білий вірш

бі́лий вірш

• білий вірш

- вірш без рим у силабічній і силабо-тонічній системах віршування. Б. в. не слід плутати з метричним античним віршуванням чи з рос. билинним віршем, яким рима взагалі не властива. Б. в. дає змогу вводити в поезію розмовну мову, робити віршовану фразу інтонаційно вільнішою і гнучкішою. Як правило, використовується в драм. віршованих творах, зокрема в драматичній поемі, оскільки він вдало передає мову персонажів зі збереженням при цьому емоційної сили і виразності, властивих віршованій мові. Виникнення Б. в. в Італії, Англії, Німеччині було пов'язано з розвитком драм. жанрів. Б. в. використовували В. Шекспір, Й. В. Гете, Ф. Шіллер. В Росії на поч, 19 ст. пошуки вірша, властивого трагедії, де "поезія одягається в мову розмовну" (О. Одоєвський), завершуються також зверненням до білого п'ятистопного ямба. О. Пушкін в "маленьких трагедіях" та "Борисі Годунові" продемонстрував виняткову майстерність використання Б. в. у драмі характерів. В Росії Б. в. вперше застосував у силабічній системі віршування А. Кантемір, в силабо-тонічній — М. Ломоносов. Звертались до цієї форми О. Радищев, О. К. Толстой, М. Лермонтов. В укр. л-рі дожовтневого періоду Б. в. написано драм. поеми і драми М. Костомарова ("Переяславська ніч"), В. Самійленка ("Чураївна"), М. Старицького ("Остання ніч"), І. Франка ("Сон князя Святослава"), Лесі Українки ("В катакомбах"), в рад. л-рі — І. Кочерги ("Свіччине весілля"), І. Драча ("Дума про вчителя") та ін. Використовується він також у ліро-епосі (поема "Шевченко і Чернишевський" П. Тичини) та ліриці. В драматургії, на відміну від епосу та лірики, Б. в. не має поділу на строфи. Вірші, в яких половина рядків римується, а друга не має рим, наз. напівбілими.

■ Літ.: Ковалевський В. Рима. Ритмічні засоби українського вірша. К., 1965; Сидоренко Г. К. Від класичних нормативів до верлібру. К., 1980.

Л. С. Дем'янівська.