зв'язки і впливи міжлітературні

зв'язки́ і впли́ви міжлітературні

• зв'язки і впливи міжлітературні

- особливість літ. процесу, що полягає в постійній взаємодії та взаємозбагаченні різних нац. літератур. Генетичні З. і в. м. існують між л-рами, що споріднені походженням, і тому звертаються до спільної спадщини. Напр., відгомони культури Київської Русі є у фольклорі й л-рі східнослов'ян. народів — українського, російського та білоруського. Контактні З. і в. м. виникають незалежно від генетичної спорідненості л-р і бувають: синхронні (Т. Шевченко і рос. революц. демократи), напівсинхронні (східні поеми Дж. Г. Байрона та південні поеми О. Пушкіна), несинхронні (звернення Лесі Українки до антич. і біблійних джерел). Від З. і в. м. треба відрізняти типологічні схожості, коли подібні літ. явища виникають незалежно одне від одного. У явищах З. і в. м. розрізняють: л-ри, що впливають; л-ри, що зазнають впливу (реципієнти); літератури-посередники (напр., засвоєння давньорус. л-рою античних культур відбувалося за посередництвом візант. та давньоболг. літератур). З. і в. м. можуть бути двосторонніми (бінарними), багатосторонніми (виникнення укр. літ. балади — частина ширшого міжліт. процесу становлення слов'ян. літ. балади) і багатоступінчастими, коли до того самого матеріалу послідовно звертаються представники кількох л-р. Напр., літ. історія "Абу-Касимових капців" включає в себе араб. прозову літ. обробку фольклорної казки, вільний франц. перекл. А. Галлана, нім. переклади, укр. віршовану казку І. Франка і тадж. прозову переробку А. Сотника й Н. Табарова.

З. і в. м. мають переважно систематичний характер, відбивають засвоєння нац. л-рою здобутків ін. л-р, що з істор. причин випередили літературу-реципієнта. Передумовою у таких випадках є, за термінологією рос. літературознавця О. Веселовського, "зустрічні течії" в літературі-реципієнті. Можливі поодинокі випадки локальних З. і в. м. ("Відповідь запорізьких козаків турецькому султанові" франц. поета Г. Аполлінера). Основними видами З. і в. м. є: засвоєння певного явища в оригіналі, переклад художній, переробка, запозичення, наслідування, вплив, авторське підкреслення неочевидної взаємодії з ін. л-рою. Засвоєння в оригіналі властиве: фольклорові — міжнар. "мандрівки" казок, прислів'їв, пісень; через рукописи — характерне для середньовіччя (напр., взаємне поширення старослов'ян. рукописів болг., серб., давньорус. ізводів); через друк — відбувається за умов білінгвізму. Переклад (трансплантація тексту в інше мовно-культур. середовище) знайомить читача з творами ін. л-р. Переробка (переспів, переповідання, адаптація) споріднена з перекладом, але тут митець створює по суті новий твір на основі тексту, взятого з ін. л-ри, — відбуваються, отже, худож. зміни на змістово-композиційних та стилістичних рівнях. Різновиди переробки: онаціональнення (європейська байкарська традиція від Езопа до Л. Глібова і М. Годованця); осучаснення ("Пам'ятник" Горація в рос. переробках Г. Державіна, О. Пушкіна, В. Брюсова, у польс. — А. Міцкевича, словац. — П. Гвєздослава, й. М. Гурбана, укр. — М. Рильського); міжжанрові переробки (інсценізації гоголівських повістей М. Старицьким, М. Кропивницьким, В. Суходольським, М. Рильським, І. Бараб.шем). Запозичення сюжетно-образного матеріалу є прочитанням його з нових часових, соціальних та ідейно-худож. позицій, яке майже завжди містить елементи внутрішнього осучаснення, коли не змінюються час і місце дії ("Камінний господар" Лесі Українки), і зовнішнього, коли вводяться анахронічні подробиці ("Апокрифи" К. Чапека, сатир. комедії Остапа Вишні "Вій" і "Запорожець за Дунаєм"). Наслідування — це засвоєння засобів мист. дослідження світу, літ. техніки, окремих жанрово-стилістичних прийомів, що здебільшого має місце у творах, близьких тематикою до твору-першовзірця (напр., наслідування поетики укр. дум та істор. пісень поетами-романтиками "української школи" в польській літературі). Вплив — це використання основних ідейно-творчих принципів окр. письменників, шкіл чи напрямів: вплив М. Гоголя на серб, комедіографа Б. Нушича; російського реалізму — на світову літературу і т. п.

З. і в. м. неочевидні можуть підкреслюватися авторськими вказівками (Б. Нушич у передмові до комедії "Підозріла особа" вказує, що його комедії написано під впливом М. Гоголя), назвами (спорідненість з "Кобзарем" Т. Шевченка наголошено назвами збірок білорус. поетів — "Смик білоруський", "Дудка білоруська" і "Білоруська скрипочка" Ф. Богушевича, "Скрипка білоруська" А. Цьотки, "Жалейка" і "Гусляр" Я. Купали), підзаголовками ["Пророк (з біблійних мотивів)" Лесі Українки], присвятами (присвята Шафарикові поеми "Єретик" Т. Шевченка), епіграфами тощо. З. і в. м. можуть здійснюватися як заперечення, відсторонення: переосмислення міфа про всесв. потоп як революції в "Містерії-буф" В. Маяковського, внутрішня полеміка І. Франка в казках "Рубач" і "П'яниця" проти дидактичного спрямування нар. оповідань Л. Толстого "Чим люди живуть" і "Грішник, що кається". З. і в. м. як засвоєння набутків світової культури — важливий чинник розвитку кожної з нац. л-р, оскільки нац.-своєрідне великою мірою виникає шляхом засвоєння інонац. творчих досягнень. Переклади, поряд з фольклором, стають поштовхом для збагачення жанрів, стилів, віршування, літ. течій. Перший класичний твір нової української л-ри "Енеїда" І. Котляревського є наслідуванням (травестією) "Енеїди" рим. поета Вергілія. Перший зб. ліричних поезій у новій чес. л-рі — "Відгомони руських пісень" Ф. Челаковського — наслідування укр. і рос. нар. пісень. З. і в. м. посилюються в періоди прискореного розвитку л-р: відоме значення західноєвроп. л-р для рос. л-ри 18 — 1-ї пол. 19 ст., рос. л-ри — для становлення нової болг. л-ри і т. п. Наукова зацікавленість проблемами З. і в. м. виникла наприкінці 18 ст. (Й. Г. Гердер, Й. В. Гете). Протягом 19 — 20 ст. сформувалась окрема літературознавча дисципліна, що досліджує З. і в. м., — порівняльне літературознавство (див. Порівняльно-історичний метод у літературознавстві). Значний внесок у дослідження З. і в. м. зробили М. Драгоманов, І. Франко, О. Білецький та ін.

■ Літ.: Взаимосвязи и взаимодействйе национальных литератур. М., 1961; Волков А. Р. Форми літературних взаємозв'язків та взаємодій. "Радянське літературознавство", 1962, № 4; Білецький О. І. Українська література серед інших літератур світу. В кн.: Білецький О. Зібрання праць, т. 2. К., 1965; Сравнительное изучение славянских литератур. М., 1973; Вервес Г. Д. В інтернаціональних літературних зв'язках. Питання контексту. К., 1983; Українська література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті, т. 1 — 3. К., 1986 — 88.

А. Р. Волков.