НЕПОРОЖНЯ Надія Олександрівна

НЕПОРО́ЖНЯ Надія Олександрівна

• НЕПОРОЖНЯ Надія Олександрівна

(9. IX 1948, м. Яготин Київ. обл.)

- укр. перекладачка, канд. філол. наук з 1977. Закін. 1971 Київ. ун-т, викладала у ньому 1976 — 89. З 1991 працює у Вільнюс. пед. ун-ті. Перекладає в основному з лит. мови — кн. "Литовські прислів'я та приказки" (1975, упорядник і автор передмови), зб. оповідань та повістей "Білий вітер" В. Бубніса (1982), повісті "Моя ненависть сильніша" В. Жилінскайте (1983), "Садиба під кленом" (1989), "Білий вінок для чорного паровоза" та "Бружас" Р. Гранаускаса, "Марафон — 1" Л. Дцінявічюса (усі — 1991), роман "В тіні вівтарів" В. Міколайтіса-Путінаса (1985), низка оповідань Й. Авіжюса, Ю. Балтушиса, А. Венуоліса, Ю. Грушаса, А. Венцлови, Е. Ігнатавічюса, А. Поцюса, П. Цвірки та ін.; публіцист. книжки "Лунає дзвін Вільнюської вежі" Р. Будріса (1973) і "Вічні берези: Силуети Росії" А. Лаурінчюкаса (1984). Н. належать також переклади із сербохорв. мови — повість "Найманець" Д. Сушича (1981), ряд оповідань Б. Чопича, М. Алечкович, Д. Костича, М. Ражнятовича; з словен. — оповідання Ф. Бевка, Б. Юрци та ін. Автор посібника "Історія сербської літератури (кінець XIX — початок XX ст.)" (1987), розвідок "Вук Караджич і культура України" (1987), "Традиційне і нове в сербському історичному романі" (1990) та ін., статей з історії укр.-лит. культурних взаємин ("Тарас Шевченко литовською мовою", 1981; "Слово і образ в перекладах поезії", 1987; "Шлях Чюрльоніса на Україну", "Антанас Баранаускас і Україна", обидві — 1988; "Українська поетична класика литовською", "Донелайтіс уперше українською мовою", обидві — 1990, тощо).

В. І. Ткаченко.