ЛАРІН Борис Олександрович

ЛА́РІН Борис Олександрович

• ЛАРІН Борис Олександрович

[5(17).I 1893, Полтава — 26.III 1964, Ленінград]

- рос. і укр. мовознавець, педагог, чл.-кор. АН УРСР з 1945, академік АН Лит. РСР з 1949. Навч. у Київ. (1910 — 14) та Петроград. (1916 — 17) ун-тах. З 1931 — професор Ленінгр. ун-ту, у 1951 — 53 — викладач Вільнюс. ун-ту. Автор багатьох праць: "Про сонячні кларнети П. Тичини" (1920), "Матеріали з литовської діалектології" (1926), "Мовний побут міста" (1928), "Паризький словник московитів 1586 p.", "Програма для збирання матеріалів до діалектологічного атласу української мови" (обидві — 1948), "Нариси з фразеології" (1956) та ін. Один з організаторів грунтовного вивчення укр. діалектів, розробки теор. принципів укладання Атласу укр. мови, регіон. лексичних словників та ін. В ряді статей аналізував мовно-стиліст. особливості творів А. Чехова, М. Некрасова, М. Шолохова та ін. письменників.

♦ Тв.: Про народну фразеологію. "Українська мова у школі", 1959, № 5; Эстетика слова и язык писателя. Л., 1974.

■ Літ.: Тимошенко П. Д. Борис Олександрович Ларін. "Мовознавство", 1968, № 4; Плющ П. П. Б. О. Ларін і українське радянське мовознавство (1893 — 1964). "Мовознавство", 1973, № 5; Булахов М. Г. Ларин Борис Александрович. В кн.: Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды. Биобиблиографический словарь, т. 3. Минск, 1978.

А. П. Могила.