МИНКО Василь Петрович

МИНКО́ Василь Петрович

• МИНКО Василь Петрович

[1 (14).І 1902, с. Минківка, тепер Валківського р-ну Харків. обл. — 30.I 1989, Київ]

- укр. письменник. Навч. з 1922 на робітфаці Харків. сільськогосп. ін-ту та в Харків. ін-ті нар. освіти. Учасник Вел. Вітчизн. війни. В юні роки був на Харківщині членом волосного ревкому, вол. виконкому, завідував у ньому відділом наросвіти та земельним. Працював у ред. різних журналів і газет Харкова та Києва, 1946 — 50 був зав. відділом ред. газ. "Радянська Україна". Належав до Спілки сел. письменників "Плуг". Початок літ. творчості припадає на 20-і pp. — інсценізації прозових творів укр. письменників та наслідувальні п'єси-агітки ("Ой у полі жито" за А. Головком та ін.). Популярність і визнання М. здобув у повоєн. період як талановитий комедіограф. Сатир. п'єса "Не називаючи прізвищ" (1952), де виведено образи сучас. міщан із середовища номенклатурних діячів високого рангу (Пік, Діана, Поема), провістила наступну "відлигу" у суспільстві. Соціальна спрямованість і сатир. приціл характеризують низку ін. драм. творів з сучас. життя, написаних протягом 50 — 70-х pp., — комедій "Мовчати заборонено", "На хуторі біля Диканьки", "Жених з Аргентини", "Соловей у міліції", "Давайте не будемо", "Комедія з двома інфарктами", "На душу населення", "Увага — какаду", "Притча про шлагбаум", "Сам собі прокурор", "Його величність — коровай", драм "Чорний змій", "Сповідь Юліана". Написав низку оповідань та нарисів — "Власть на місцях" (1927), "Люди повітря", "Беладонна", "Лісова бувальщина", "На переправі", "Мій земляк" (усі — 1928 — 33), повісті "Штурмівці" (1931), "Ярина Черкас" (1936), "Творці краси" (1937), "У боях завойоване" (1938), в яких звертався до соціальних і морально-етич. колізій сучас. життя міста й села, славив трудову звитягу народу. Тематично до них близькі й повоєнні повісті "Над річкою Хоролом" (1949), "Ясні зорі" (1951), зб. нарисів і оповідань "Повна чаша" (1950), що разом з дорожніми нотатками "В народній Німеччині" (1956), "Намасте, Індіє" (1957), "Грецькі етюди" (1958), "Дніпро тече в комунізм" (1962) та ін., відповідно до нормативно-догм. вимог т. з. соціалістич. реалізму, гол. чин. оспівували "здобутки й перемоги" рад. народу. Проза М. останніх років пройнята щирістю й ліризмом, багата на реальні факти — автобіогр. повісті "Моя Минківка" (1962 — 70), "Червоний Парнас" (1972), "їхав козак на війноньку" (1979), а також книжки спогадів "З пером, як з багнетом" (1981), "З криниці пам'яті" (1988). Портрет с. 353.

♦ Тв.: Вибрані твори, т. 1 — 2. К., 1981; Рос. перекл. — Драма и комедии. М., 1963; Моя Минкивка. М., 1973; Не называя фамилий. М., 1980.

■ Літ.: Вакуленко Д. Пером комедії й сатири. "Дніпро", 1982, № 1; Денисенко А. На бистрині життя". "Українська мова і література в школі", 1982, № 1.

Д. Т. Вакуленко.