збірники

збі́рники

• збірники

- рукописні (іноді друковані) книги, складені з матеріалів найрізноманітнішого змісту й походження (перекладних і оригінальних). Містять істор. твори, бібл. уривки, повісті, житія, повчання, проповіді, апокрифи, легенди, притчі, байки, афоризми, прислів'я, приказки, вірші, пісні й думи, драми, інтермедії, пародії, листи, урядові та ін. документи, навч. і наук. тексти, лікарські, куховарські поради тощо. З. належали до популярних книг у період античності, в середньовічній Візантії, Болгарії. Побутували як "книжне почитаніє" в Київ. Русі; на Україні, в Росії, Білорусії — в осн. до кін. 18 ст. — для освітніх, реліг., етичних, естетичних, юрид., мед. та ін. потреб. Найраніші відомі З. на Русі — Ізборник Святослава 1073 й Ізборник Святослава 1076. В 11 — 12 ст. перекладено Златоструй, згодом — Златоуст, Маргарит (вид. 1595 в Острозі) — З. поучень Іоанна Златоуста; на поч. 13 ст. — "Пчелу" — книгу афоризмів, зібраних з вел. кількості джерел (Біблії, античної класики та ін.). З 14 ст. дійшла "Златая ціпь" — антологія поучень, де вміщені, зокрема, твори Серапіона та Кирила Туровського, які вписано також в Ізмарагд — З. проповідей наполовину слов'ян. походження, ідеї й теми якого переспівав І. Франко у зб. "Мій ізмарагд". У Давній Русі було перекладено Фізіолог — З. статей про тварин, рослини і мінерали з символічним тлумаченням кожної реалії; багато природничих матеріалів ввібрали різні Шестодневи, що коментували події шести днів "сотворіння світу"; виклад Старого завіту, частково апокрифічний, зустрічається в Палеї історичній та Палеї толковій. З. перекладних житій і легенд — Прологи, Патерики, Четьї Мінеї послужили взірцем для Києво-Печерського патерика, "Четьїх Міней" Димитрія Туптала; житійні та повчальні статті увійшли у "Четьї" 1489, де відчувається сильний струмінь укр. нар. мови. Поради з політики, моралі, гігієни тощо давав З. араб. походження "Тайная тайных" ("Арістотелеві врата"). Природничо-істор. матеріали у запитаннях — відповідях становлять зміст апокрифічного "Люцидарія", перекладеного з німецької мови у 16 ст.

Об'єднані тематично різні оповідання, легенди, притчі та ін. увійшли до лат. З. "Велике зерцало" та З. "Римські діяння", перекладених у 17 ст. До З. кін. 15 — поч. 16 ст. входило, поряд із сімома ін. творами, "Слово о полку Ігоревім". З кін. 16 ст. у З. збільшується ориг. матеріал. У "Книжку" зібрав свої твори Іван Вишенський. Понад 20 ориг. полемічно-духовних віршів налічувалося в Загоровському З. поч. 17 ст. У З. Климентія Зіновієва дійшли його поезії та впорядковані ним "приповісті посполиті", в таких же авторських З. відомі твори Івана Величковського, Григорія Сковороди та ін. Надзвичайно поширеними були співаники — З. народних та авторських пісень — світських і духовних; зі співаників узято тексти до "Богогласника" (Почаїв, 1790 — 91) — антології духовної поезії. У Дернівському (кін. 17 — поч. 18 ст.) та ін. З. різного змісту збереглися укр. інтермедії. Велика кількість притч, легенд, апокрифів, учительних текстів є у З. 17 — 18 ст. Степана Теслевцьового, Яремецького-Білахєвича. Павла Кузикевича, у Тухлянському, Хітарському та ін. У З. "Наставленія врачебныя" (кін. 18 ст.), крім лікарських настанов, умішено визначні твори — сатиру "Плач лаврских монахов", пародію "Служба пиворЂзам и пяницам". Вибрана з різноманітних З. творча спадщина становить осн. масу опублікованих пам'яток давньої укр. літератури.

Л. Є. Махновець.