МАННУР Шайхі

МАННУ́Р Шайхі

• МАННУР Шайхі

[справж. — Маннуров Шайхель-іслам Фархуллович; 2(15).І 1905, с. Тулбаєво, тепер Мамадиського р-ну Татарстану — 10.VI 1980, Казань, похов. у с. Тулбаєво]

- татарський письменник, перекладач. Закін. 1937 Казан. пед. ін-т. 1929 — 32 був прокатником на металург. заводі в Донбасі, бетонником на Дніпробуді; вчителював. Під час Вел. Вітчизн. війни — у фронт. пресі. Автор збірок поезій "З глибин тайги", "Вишиваний рушник" (обидві — 1928), "Про усміхнене сонце" (1929). Поеми "Дід Гайджан" (1934) і "Один з тисячі вечорів" (1935) присвячено селянству. Укр. дійсність, працю робітників відобразив у поемах "На колчеданових горах" (1929), "Чавунні потоки" (1930) і "Пісня бетонників" (1932). Роман "Муса" (1968) — про життя і творчість поета Муси Джаліля. М. належать повісті "Дивлячись на плинні води" (1970 — 73, автобіогр.), "Чи є справжнє кохання?" (1974 — 76), ряд творів для дітей. Виступав як літ. критик, публіцист. Присвятив Т. Шевченкові вірш "Улюбленому поетові" (1939), написав статті про його творчість "Наш улюблений поет" і "Цінувати щасливе життя" (обидві — 1938). Перекладав твори Т. Шевченка, зокрема баладу "Лілея", вірші "Заповіт", "Маленькій Мар'яні", "Садок вишневий коло хати" — опубл. у татар. виданні "Кобзаря" (Казань, 1939).

♦ Тв.: Муса. М., 1983.

■ Літ.: Гиниятуллина А. Писатели Советского Татарстана. Казань, 1970.

Р. К. Ганієва.