гекзаметр

гекза́метр

• гекзаметр

, гексаметр (грец. ‛εξάμετρος — шестистопний) — в античному віршуванні 6-стопний дактиль ( — U U); в кожній стопі, крім п'ятої, два короткі склади можуть змінюватися одним довгим, утворюючи спондей (- -). Як правило, має цезуру — одну (звичайно після першого складу 3-ї стопи; в грец. Г. можлива і після 2-го складу 3-ї стопи) або дві (після 1-го складу 2-ї і 4-ї стоп). Цезура ділить вірш на два піввірші: перший з низхідним, другий з висхідним ритмом. У середньовічній лат. поезії піввірші Г. інколи римувались (див. Леонінський вірш). Схема Г. (з найбільш частою цезурою):

- U-U — U-U — | U-U — U-U — U-U — U.

Г. — найуживаніший розмір антич. поезії, застосовувався в епосі (Гомер, Вергілій), ідилії (Феокріт), гімнах, сатирах, посланнях; у поєднанні з пентаметром (т. з. елегійний дистих) — в елегіях, епіграмах. У поезії нового часу Г. вважається розміром величним, поважним і повільним, вживається здебільшого в стилізаціях антич. тем і жанрів ("Пори року" К. Донелайтіса, "Герман і Доротея" Й. В. Гете, "Еванджеліна" Г. В. Лонгфелло). В рос. поезії з'явився вперше у В. Тредіаковського (1776), дістав визнання з перекладом "Іліади" М. Гнєдича (1829), досяг розквіту у В. Жуковського, згодом вийшов з ужитку, зберігаючись лише в перекладах.

Укр. Г., що з'явився наприкінці 19 ст., — це мішаний дактило-хореїчний шестистопний розмір. Особливістю його є анакрузи, запроваджені Лесею Українкою. Г. користувалися (переважно в перекладах з Гомера) С. Руданський, П. Нішинський, І. Франко, В. Самійленко, Борис Тен, В. Содомора. Г. написав П. Тичина свій твір "Шабля Котовського". Зрідка використовується сучас. поетами. Приклад римованого Г. у М. Вінграновського:

В небо піднявшися, осінь // проїдалася в небі з Москвою,   Падали стиглі червінці // на скроні землі молодої.

■ Літ.: Денисов Я. Основания метрики у древних греков и римлян. М., 1888; Тен Б. Нотатки про ритміку гекзаметра. "Мовознавство", 1967, № 3 — 4.

М. Л. Гаспаров.