ЛИХАЧОВ Дмитро Сергійович

ЛИХАЧО́В Дмитро Сергійович

• ЛИХАЧОВ Дмитро Сергійович

[15 (28).XI 1906, Петербург]

- рос: літературознавець та історик культури, академік АН СРСР (з 1992 — Рос. АН) з 1970, Герой Соц. Праці (1986), член Болг. (з 1963), Серб. (з 1971) та Угор. (з 1973) АН, чл.-кор. Австр. (з 1968), Брит. (з 1976) та Геттінген. (з 1988) АН, почес. доктор ряду іноз. ун-тів. Закін. 1928 Ленінгр. ун-т. З 1938 працює (з 1954 очолює сектор давньої рос. л-ри) в Ін-ті рос. л-ри (Пушкінському домі) Рос. АН. З 1986 — голова правління Рос. фонду культури. Автор фундам. праць, присвячених літ. процесу з часів Київ. Русі до кін. 17 ст., в яких порушив ряд важливих теор. проблем сучас. літературознавства. Висвітлив історію давньорус. літописання у зв'язках з політ. і соціальною боротьбою; показав його самобутність, художність, народно-поетичні джерела ("Руські літописи та їх культурноісторичне значення", 1947; "Повість временних літ", ч. 1 — 2, 1950).

Створив теор. історію давньорус. л-ри, простежив процес її виникнення й становлення, зміну епох, літ. стилів і напрямів, еволюцію худож. засобів у зображенні людини, формування системи літ. жанрів ("Виникнення руської літератури", 1952; "Людина в літературі Давньої Русі", 1958; 2-е вид. — 1970; "Розвиток руської літератури X — XVII віків. Епохи і стилі", 1973). Художню специфіку давньої л-ри дослідив у кн. "Поетика давньоруської літератури" (1967). В монографії "Текстологія" (1962) на матеріалі давньорус. л-ри систематизував завдання і проблеми вивчення давньої л-ри, розробив методику комплексного дослідження давніх текстів. У циклі робіт про "Слово о полку Ігоревім" довів оригінальність пам'ятки, її зв'язок з культурою свого часу, розробив нові принципи коментування й перекладу давньорус. тексту ("Слово о полку Ігоревім", 1955; "„Слово о полку Ігоревім" і культура його часу", 1978). Підготував низку наук. і популярних видань "Слова", здійснив прозовий, пояснювальний і ритм. переклади тексту.

Вивчає питання другого південнослов'янського впливу і період Передвідродження на Русі, специфіку сміхової культури Давньої Русі й особливості російського бароко 17 ст., висунув концепцію перехідного періоду від давньої л-ри до нової. Вперше дослідив семантику садово-паркових стилів від давнини до поч. 19 ст.

У колі інтересів Л. і проблеми класич. і сучас. рос. л-ри, методологія літературознавчих досліджень (статті про М. Гоголя, Ф. Достоєвського, Л. Толстого, М. Лєскова, А. Ахматову, Б. Пастернака та ін.). Активно виступає в пресі з питань охорони і збереження пам'яток старовини, естетич. виховання молоді. Лауреат Держ. премій СРСР (1952, 1969). Нагороджений болг. орденом Кирила і Мефодія 1-го ступеня (1980). Осн. наук. праці Л. перекладено багатьма мовами світу. Був репресований; відбував 1928 — 32 заслання на Соловках.

♦ Тв.: Национальное самосознание Древней Руси. М. — Л., 1945; Культура русского народа X — XVII вв. М. — Л., 1961; Культура Вуси времени Андрея Рублева и Епифания Премудрого. М. — Л., 1962; Поэзия садов. Л., 1982; Текстология. Л., 1983; Литература — реальность — Литература. Л., 1984; Заметки о русском. М., 1984; Прошлое — будущему. Статьи и очерки. Л., 1985; Исследования по древнерусской литературе. Л., 1986; Избранные работы, т. 1 — 3. Л., 1987; Исследования по древнерусской литературе. Л., 1987; О филологии. М., 1989.

■ Літ.: Дмитрий Сергеевич Лихачев. М., 1977.

О. В. Мишанич.