академічне літературознавство

академі́чне літературознавство

• академічне літературознавство

- наукове літературознавство, що виникло після розмежування поточної критики літ. явищ і ретроспективних істор. досліджень літ. процесу. З переходом від бібліогр. опису, анотування до ширшого й глибшого аналізу та оцінок літ. творів, дослідження джерел, збирання фактичних матеріалів, спроб їх класифікації і систематизації сформувалася історія л-ри як наука, активний розвиток якої припадає на 2-у пол. 19 ст. В 40 — 80-х pp. в країнах Зх. Європи (брати Грімм, Т. Бенфей, Ф. Брюнетьєр, І. Тенн), в Росії (Ф. Буслаєв, М. Тихонравов, О. Пипїн, О. Веселовський) та на Україні склалося А. л., в якому виділився ряд шкіл і напрямів (див. Культурно-історична школа, Порівняльно-історичний метод у літературознавстві, Психологічна школа у літературознавстві). Їхніми представниками у дожовтневому укр. літературознавстві були М. Петров, М. Дашкевич, М. Драгоманов, П. Житецький, О. Потебня, М. Сумцов, А. Кримський та ін. А. л. багато зробило в справі нагромадження і систематизації конкретного матеріалу, вивчення проблеми традиції і впливів, зв'язку л-ри з фольклором та історією, з'ясування гносеологічної природи худож. образу, психології творчості, у виробленні й формуванні принципів та методики літ. досліджень. У кін. 19 — на поч. 20 ст. посилився соціологічний підхід до вивчення літ. явищ (на Україні — М. Драгоманов, Ф. Колесса та ін.). Загальні наук. концепції А. л. були позначені філос. ідеалізмом у підході до літ. процесу. З критикою недоліків А. л. виступали І. Франко і Леся Українка, які водночас схвалювали і використовували позитивні здобутки його.

■ Літ.: Академические школы в русском литературоведении. М., 1975; Русская наука о литературе в конце XIX — начале XX в. М., 1982.

П. М. Федченко.