ваганти
вага́нти
• ваганти
, голіарди (від лат. vagantes — мандрівні; старофранц. goliard — блазень) — середньовічні мандрівні клірики (здебільшого ченці-втікачі), школярі, студенти в Німеччині, Франції, Англії, Пн. Італії, які складали сатиричні, любовні, застольні пісні та дотепні пародії на церк. тексти і ритуали. В. переслідувались церквою і властями. В середовищі В. виникло чимало студ. пісень, зокрема "Gaudeamus igitur". Розквіт творчості В. припадає на 12 — 13 ст. В історії укр. л-ри подібне явище — творчість мандрівних дяків.
■ Літ.: Гаспаров М. Л. Поэзия вагантов. В кн.: Поэзия вагантов. М., 1975.
Г. Л. Рубанова.
Джерело:
Українська літературна енциклопедія (A—Н)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- ваганти — (лат. vagantes — мандрівний) – мандрівні поети-співці в країнах середньовічної Західної Європи, які виконували пародійні та сатиричні пісні, вихваляючі земні радощі. Пісні В. були попередниками студентських пісень, зокрема, 'Гаудеамуса' — неофіційного гімну усіх студентів. Словник-довідник музичних термінів
- ваганти — -ів, мн. В 12-14 ст. у деяких країнах Західної Європи – мандрівні актори, автори і виконавці пародійних та сатиричних пісень. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ваганти — ВАГА́НТИ, ів, мн. (одн. вага́нт, а, ч.), іст. У середні віки в країнах Західної Європи – мандрівні актори, поети, співаки – автори та виконавці вистав, пісень, рідше прозаїчних творів звичайно сатиричного спрямування. Словник української мови у 20 томах
- ваганти — вага́нти [від лат. vagans (vagantis) – блукаючий] в 12 – 14 ст. у деяких країнах Західної Європи мандрівні актори – автори і виконавці здебільшого антиклерикальних пісень і вистав. Словник іншомовних слів Мельничука