курйозне віршування

курйо́зне віршування

• курйозне віршування

(від лат. curiosus — дивний, смішний)

- версифікац. техніка, яка за допомогою зорового і слухового ефектів надає поет. творам змісту, узгодженого з вираженим безпосередньо чи суперечного йому. Твори, в яких домінує зоровий ефект, визначаються також як фігурні вірші. Найпоширеніші різновиди курйозних віршів: рак (читається однаково як зліва направо, так і справа наліво), луна (має форму діалога, в якому останнє слово питального речення римується з однослівним реченням-відповіддю), кентавр (складається з віршованих рядків неоднакової довжини, внаслідок чого набуває розмаїтих графічних форм — піраміди, яйця, хреста, келиха, стріли тощо), піфагорійський вірш (будується на одному з афористичних грец.ких висловів), хроновірш (будується на буквено-числовій символіці), загадка (буквено-словеснографічна композиція) тощо. Окремо виділяється леонінський вірш, який характеризується наявністю внутр. рим, що стимулювало розвиток силабо-тонічної версифікації. К. в. зародилося й поширилося в епоху еллінізму, відроджувалося й розвивалося літ. теорією та поет. практикою європейського, зокрема українського, бароко, а також футуризму: твори з кн. "Млеко..." І. Величковського (1691), з поет. циклу "Поезомалярство" М Семенка (1922) та ін.

■ Літ.: Петров Н. О словесных науках и литературных занятиях в Киевской академии от начала ее до преобразования в 1819 году. "Труды Киевской духовной академии", 1867, т. 1; Сивокінь Г. М. Давні українські поетики. Х., 1960; Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики XVII — першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. К., 1983.

І. П. Бетко.