крутійський роман
круті́йський роман
• крутійський роман
(ісп. novela picaresca, від picaro — людина без певних занять, крутій, шахрай, франц. roman picaresque, нім. Schelmenroman)
- нравоописовий роман, у якому гол. героями виступають представники соціального дна, волоцюги, шукачі легкого життя, картярі, злодії, повії та ін. Образ крутія генетично пов'язаний з античною літературою, фарсом, фабльо, шванком раннього Відродження, а також з середньовічною араб. крутійською новелою (макама). Перший К. р. зафіксований у 16 ст. в Іспанії — анонім. твір "Життя Ласарільйо із Тормеса..." (1554), герой якого (поводир сліпого) у похмурому і жорстокому світі втримується на поверхні життя за допомогою хитрощів і обману. Перекладений європ. мовами, цей роман став худож. моделлю для наступних іспанських К. p.: "Життєпис крутія Гусмана де Альфараче" М. Алемана-і-де Енеро (1599 — 1604); "Цікава подорож" А. Рохаса Вільяндрандо (1603); "Донька Селестіни" А. де Саласа Барбадільйо (1612); "Історія життя пройдисвіта, Пабло на ймення, зразка волоцюг і дзеркала крутіїв" Ф. Кеведо-і-Вільєгаса (1626); "Кульгавий біс" Л. Велеса де Гевари (1641); "Севільська куниця" А. де Кастільйо-і-Солорсано (1642) та ін. У Франції найбільш відомі К. р. — "Комічний життєпис Франсіона" Ш. Сореля (1623), "Комічний роман" П. Скаррона (1651 — 57), "Кульгавий біс" (1707), "Історія Жіль Блаза із Сантільяни" (1715 — 35) А. Р. Лесажа; в Німеччині — "Сімпліціссімус" Г. Гріммельсгаузена (1669). До К. р. в англ. л-рі належать (або близькі) "Злощасний мандрівник, або Життя Джека Уілтона" Т. Неша (1594), "Молль Флендерс" Д. Дефо (1722), "Джозеф Ендрус" (1742), "Історія Тома Джонса, найди" (1749) Г. Філдінга, "Пригоди Перігріна Пікля" Т. Смоллетта (1751) та ін. У концепції дійсності для К. р. характерні барокова дисгармонія між природою і розумом, підкреслення трагізму й безвиході буття. Виявляючи погляд на людську природу як гріховну, герой К. р. немовби проходить всі кола земного пекла: скрізь стикається із жорстокістю, лицемірством, обманом, занепадом моральності. Виступаючи прокурором і суддею несправедливого суспільства, пікаро, разом з тим, щоб якось вижити, проходить цілу школу шахрайства та виявляє немало кмітливості й розуму, щоб обдурити інших й уникнути будь-якої чесної праці. З розвитком К. р. його герой, поступово доходить усвідомлення своєї людської гідності, стає на шлях перевиховання. Виникнення К. р. певною мірою зв'язане з кризою рицарського роману й розвитком бароко. Малюючи сатир. картину у багатошаровому соціальному зрізі, він містить не тільки алюзії на злободенні теми, а й підноситься до реалістичної політ. сатири, рухається від глибокого комізму до сусп. гротеску. К. р. притаманні дидактизм, імітація усної автобіогр. розповіді. В основі композиції К. р. — хронол. зображення подій і пригод героя, а не розвиток його характеру. К. р. містить зародки філос.-сатир. повісті і пригодницько-виховного роману. Ці риси зв'язують західноєвроп. К. р. з рос. побут. сатирою 17 — 18 ст. — анонімна "Повість про Фрола Скобєєва", "Пригожа куховарка, або Пригоди розпутної жінки" М. Чулкова (1770), "Петро Іванович Вижигін" Ф. Булгаріна (1831), "Пригоди, зачерплені з моря житейського" О. Вельтмана (1846 — 63) та ін. З К. р. пов'язані автобіогр. "Житіє і страданіє" Іллі Турчиновського (поч. 18 ст.) — своєрідна крутійська повість, що увібрала риси житійної і паломницької л-р з ориг. місцевим сюжетом; романи виховання В. Наріжного: "Російський Жільблаз, або Пригоди князя Гаврила Симоновича Чистякова" (1814), "Арістіон, або Перевиховання" (1824).
Через творчість П. Скаррона і Ш. Сореля до К. р. наближається також "Енеїда" М. Осипова. Певні риси К. р. простежуються в "Енеїді" І. Котляревського: від комулятивної композиції, "фізіологічного" комізму й використання елементів казки і небилиці — до дидактизму: викриття аморальності імущих верств суспільства і утвердження благородства й морального здоров'я нар. мас. Чимало типологічних рис крутія (слуга багатьох панів) виявляє Шельменко в комедіях "Шельменко-денщик" і "Шельменко, волостной писарь" Г. Квітки-Основ'яненка. Похмура атмосфера нім. К. р. у Г. Квітки-Основ'яненка освітлена добродушною іронією, певною симпатією до кмітливого крутія.
■ Літ.: Кожинов В. В. Происхождение романа. М., 1963; Пинский Л. Испанский плутовской роман и барокко. "Вопросы литературы", 1962, № 7; Пинский Л. Магистральный сюжет. М., 1989.
М. Т. Яценко.