою "Катерина Ізмайлова"). Важливе місце у творчій спадщині Л. посідають хроніки з життя різних соціальних прошарків: "Старі роки в селі Плодомасові" (1869), "Соборяни" (1872) і "Захудалий рід" (1874), в яких проводиться ідея соціальної злагоди як передумови сусп. прогресу. Галерею "праведників" — людей, здатних на активне і самовіддане служіння ближнім, добру подано у повістях "Зачарований мандрівник" і "Затаврований ангел" (обидві — 1873), оповіданнях "Однодум", "Несмертельний Голован", "Лівша", "Людина на варті", "На краю світу" та ін. У 80-і pp. Л. зблизився з Л. Толстим: почав виступати як письменник-мораліст, обстоював думку, що моральний прогрес передує прогресові соціальному. В худож. творах і публіцист. статтях писав про відповідальність людини за життя суспільства, закликав до морального самовдосконалення. Ці ідеї виражено і в циклі т. з. великодних оповідань "Христос у гостях у мужика", "Парадокс з нігілістом", "Нерозмінний карбованець", "Звір", "Старий геній", а також у циклі оповідань і повістей, створених на матеріалі реліг. житій, патерикових легенд ("Скоморох Памфалон", "Прекрасна Аза", "Гора" та ін.). Важливе місце у творчості належить творам викривального характеру. 1871 виходить друком його сатир. повість-огляд "Сміх і горе", в якій показано соціальну невпорядкованість життя, цілковите безправ'я людини. У циклі "Дрібниці архієрейського життя" (1878) Л. висміяв звичаї рос. духівництва. Особливо посилились сатир. мотиви у творах ост. років. Л. показав моральний розклад правлячої верхівки (повість "Імпровізатори", 1892; оповідання "Зимовий день"), екон. і культур. відсталість царської Росії (оповідання "Загон"), піддав нищівній критиці всю самодерж. систему правління (незакін. роман "Чортові ляльки", 1890). Найбільшої соціально-викривальної сили Л. досягає в оповіданні "Адміністративна грація" (1893, опубл. 1934) та повісті "Заячий реміз" (1894, опубл. 1917), в яких сатирично зобразив царську охранку. Творчість Л. позначена жанровим новаторством, розмаїтістю і багатством мовних засобів, органічно зв'язана з фольклором. Перебуваючи в Україні, Л. знайомився з життям і культурою її народу, вивчав мову, був обізнаний з укр. л-рою. Залишив спогади про Київ. На укр. матеріалі написані оповідання "Нехрещений піп", "Старосвітські психопати", "Печерські антики", повість "Заячий реміз" та ін. Був особисто знайомий з Т. Шевченком, Марком Вовчком, О. Марковичем, художниками М. Сажиним, І. Гудовським. Про Т. Шевченка, про його похорон опубл. спогади "Остання зустріч і остання розлука з Шевченком" (1861). Присвятив поетові ряд статей ("Офіційне буфонство", "Вічна пам'ять на короткий строк", "Чи забута „Тарасова могила"?", всі — 1882). Окр. твори Л. переклали О. Калитовський, М. Павлик, М. Загірня (Грінченко), С. Васильченко, М. Зеров, О. Кундзіч.

♦ Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 11. М., 1956 — 58; Собрание сочинений, т. 1 — 6. М., 1973; Собрание сочинений, т. 1 — 12. М., 1989; Избранное, т. 1 — 2. Л., 1977; О литературе и искусстве. Л., 1984; Сочинения, т. 1 — 3. М., 1988; Укр. перекл. — Вибрані твори. Х., 1929; Вибрані твори. К., 1950.

■ Літ.: Гроссман Л. П. Н. С. Лесков. М., 1945; Другов Б. М. Н. С. Лесков. М., 1961; Горячкина М. С. Сатира Лескова. М., 1963; Білецький О. І. Рассказы и очерки Н. С. Лескова. В кн.: Білецький О. Зібрання праць, т. 4. К., 1966; Троицкий В. Ю. Лесков — художник. М., 1974; Столярова И. В. В поисках идеала (Творчество Н. С. Лескова). Л., 1978; Левандовський Л. 1. М. С. Лесков і українська література. К., 1980; Лесков А. Н. Жизнь Николая Лескова, т. 1 — 2. М., 1984; Горелов А. А. Н. С. Лесков и народная культура. Л., 1988; Зарва В. О. Творчество Н. С. Лескова и Украина. К., 1990; Бухштаб Б. Я. Н. С. Лесков. Указатель основной литературы. Л., 1948.

Л. І. Левандовський.