бойківський говір

бо́йківський го́вір

• бойківський говір

- говір укр. мови; належить до її пд.-зх. наріччя. Пошир. у гірських районах Львів. і пн.-зх. частині гірських районів Івано-Франк. (до р. Лімниці) областей. Характерні риси: звуження е (дˆен'); и на місці давніх ъ, ь (дривá, кирвáвий); дорсальні з´, с´, дˆз´, ц´ (с´íно); зміна дн   , лн на нн (б'íнна — "бідна"); збереження подекуди давнього ы (бык); м'які приголосні перед і, що походить з давнього о (т'ік) та ін.; сліди давнього поділу відмін за основами, напр., іменники жіночого роду в родовому відмінку однини закінчуються на е або и (кырвé або кырвú — "крові"). Є своєрідна лексика (праще — "покоління", туний — "дешевий", опліччя — "сорочка" та ін.). Риси Б. г. виразно виступають у творах І. Франка, особливо ранніх ("Лесишина челядь", "Малий Мирон" та ін.), М. Устияновича, С. Ковалева, Ю. Кміта, Д. Бандрівського та ін.   ■ Літ.: Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок, ч 1 — 2, К., 1984.А. М. Залеський.